Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

казати йому, щоб не боявся сил грецьких, бо слуга Божий авва Максим сон бачив, що на Небесах на Сході і на Заході було багато ангелів, з них же ті, що на Сході, кричали: "Константине Августе, ти переможеш". Ті, що на Заході були, кричали: "Григорію Августе, ти переможеш". І ясніший був голос західний, ніж східний". Коли Маґуда це сказав, возвав Ґазофілакс до святого: "Ось послав тебе Господь в град цей, щоб спалений ти був". Святий же сказав: "Дякую Богові, який очищує вольні мої прогрішення невольними покараннями. Про те горе світові від спокус, мусять-бо прийти спокуси, але горе людині тій, до якої спокуса приходить; не годиться такі лжеслова говорити перед християнами ані без покарання не годиться бути тим, що говорять і творять угодне людям, які сьогодні є, завтра ж їх не буде. Те годилося говорити в той час, коли Григорій живий був, і справедливо було б привести сюди патриція Петра, й авву Тому, і блаженного папу Теодора. Тоді при всіх сказав би я був патрицієві Петрові: "Скажи, пане патрицію, чи писав ти коли до мене те, про що свідчить твій сакеларій? Чи я писав до тебе?" Подібно і блаженному папі сказав би був: "Скажи, владико, чи я коли тобі сон розповідав?" І якщо б мене і викрив папа про сон, то однаково його була б вина, а не моя, бо сонне видіння не є річчю добровільною, закон же судить лише ті речі, що від власної волі походять". Наносилися ж й инші наклепи і провини неправедні на неповинного і святого мужа, а найбільше про хуління царя, наче він і його учень у Римі царя хулили. Проте святий всі ті наклепи в незлостивості своїй смиренними словами, премудрими й богонатхненними, заперечував, неповинність свою виявляючи. Введений же був осібно й учень Анастасій, і примушували його говорити щось погане на учителя свого, і коли він на праведного неправди говорити не хотів, били його кулаками сильно — тоді кожного у в'язницю на своє місце відіслали.

Після цього на наступний день увечері прийшли до преподобного Троїл-патрицій і Сергій Євфратас, царської трапези начальник. Сівши ж і святому сісти звелівши, сказали: "Скажи нам, пане авво, яку з Пирром в Африці і в Римі бесіду мав і якими доказами вмовляв його, щоб свої власні прокляв догми, твої ж прийняв". Відповідав святий: "Якби мої при мені були книги — в них же ті, що були там наші з Пиром бесіди й суперечки вписав, — все би детально показав вам. Але тому що забрані від мене книги, тому не зможу згадати, то скажу". І говорив їм святий, що згадати міг, додав же і таке: "Я своєї власної догми не маю ніякої ж, але спільні вселенської Церкви. Ані-бо одного якогось слова нового не вніс, яке б про мої догми говорило". Тоді спитали його: "Чи належиш ти Константинопольському тронові?" Сказав святий: "Не належу". Сказали ті: "Чому?" Відповідав святий: "Бо чотири святих собори відкинули, через книг дев'ять, в Олександрії складнених, і через ектезис, після того Сергієм-патріярхом у цьому граді написаний, і через типос, недавно покладений, і те, що через ектезис догматизували, те типосом відкинули, і себе самих стільки крат прокляли й роздушили. Тому що самі собою прокляті, і помісним собором у Римі відкинені, і священицтва відчужені, які вони здійснюються таїнства? І який дух сходить на тих, яких вони хіротонізують?". Сказали йому: "Що бо? Ти сам спасаєшся, а всі гинуть?" Сказав їм святий: "Коли всі люди у Вавилоні тілу золотому поклонялися, святі три отроки нікого не осудили на загибель, не дивлячись на инших діла, але лише на себе самих, щоб не відпасти від істинного благовір'я. Також і Даниїл, у яму вкинений, не засудив тих, які не молилися Богові за велінням Дарієвим, але про себе думав, і піклувався, і волів умерти, аніж згрішити перед Богом і від своєї власної совісті битим бути за переступ Божого закону. Хай не дасть Бог і мені когось осудити ані ж сказати, що лише я спасуся. Наскільки ж можу, волію умерти, аніж збентежити свою совість, згрішивши чимось проти православної віри". Сказав йому той, що прийшов: "Що зробиш, коли римляни з'єднаються з візантійцями? Бо вчора прийшло з Риму двоє апокрисаріїв і завтра в день недільний будуть причащатися з патріярхом Пречистих Таїнств". Відповідав преподобний: "Якщо і ціла вселенна почне з патріярхом причащатися, я не маю причащатися з ним. Знаю-бо Духа Святого через апостола Павла, який і ангелів анатемі передавав, коли б инакше благовістили, нове щось вносячи". Говорили йому ті: "Чи завжди потрібно дві волі ісповідати в Христі і в Його діянні?" Відповів святий: "Потрібно завжди, тому що благовір'я справді шанувати хочемо, ні одна-бо істота без природного звершення не існує. Бо святі Отці виразно кажуть, що не існує ані не пізнається ніяке єство без притаманного йому діяння. Якщо-бо не існує ані не пізнається єство без діяння, то як можна пізнати Христа, що Він справді єством Бог і Чоловік". Тоді сказали: "Знаємо, що справді так є, проте не засмучуй царя, який задля примирення склав типос цей, не для того, щоби відняти від тих, що в Христі пізнаються, але щоб мир сотворити Церкві, наказуючи мовчати про ті речі, що різноголосся чинять". Чоловік же Божий, на землю себе кинувши, відповідав зі сльозами: "Хай не засмучується добрий і боголюбивий цар на мою злиденність, бо не можу прогнівати Бога, мовчачи про те, що він звелів говорити й ісповідувати. Якщо-бо, за божественим апостолом, Він є тим, хто поставив в Церкві перших апостолів, другими пророків, третіми учителів, то через них Сам Він говорив, зі всього ж Святого Письма, Старого й Нового Заповітів, і зі святих учителів, і соборів навчаємося знати, що має силу бажати і діяти божеством і людськістю воплочений Христос Ісус, Господь і Бог наш. Нічого ж Йому не бракує з того, чим же як Бог, чи з того, чим же як чоловік пізнається, окрім гріха. Якщо ж досконалий є з обох і нічого Йому не бракує, то справді все в ньому тайна, — той перелюбство чинить, що не сповідує Його як саму сутність із притаманними Йому властивостями, за обидвома єствами, з них же, і в них же і що Він перебуває". Коли те й більше сказав святий, похвалили ті, що прийшли, його премудрість і не мали що йому відповісти. Сказав же пан