Читати книгу - "Астальдо"

— А колись, — слабкий усміх освітив лице Фіндекано, — тобі подобався Князь Сутінків…

— Колись я був лише хлопчиком. А нині — я воїн, хоч і не Нолдо…

— Ти є кращим воїном за багатьох Нолдо, yonni …

— Ще ні, але я навчаюся. Єдиний аran, якому я міг би служити опісля вас — це Маедрос Високий… З його Обітницею й Прокляттям, з його погибельною вірністю батьковим наказам… Він ваш оtorno — цього досить. Але, якщо я потраплю до Мандосу раніше за вас, то спитаю у Судді, як називається така справедливість, що прирікає на смерть від зброї, тортур і горя тих, хто віддавав накази, тих, хто їх виконував, і тих, хто взагалі не чинив зла… Нехай ваш побратим вважає, що він терпів муки за свою провину, але що лихого зробив князь Фінрод, щоб бути розтерзаним гауром? Я добре знаю, що таке погибель з багряними очима, я їх бачив… Така справедливість, аran nin, — це Морготова справедливість…

— Не треба, дитя моє, сину моєї душі… Не говори так…

— Усміхніться, і я не буду…

Ант побачив усмішку на блідому обличчі володаря, її тінь на обличчі, що наче світилося у темряві. Білий вогонь духу просвічував крізь шкіру, його відблиск оточував постать князя наче легеньким туманом… Скоро hrоа не зможе втримати fеа, і його князь і аtarinya вирушить на Захід прямим шляхом.

«О, де ж ви, вельможний Маедросе… Де ж ви…»

З першим променем Анари наче багряний вихор увірвався до Ломіону. Браму тільки-но відчинили, і по підйомному мосту промчав вершник на валінорському вороному. Наче не землею — повітрям мчав той кінь, а Ельда в багряному плащі шепотів йому: «Лети, мов вітер…».

Ант вибіг на двір, почувши цокіт копит і веселі голоси охоронців.

— Ну як тут справи, в Дор-Ломіні? — розчув зброєносець знайомий протяглий голос, — що з полюванням та риболовлею? Вітаю вас, вірні Другого Дому — до вас прибув найзлостивіший з Феанаріонів. Рудий та ще й гостроязикий — це про мене…

— О, вітаємо, вітаємо князя Гімрінгу! — радісно вигукнув Алмареа, — яким це вітром вас занесло в наші краї?

— Східним, тільки східним… Не нагадуйте про північний вітер тому, хто постраждав від буревію… Я вирішив влаштувати собі відпочинок, шановні спокревені Нолофінвіонів, і вирішив зробити це за ваш рахунок. Вина Гісіломе… Гарячий quenilas… Справжній quenilas — я чув, о родичі Великого Князя, що ви приховуєте дорогоцінне валінорське листя від своїх приятелів зі сходу. Нельяфінве Руссандол швидко віднайде їх — за ніжними пахощами… А де мій оtorno — невже ще спить такого погожого ранку?

Маедрос вже зіскочив з коня і поклав, вітаючись, лівицю на плече Алмареа. Лице князя Гімрінгу було веселим, але Ант аж здригнувся, коли по ньому кресонув погляд смарагдових очей…

— Князю Нельяфінве, — мовив Алмареа, — наш cano зараз спуститься у двір. Він завжди встає рано, хоча й нездужає останнім часом.

— Нездужає? Що сталося? Часом не ворожа стріла є причиною недуги? Чи все спокійно в Ейтель-Сіріоні?

— Вісті від Великого Князя Нолдор є лише добрими… Однак, лихими є вісті з Побережжя. Хтось оповів князю Кірдану історію нашого… відбуття з Валінору, і cano аж затужив від отих всіх недобрих розмов, що почалися в Дор-Ломіні. До того ж наша nerwen раптово відбула до дядька за його проханням. Можливо, розлука… Сподіваємось, що вона не буде прислухатися до недоброзичливців і повернеться незабаром.

— Можливо, — протягнув Маедрос неуважно. Ант відстежив його погляд і побачив свого князя, котрий якраз з’явився на галереї. Прямий, мов стріла, вмитий, з туго заплетеними косами, вбраний з належною пишнотою. Лучники, котрі бачили його щодня, якось не звертали уваги, як натяглася на високих вилицях майже прозора шкіра, як поглибшали сині очі… І те, що зникла кудись тиха усмішка їхнього cano, теж бачив сам лише Ант.

Руссандол підвів лівицю у вітанні. Фіндекано стояв мовчки. Він, здається, не зрозумів, хто приїхав.

— О, бачу одразу, — переливчасто мовив гість, — що поспати люблять не тільки в Гімрінгу… У нас говорять, що орки прорвались через Маглорову браму лише тому, що проспала варта… Хвала Богам, хоч не власні життя — саму фортецю тварі так і не взяли, рушили далі… Фіндекано, мій побратиме, прокинься нарешті і скажи мені «Аiya[156], Майтімо!»

— Майтімо, — вимовив Фіндекано, — Майтімо, оtorno…

— О, так, це я, і не дивись на мене такими очима — не дух, позбавлений тіла прибув з Гімрінгу, а Рудий Майтімо власною особою. Зараз ти покажеш мені всі місця, що годяться для полювання. У тебе вже є мисливський будиночок? Що, нема? Ах, розумію… Біле шатро і вогнище — що може бути кращим. Або й просто вогнище. Гей, зброєносцю! Анте Доронінгу! Коня для князя Дор-Ломіну! Ми їдемо на прогулянку!

Ант кинувся до конюшень і за короткий час повернувся з Моретінде. Майтімо звів брови, спілкуючись подумки з розумною твариною, і кінь слухняно опустився на коліна. Руссандол обійняв Фіндекано за стан і трохи не силоміць висадив коневі на спину.

— Анте Доронінгу — князевого меча сюди, а також лук та стріли… Не забудь про арфу. Алмареа, любий, я знаю, як ти бажав мені примерзнути до криги Гелькараске, і бажав цілком справедливо, але нині послухай мого наказу, оскільки ваш князь ще не прокинувся як слід. Ми їдемо на кілька днів. Є тут поблизу якась гарненька місцина?

— Туманне озеро… Хіселін…

— Ант проведе нас… В разі чого — ми там відпочиваємо. Чуєш, зброєносцю? Ти поїдеш з нами — покажеш нам шлях. Алмареа, ти залишаєшся за старшого…

Ант метнувся до конюшень стрілою і повернувся вже верхи.

— Вперед! — скомандував Руссандол, — давай, Моретінде… Твій господар і досі снить, тож жени щодуху!

Коли троє вершників помчали вулицями Ломіону, очманілий Алмареа подивився на не менш очманілих Мірімона та Синьагіла з Елеммакілом і спитав затурбовано:

— О, Ельдар… Може це я сню, і мені приснилася ця втілена пожежа?

— Ні, Феанаро не весь в Мандосі, - пробурмотів Мірімон, — він розділив свій вогонь поміж сімома синами…

— Але Руссандолу дісталося найбільше, — підхопив Синьагіл.

— Рудий та ще й палкий на вдачу, — мовив Алмареа, — чи це мені таки приснилося, а чи він насправді віддавав нам накази, неначе прибув до власного замку…

— Тільки-но заїхав у двір — і тут таки йому закортіло полювати… — пирхнув Елеммакіл

— Наш князь дійсно ще снив з розплющеними очима, — мовив Мірімон задумливо, — останнім часом він якийсь…