учневі його одному, Анастасію першому, і знову в темниці їх замкнули. Але той, хто влаштував язики грудних немовлят до хвали Імени Його святого, Христос Господь, німому дав добровістити, той і цим рабам своїм вірним й істинним, преподобному Максимові Ісповіднику й Мученику, також і учневі його преподобному Анастасію подав понад надію говорити і без язика, краще і ясніше, аніж перед відрізанням язика. Довідалися про те єретики окаянні, як осоромилися, і на більшу зрушилися заздрість: праву його руку ножем і молотом відрізали і на землю кинули. Так само зробили й учневі його, Анастасієві святому, руку йому відрізавши. Другого ж учня Анастасія, апокрисарія Римської церкви, пощадили, бо колись у царів був нотаріусом. Після цього преподобного Максима з учнями з претору вивели, волокли їх по цілому торжищі з наругою, урізані їм язики і руки всім людям показували і безчинними голосами крик і сміх творили. Тоді після нелюдського того катування і безчесної наруги у вигнання далі всіх трьох, кожного окремо, послали, без всілякої про них турботи, без їжі та одягу, голих і босих. Багато ж біди і скорботи перетерпіли в дорозі. Преподобного Максима через біль великий ніяк везти не могли: ні худобою, ні колесницею, — і сплели воїни кіш на подобу ложа, і вклали в нього старця вельми хворого, так у вигнання з великим трудом ледве нести могли. Допровадивши ж його в якийсь край скитський, що в Європі, Аланія називається, у граді Схимарі в темниці замкнули. А преподобний Анастасій, учень його, який відрізання язика і руки перетерпів з ним разом, той в дорозі помер: вельми втомлений був, і вельми тіло боліло, душа ж його свята перейшла до Бога на життя безсмертне. Преподобний Максим у вигнанні тому ще три роки серед живих перепровадив, але у великому злостражданні замкнений був у темниці, не маючи ні від кого догляду в старості своїй ані людинолюбного ні від кого змилування. Його ж хворобам і скорботам коли захотів Господь кінець зробити, на вічний же Небесного царства простір і веселість вивести з темниці, утішив його спершу на землі божественним якимось явленням і останній день та годину смерти його сповістив. Блаженний же Страстотерпець великої радости сповнився, хоч і завжди готовий був до відходу, проте тоді найбільше приготувався. І надійшов бажаний той час, і година — з веселістю передав душу свою в руки Христа Бога, Його ж з юности полюбив, і за Нього ж стільки постраждав був. Так ісповідник Христовий і мученик перейшов із тутешніх й увійшов у радість Господа свого, і похований був у тому ж граді. Після поховання ж святого видно було на гробі його три свічі, які полум'ям невимовного сяйва чудесно світилися і місце те осяювали. Той, що в житті своєму світлом був для світу, той і після переставлення світити не переставав. І нині світить образом доброчинного і багатостраждального життя свого і ревности великої за Богом. Були ж ті, тоді бачені три свічі, очевидним знаменням, що такий угодник Пресвятої Тройці поселений є у світлостях нетьмяніючих у Царстві Божому, де ж із праведними, як сонце, сіяє, насолоджуючись баченням Світла Тройці. Після смерти ж Максима Преподобного залишився серед живих в осібному вигнанні другий учень його — Анастасій-апокрисарій. Він пізніше життя, і подвиги, і страждання Отця й Учителя свого описав детально, вельми просторо. З нього ж тут зібралося коротко, скільки достатньо для користи нашої, для прославлення ж Бога, через святих славленого Отця, і Сина, і Святого Духа, Йому ж і від нас, грішних, хай буде честь, і слава, і поклоніння нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.
У той самий день страждання святого мученика Неофіта
У Нікеї Витійській був муж на ім'я Теодор, мав дружину на ім'я Флоренція, обоє були християни, боялися Бога і Заповіді Його благочесно берегли. Вони народили дитину, хлопчика, і Неофітом його нарекли. Просвітили його святим хрещенням, виховували по-християнськи. Ріс же хлопець літами і розумом і до десяти наближався років, й учитися книг починав. Вселилася в нього благодать Божа, яка із уст дитини хвалу собі здійснює: Святий-бо Дух, де хоче, там дихає. І був хлопець чудотворцем. Мав же таку звичку: коли відпускали дітей зі школи додому, блаженний той хлопець Неофіт брав зі собою додому убогих дітей, з якими учився, і ту їжу, яку батьки давали йому на обід, розділяв поміж своїми однолітками, сам же залишався голодний. Йшовши до воріт, які були на схід, там перстом своїм намалював хрест і поклонявся, молячись до Христа Бога, на хресті за нас Розп'ятому. Діти ж, що вчилися з ним, убогі, наситившись обідом його, приходили до нього, коли молився при воротах східних. Був же там у стіні камінь, з нього ж Неофіт блаженний, вдаряючи рукою, виводив воду, наче з джерела, щоб пили його співучні, — і пили вони. Це ж робив святий хлопець щодня, однолітків своїх обідом своїм годуючи і водою, чудесно з каменя виведеною, напуваючи. Заборонив же їм кому-небудь розповідати про те, що було. І не розповідали вони, і ніхто не знав того чудотворення його в той рік, навіть батьки його, хіба хлопці ті убогі. Наступного ж року матері його Флоренції, яка вельми боголюбива була, відкрилося те від Бога у видінні сонному, що син її виводить воду з каменя, подібно Мойсею, і напоює спраглих хлопців. Вона ж, вставши, молилася Богові, щоб явив їй ясніше про сина її Неофіта. І ось прилетів із небесної висоти голуб білий, світлом невимовним виблискуючи, який, сівши на ліжку Неофітовому, людським до неї провістив голосом: "Посланий я [казав] від Спаса зберегти одр твій непорочним". Те чувши, матір впала мертва від великого жаху — стало відомо зразу по цілому Нікейському граді, що Флоренція, жінка Теодорова, померла нагло. Збіглося в дім той багато людей — мужів і жінок, сусідів і знайомих, — і не розуміли, що таке з нею, чому померла несподівано. Теодор же, муж її, у той час був на полі, і зразу послали сповістити йому про раптову смерть дружини його. Він же, розірвавши на собі одяг свій від печалі, поспішив швидко в дім, ридаючи. Його ж зустрів у воротах Неофіт: "Чого сумуєш, — сказав, — батьку? Не померла-бо мати моя, але заснула міцно". І прийшовши з батьком, взяв за руку матір свою: "Встань, мати моя, бо заснула ти солодко". Вона ж, як зо сну збудившися, обняла дитину свою і
