Читати книгу - "Мед для Ворона, Селена Рейні"

Коли він закінчив, вона ледь стримувала сльози.

– А ці, – вказав на порожні рамки, – я купив, бо знаю: у нас десятки щасливих років попереду. І ти замальовуватимеш наші найяскравіші моменти.

– Ти не можеш знати цього напевне, – вона безсило обперлася об стіл. – Про те, що ми будемо щасливі разом і…

– Можу і знаю, – перебив її. – Щобільше, ти теж це відчуваєш. Єдина різниця між нами в тому, що ти боїшся. Боїшся, що у нас буде, як у твоїх батьків. Чи як у подруг.

Денис потягнувся руками до її обличчя і почав стирати сльози зі щік. А до цього моменту дівчина навіть не розуміла, що вже плаче.

– Ми робитимемо боляче один одному.

– Софія, мені вже боляче. Кожна хвилина без тебе – це страждання для мене. І для тебе також. Я це відчуваю.

– Ми будемо сваритися, – пробурмотала.

– Звичайно, будемо, – підтвердив.

– Ти мене цим зовсім не заспокоюєш, – ще сильніше заридала.

– Послухай мене, – він зарився у її волосся і сльози тепер змахував лише великими пальцями. – Так, іноді ми будемо сперечатися. Може, якось навіть сильно злитимемося. Але, обіцяю, щоб не трапилося, ми все одно любитимемо одне одного.

– А якщо ти закохаєшся в іншу жінку?

– А якщо ти закохаєшся в іншого чоловіка? – запитав так само сумно, як і вона.

– Це не можливо! Те, що я відчуваю до тебе…, таке буває лише раз у житті. Ніколи й нікого я так не покохаю!

– Якщо ти в цьому впевнена, якщо знаєш це, то чому не віриш, що і я відчуваю теж саме?

Софія заперечно похитала головою. Але аж надто повільно і м’яко.

– Я кохаю тебе, – ткнувся носом їй у щоку. – Кохаю, – притиснуся чолом до чола. – Я кохаю тебе, – невагомо поцілував.

Ворон і далі говорив їй ті самі слова. Софія мовчала. Але…

Але підставляла під його губи різні частини свого обличчя, ніби бажала, щоб ці слова закарбувалися на її шкірі. На скронях. На повіках. На переніссі.

І коли нецілованих місць на її обличчя не залишилося, вона впевнено проказала:

– Я теж тебе кохаю, – потягнулася до його губ. – Я хочу бути з тобою, – обійняла чоловіка. – Ми будемо щасливі, – запевняла його. – Я не боюся.

Софія цілувала його до запаморочення в голові. Принаймні, так здалося Денису. Ще кілька разів торкнувшись її спраглих губ, він відсторонився.

– Ходімо на кухню. Я приготую нам щось на вечерю, – запропонував.

– Я не хочу їсти, – муркнула йому у шию. – Відведи мене у спальню. Ти мені так потрібен!

– Ти впевнена? – відсторонив її від себе, щоб заглянути в очі. – Бо найближчі години я не випущу тебе зі своїх обіймів, – попередив.

– Так. Я впевнена. Я відчуваю голод. Але його можеш втамувати лише ти.

– Це чудово, – усміхнувся і повів її у спальню.

Цілуючи кохану, він роздягався. А коли дійшла черга до неї, Софія прошепотіла.

– Вибач, що на мені проста сорочка. Наступного разу одягну щось спокусливіше, – пообіцяла.

– Кохана, я ненавидів твої сорочки, – зареготав.

– Справді? Чому? – щиро здивувалася. – Вони ж такі гарні!

– Так, гарні. Але ти не дозволяла мені їх з тебе знімати! І якщо ти дозволиш зараз скинути з тебе цю сорочку, я вважатиму її найкрасивішою у світі. То я можу зняти її з тебе? – запитав, пестячи її зовнішню сторону стегон.

– Так, – закивала головою.

– Чудово, – він поцілував її.

Спершу притискався ротом до її губ. Тоді опустився до шиї. Провів язиком по ключиці. А паралельно тягнув сорочку доверху, не забуваючи при цьому, торкатися долонями її шкіри.

Ворон перервав поцілунок лише для того, щоб скинути сорочку повністю. І коли вона відлетіла у дальній кут кімнати, блаженно застогнав.

– Нарешті!

Вона знала, що означає його коментар. Сама подумала про теж саме. Нарешті між ними нічого не лишилося.

Він повільно тиснув на неї, підступаючи до ліжка. Обережно вклав її на спину. Нависнув зверху. І почав цілувати. Денис цілував усе, що потрапляло під губи: від округлого плеча до гострого ліктя.

Софія обійняла його. Руками пестила його спину, подушечками пальців вбирала плавні перекочування його м’язів. Вона грала з волоссям, перебираючи локони. Але цього було замало. Їй потрібно було більше. Чорт, та вона навіть до його сідниць не могла дотягнутися!

– Мені потрібно…

– Я знаю, кохана. Все буде.

– Мені потрібно…

– Я теж цього хочу. Вже скоро.

– Мені потрібно бути зверху, – поклала долоні йому на груди й натиснула, щоб він ліг на спину.

– Добре. Гаразд. Якщо ти так бажаєш, – говорив, заковтуючи повітря.

Софія перемістилася на нього. Але замість того, щоб відразу осідлати його, притиснулася губами до його шиї. Облизала ключицю. Опустилася до мужніх грудей. Коли її язик почав дражнити його сосок, Денис застогнав і вчепився пальцями їй у волосся.