Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее 📚 - Українською

Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дитинство. Молодість. Літня пора" автора Джон Максвелл Кутзее. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 112 113 114 ... 151
Перейти на сторінку:
гарне.

— Так, скажи мені, дай відповідь.

— Із мертвими. Можна розмовляти з мертвими. Бо інакше, — він вагається, немов слова можуть бути надто важкими для неї і навіть для нього, — вони будуть закинуті в довічну тишу.

Вона хотіла почути відповідь і почула її. Цього більше, ніж досить, щоб закрити їй рота.

Вони їхали півгодини до західної межі ферми. Там, на її подив, він відчинив ворота, проїхав крізь них, потім зачинив і, здіймаючи куряву, мовчки поїхав по нерівній дорозі. О пів на п’яту вони доїхали до містечка Мервевілла, де Марго не була багато років.

Коло кав’ярні «Apollo» Джон зупинився.

— Хочеш, вип’ємо кави? — запитав він.

Вони зайшли до кав’ярні, за ними потяглися з півдесятка босоногих дітей, найменший тільки-но зіп’явся на ноги. Мевру, власниця кав’ярні, мала радіо, з динаміка долинали африканерські модні мелодії. Джон і Марго сіли, відігнали мух. Діти збилися навколо столу, розглядаючи їх із безсоромною цікавістю.

— Middag, jongens[54], — проказав Джон.

— Middag, meneer[55], — відповів найстарший.

Вони замовили каву і отримали якийсь її варіант: бліде «Nescafé» з пастеризованим молоком. Марго відпила ковток і відсунула чашку. Джон неуважно пив свою каву.

Простяглася маленька рука і поцупила шматок цукру з її тарілочки.

— Toe, loop![56] — мовила вона.

Дитина лише всміхнулася їй, розгорнула цукор і почала лизати.

Це був аж ніяк не перший натяк, який вона помітила і який свідчив, що старі бар’єри між білими і кольоровими мало-помалу падають. Ознаки цього падіння тут були ще очевидніші, ніж у Калвінії. Мервевілл — маленьке містечко в стані занепаду, такого занепаду, що йому, мабуть, загрожує небезпека зникнути з карти. В містечку лишилося навряд чи більше кількасот людей. Половина будинків, повз які вони проїздили, видавалися незаселеними. Будинок із легендарним написом «Volkskas» («Народний банк»), викладеним білими камінчиками в цементному розчині над дверима, давав тепер притулок не банку, а зварювальним роботам. Хоча найтяжча полуднева спека вже минула, єдиними живими істотами на головній вулиці були два чоловіки і жінка, що витяглися разом із кістлявим собакою в затінку квітучого палісандрового дерева».

— Невже я казала це все? Я не пам’ятаю.

— Я, може, додав якусь деталь або дві, щоб оживити сцену. Я не казав вам, та оскільки Мервевілл займає таке велике місце у вашій розповіді, я таки з’їздив туди поглянути.

— Ви були в Мервевіллі? Яким він вам видався?

— Та майже таким, як ви описали. А от кав’ярні «Apollo» вже немає. Взагалі немає кав’ярні. Читати далі?

«— А ти знаєш, що серед інших своїх досягнень наш дід був ще й мером Мервевілла? — запитав Джон.

— Так, я знаю про це.

Їхній дід докладав своїх рук до різних сфер. Він — тут їй пригадалось англійське слово — був go-getter, пробивним чоловіком, у країні, де пробивних було обмаль, чоловіком, що мав багато — ще одне англійське слово — spunk, мужності, мабуть, більше мужності, ніж усі його діти разом. Але, можливо, такою є доля дітей сильних батьків: їм лишається менше, ніж повна міра мужності. Як синам, так і донькам: трохи занадто скромним жінкам Кутзее, наділеним надто малою кількістю того, що править за жіночий еквівалент мужності.

Марго мала тільки туманні спогади про діда, що помер, коли вона була ще дитиною: згорбленого, буркотливого старого чоловіка зі щетинистим підборіддям. Після обіду, пам’ятає вона, увесь дім повивала тиша: дід спав. Навіть у тому малому віці Марго дивувалася, бачачи, як страх перед старим може спонукати дорослих людей повзати, наче миші. Але без цього старого її б не було тут, не було б і Джона, і то не просто на землі, а тут, у Кару, у Воельфонтейні чи в Мервевіллі. Якщо її життя, від колиски й до могили, досі визначене злетами і спадами на ринку вовни й баранини, це результат дідових дій, він почав працювати як smous, рознощик, що продавав селянам набивний ситець, каструлі, сковороди й патентовані медичні препарати, потім, заощадивши досить грошей, купив частку в готелі, потім продав готель, купив землю і раптом оселивсь як джентльмен, що розводить коні та вівці.

— Ти не запитала, що ми робимо в Мервевіллі, — сказав Джон.

— Гаразд: що ми робимо в Мервевіллі?

— Я хочу показати тобі дещо. Я думаю купити тут будинок.

Марго не вірить своїм вухам.

— Ти хочеш купити будинок? Ти хочеш жити в Мервевіллі? В Мервевіллі? Ти теж хочеш бути мером?

— Ні, не жити тут, а просто відпочивати. Жити в Кейптауні, їздити сюди на вихідні та на свята. Тут немає нічого неможливого. До Мервевілла сім годин їзди від Кейптауна, якщо ніде не зупинятися. Можна купити дім за тисячу рендів — дім із чотирьох кімнат і півморгена землі з персиками, абрикосами і помаранчами. Де ще у світі можна так вигідно придбати?

— А твій батько? Що твій батько думає про твій план?

— Це краще, ніж притулок для старих.

— Не розумію. Що краще за притулок для старих?

— Життя в Мервевіллі. Мій батько може лишитися тут, жити тут. Я буду в Кейптауні, але регулярно навідуватимусь і дивитимусь, чи все гаразд.

— А що твій батько робитиме тоді, коли буде тут сам? Сидітиме на веранді й чекатиме, поки проїде один автомобіль за день? Е, Джоне, проста причина, чому ти можеш купити будинок у Мервевіллі за безцінь: тут ніхто не хоче жити. Я не розумію тебе. Звідки така раптова любов до Мервевілла?

— Бо він у Кару.

— Die Karoo is vir skape geskape! «Кару створено для овець!»

Але їй треба було стриматись. «Він говорить щиро! Він говорить про Кару так, наче це рай!» Раптом до неї прилинули спогади про всі колишні різдвяні свята, коли вони були дітьми й блукали в степу, наче дикі тварини. «Де ти хочеш бути похована? — запитав він її одного дня, а потім, не чекаючи відповіді, прошепотів: — Я хочу бути похованим тут». — «Назавжди? — запитала тоді вона в дитинстві. — Ти хочеш бути похованим назавжди?» — «Ні, тільки поки знову повернуся», — відповів він.

«Поки знову повернуся». Вона пам’ятає це все, пам’ятає навіть слова.

У дитинстві можна обходитись без пояснень. Не треба вимагати, щоб усе мало сенс. Але чи пам’ятала б вона його слова, якби вони не здивували її тоді і потай не дивували її всі ці роки? «Повернуся знову»: невже її двоюрідний брат справді вірить, невже справді вірить, що людина повертається з могили? Хто він, на його думку: Ісус? І чим, на його думку, є ця місцевість, Кару: Святою землею?

— Якщо

1 ... 112 113 114 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"