Читати книгу - "Житія Святих - Січень, Данило Туптало"

Сергій: "Через це одне всі переживають, о Авво, бо багато людей, на тебе дивлячися, відлучаються від єднання з цією візантійською Церквою". Сказав святий: "І хто є такий, щоби повідомив про мене, наче я велів комусь, щоб не єднався з царем візантійським?" Відповідав пан Сергій: "Так само, як ти не єднаєшся, багатьох вельми відвертаєш від єднання". Сказав йому Чоловік Божий: "Нічого ж тяжчого й печальнішого нема, коли когось сама викриває совість, і нічого ж вільнішого, коли в когось вона бездоганна". Пан же Троїл, те мовивши, що по цілому Заході типос царський відданий анатемі є, сказав до святого: "Чи добре, що благочестивого царя нашого розуміння безчестимо?" Відповідав святий: "Хай пробачить їм Бог, що панові цареві те порадили, склали типос і що погодилися з «Типосом»". Сказав Троїл: "Хто порадив? І хто погодився?" Відповідав преподобний: "Ті, що є в Церкві старійшини, ті його намовили, князі ж погодилися. І так шкоди сморід повернувся на невинного, що будь-якій єресі був чужий. Проте радьте цареві те, щоб наслідував діда свого, блаженної пам'яті царя Іраклія. Він-бо, коли довідався, що багато отців ектезіс не приймають і тих, що опинилися в тій єресі викривають і відкидають, очистився від гріха того, пославши всюди свої послання, які повідомляли, що ектезіс не його, але Сергія, колишнього патріярха. Так і цей цар нехай зробить і буде вільний від всілякого гріха". Вони ж мовчали довго, похитуючи головами, тоді сказали: "Нелегко є все, ані не може так бути, як говориш, авво". І по достатній бесіді, мир давши, відійшли.

По бесіді тій минув тиждень, в наступну суботу ведений був святий у палату царську з обома Анастасіями, учнями своїми, на допит. І першим введений був перший його учень Анастасій, другого же Анастасія, який був апокрисарієм Римської церкви, зовні залишили. Коли увійшов той Анастасій всередину, де ж сиділо із синклітом двоє патріярхів — Тома, який Константинопольським у той час патріярхом був, і другий якийсь. Увійшли зразу й наклепники, на преподобного Максима велику брехню склавши, і просили Анастасія, щоб слова їхні сповістив правдивими. Він же, з великою сміливістю брехню їхню викривши, без боязні говорив перед патріярхами і синклітом. Коли ж спитали його, чи анатематизував типос царський? Відповів: "Не лише анатематизував, але й книжицю на нього написав". Сказали йому князі: "Що ж? Чи не визнаєш, що погано зробив?" Відповів: "Хай не допустить мені Бог те сказати, що зле зробив, бо за правилом церковним зробив добре". І про инших багато речей питали його. Коли відповідав, що Бог допомагав йому, виведений був геть, і введено старця Максима праведного. Йому ж говорив Троїл-патрицій: "Бачиш, авво, говори правду, і Бог помилує тебе. Бо коли в законний допит прийдемо, і якщо одна провина з тих, що приносяться на тебе, виявиться правдою, за законом мучений будеш". Відповідав старець: "Казав уже і знову говорю, настільки може хоч одна з тих провин правдивою бути, наскільки сатана може бути Богом, але тому що Богом сатана не є і бути не може відступник той, провини-бо ті не можуть бути правдивими, якщо брехливими є. Проте що хочете робити — робіть, я, Бога благочесно шануючи, не боюся образи". Сказав йому Троїл: "Хіба не анатематизував ти типоса?" Відповідав старець: "Не раз вже казав, що анатематизував". Сказав Троїл: "Якщо типос анатематизував, то і царя". Відповідав праведний: "Я царя не анатематизував, а хартію, чужу православній і церковній вірі". Сказав Троїл: "Де анатематизував?" Відповів Максим святий: "На соборі помісному, що в Римі був, у церкві Спасителевій і Богородичній". Тоді говорив до нього єпарх: "Чи єднаєшся з нашою Церквою, чи ні?". Відповідав святий, кажучи: "Не єднаюся". Казав єпарх: "Чому?" Відповідав святий: "Бо відкинула православні Собори". Говорив йому єпарх: "Якщо Церква наша відкинула Собори, то як вони опинилися в диптисі місяцесловному?" Сказав святий: "Яка користь від імен і згадування їх, коли догми їхні відкинено". Сказав єпарх: "Чи можеш явно показати, що нинішня Церква відкинула догми тих, що були раніше, святих Соборів?" Відповідав старець: "Якщо просите мене й накажете, то легко можу показати". Коли всі замовкли, сказав до нього Ґазофілакс:"Чому любиш римлян, а греків ненавидиш?" Відповідав святий: "Заповідь від Бога маємо, щоб нікого не ненавидіти. Люблю римлян, бо мені єдиновірні. Греків ж люблю, бо тої ж є, що й я, мови". Знову Ґазофілакс: "Багато років собі назвеш?" Відповідав: "Сімдесят п'ять". І сказав йому той: "Скільки років з тобою перебуває твій учень?" Відповідав: "Тридцять сім". Тоді якийсь клирик возвав: "Хай воздасть тобі Бог, щось-бо вчинив ти блаженному Пирру". Святий же не відповідав клирику тому нічого. Багато ж питань і допитувань було, ні один із патріярхів, що сиділи там, нічого не промовив. І коли слово про собор, що був у Римі, продовжилося, якийсь Демостен возвав: "Нечинний був собор той, бо зібрав його Мартин, папа відкинений". Відповідав йому чоловік Божий Максим: "Не відкинений є папа Мартин, але через гоніння постраждав". Після того святого відіслали геть, радилися, що з ним робити. І нарадили нелюди-кати, наче людинолюбно життям його обдарувати, муки накласти, тяжчі від смерти, і віддали його в руки градському єпархові. Він же, взявши Максима преподобного з учнями його і в претор увівши, спершу самого святого старця, оголивши й на землі простягнувши, жилами найгострішими звелів бити — не пощадив старости беззаконний кат, ані чесноти його не посоромився, не розчулився, бачивши тіло його, постницькими подвигами виснажене. І настільки жорстоко били його, що земля кров'ю його обагрилася, і плоть його роздробилася, і ні одного ж місця на тілі цілого від ран не зосталося. Тоді звір той лютий до учнів преподобного з люттю звернувся, подібно бив обох. Коли вони були биті, проповідник закричав: "Ті, що царським наказам не підкоряються і в непокорі перебувають, достойні є такого страждання". І так ледве дихаючих у в'язницю вкинули. На наступний же день знову святого і преподобного мужа з найпершим учнем Анастасієм із темниці у претор вели, ледь живого, цілого ранами зболеного, на нього ж тяжко було дивитися, старця чесного, постника святого, богомовного учителя й ісповідника богословного, цілого закривавленого, лютими ранами зраненого, що з ніг до голови живого місця не мав. Проте не зжалилися над ним жорстокосердечні, але лютішу вчинили кривду. Витягнули-бо йому богомовний той язик, що рік премудрих учень був джерелом і потопляв єретичні мудрування, глибоко в гортані відтяли без милосердя. Так хотіли накласти мовчання устам боголовським. Те ж вчинили й