Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

які ісповідують, що є два єства, з яких же є Господь наш, і дві природні волі і дії, які кожній природі властиві, у Христі Господі, що природою божественною є істинний Бог і природою людською істинна людина. Прочитай, пане, книжечку, яка має в собі звершення того Собору, і якщо знайдете те, що кажете, робіть, що хочете. Бо я, і мої співслужителі, і всі, що підписалися, анатематизували тих, що, як Арій і Аполінарій, про одну волю і одну дію в Господі говорять і не ісповідують Господа нашого і Бога, що Він є обох природ, з них же і в них же є і має владу бажання і дії, які наше спасіння здійснюють". Епіфанієві ж приятелі та инші, що з патриціями тими прийшли, говорили між собою: "Якщо далі його слухати будемо, то ані їсти не будемо, ані пити, але встаньмо й обідаймо, і ходімо сповістимо цареві й патріярхові те, що чули. Він-бо, окаянний, як же бачимо, передав себе сатані". І вставши, ішли обідати, був же передпраздник Воздвиження Чесного Хреста і всенічне надходило чування. Пообідавши-бо, вони у град відійшли з гнівом. На наступний же день, уранці, прийшов Теодосій-патрицій до преподобного Максима і всі книги, які мав святий, взявши, говорив слова царські: "Не схотів ти читати, іди-бо у вигнання, якого ти достойний". І передав його воїнам, які вели його спершу в Селемврію, де ж два дні затримався. Тим часом один воїн із Селемврії в полк пішов і пустив чутку, бунтуючи людей на старця й кажучи, що "прийде до нас один чернець, який хулить Пречисту Богородицю". Воєвода ж, прикликавши найперших Селемврійського града клириків, пресвітерів, і дияконів, і ченців найчесніших, послав до блаженного Максима довідатися від нього, чи правда є те, що кажуть про нього, що хулить Божу Матір. Коли вони прийшли, встав преподобний і поклонився до землі, шануючи чесні лиця їхні, також і вони поклонилися святому, і сіли всі. Тоді один з тих, що прийшли, старців, вельми шанований, з великою лагідністю і шанобливістю сказав до святого: "Отче, тому що деякі спокусили нас у твоїй святості, розповідаючи, наче не сповідуєш Пані нашу Пречисту Діву Богородицю, що вона Богородиця, заклинаю тебе Пресвятою єдиносущною Тройцею, щоб сказав нам правду і забрав спокусу з душ наших, щоби не пошкодилися, неправедно через тебе спокушаючися". Преподобний же Максим, на землю себе хрестоподібно простягти, і, знову вставши і руки до Небес піднісши, возвав велегласно зі сльозами: "Тому, хто не сповідує Пані нашу Всехвальну, Найсвятішу і Пренепорочну і від кожного розумного єства чеснішу, що справді природна мати Бога, Який створив Небо і землю, моря і все, що в них, хай буде анатема від Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиносущної і преприродної Тройці, і всіх Сил Небесних, і від лику святих апостолів і пророків, і безконечної кількости мучеників, і від всілякого духа праведного, який у вірі кінець прийняв, нині, і завжди, і навіки-віків". Це чули всі, просльозилися і благословили його, кажучи: "Бог хай укріпить тебе, Отче, і сподобить тебе здійснити шлях твій безперешкодно". Збіглося ж туди багато воїнів, щоб почути корисні слова, якими ж говорили отці між собою. Бачив же хтось із домашніх воєводи, що збіглося воїнство і користає зі слів святого, обурюючися вигнанням його. Звелів зразу звідти забрати його і вести за два поприща, поки приготуються ті, що мають вести його у Перверу на вигнання. Клирики ж божественною подвиглися любов'ю, два ті поприща пішо з ним ішли, відпроваджували його. І коли прийшли воїни, щоб вести його у вигнання, клирики ті на руках несли святого, на худобину всадили, обнімаючи його з плачем, мир йому дали і повернулися у град свій, а святий ведений був до Первери і у в'язниці був там замкнений. Коли багато ж часу минуло, знову послав цар, щоб привести в Константинополь із вигнання Максима преподобного й обох учнів його. Коли пристали вони кораблем до града, сонце заходило, тоді прийшло двоє повелителів із десятьма сторожами й вивели їх з корабля, голих і босих, розлучили між собою й окремо кожного стерегли. По декількох же днях вели їх у палату, і залишили обох учнів зовні зі сторожею, самого старця всередину ввели, де ж синкліт без царя сидів і велике шанованих людей зібрання, і поставили його посеред князів, що сиділи. Тоді сказав йому Ґазофілакс із гнівом: "Чи ти християнин?" Відповідав старець: "Благодаттю Христа Бога всіх християнином є". Ґазофілакс же великої сповнився люті і сказав: "Неправду кажеш". Відповів святий: "Ти кажеш, що не є я християнином, але Бог говорить, що є і перебуваю християнином незмінно". Газофілакс сказав: "Якщо християнином ти є, то чому ненавидиш царя?" Сказав святий: "Звідки знаєш? Адже ненависть є таємна душі пристарасть, як же і любов". Газофілакс говорив: "З того, що робив ти, всім зрозуміло стало, що і царя, і град його ненавидиш, ти-бо сам передав сарацинам Єгипет, і Олександрію, і Пентаполь, і Триполис, й Африку". Сказав Максим святий: "Яке є того очевидне свідчення?" І ввели якогось Івана, що був колись сакеларієм Петровим, коли був Петро воєводою в Нумидії Африканській. І сказав той Іван: "Двадцять два роки тому дід пана нашого царя звелів блаженному Петрові, щоб вів воїнство в Єгипет проти сарацинів. Петро ж тобі, як Божому рабові, у всьому вірив, написав до тебе, корисної поради просячи. Ти ж відписав до нього, що не є богоугодно допомагати Іраклієвому царству і спадкоємцеві його". Сказав до нього святий: "Якщо правду кажеш і маєш Петровий до мене і мій до Петра лист, покажи їх, хай будуть прочитані, і прийму кару достойну за законом". Сказав Іван: "Я [казав] не маю писання вашого, ані не знаю, чи писали один до одного, але в полках все те у той час говорилося". Сказав святий: "Якщо всі полки те говорили, то як ти один лише про те на мене прискаржуєш? Чи ти бачив мене коли, чи я тебе?" Відповідав Іван: "Ніколи ж не бачив тебе". Звернувся ж святий до синкліту, сказав: "Чи справедливо таких приводити наклепників у свідки, судіть. Яким же судом судите, таким судимі будете, якою міркою міряєте, відміряє вам Бог, Суддя всіх праведний". Тоді ввели Сергія Маґуду. І сказав він: "Ось дев'ятий уже рік, відколи сказав мені блаженний авва Тома, прийшовши з Риму: "Посилав мене, казав, — папа Теодор до Григорія, патриція західних країв, який відійшов від Грецького царства,