Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 04"

Загальний страйк був нашою великою перемогою, перемогою всіх американських соціалістів. Четвертого грудня американський уряд відкликав свого посла з Німеччини.

Тієї ж ночі німецький флот учинив напад на Гонолулу, де потопив три американських крейсери і митне судно та бомбардував місто. Наступного дня Америка й Німеччина оголосили війну одна одній, а вже за годину соціалісти обох країн розпочали загальний страйк.

Уперше німецький кайзер зустрів опір народу своєї країни. Без підтримки народу його влада була безсила. Що в тому було нового, так це пасивність опору. Люди не повстали на бій, вони просто нічого не робили і цим зв’язували руки кайзерові. Він тільки й чекав нагоди спустити своїх собак — військо — на непокірний пролетаріат. Але він був безсилий це зробити. Він не міг ані мобілізувати армію, щоб розпочати війну, ані покарати неслухняних підданих. У країні зупинилися всі колеса, жоден потяг не виходив зі станції, жодна телеграма не бігла по дротах, бо й телеграфісти, і залізничники припинили роботу разом з усіма іншими.

Те саме, що в Німеччині, робилось і в Сполучених Штатах. Організовані в профспілки робітники нарешті зрозуміли, як треба боротись. Жорстоко розбиті на своєму власному бойовищі — в царині чисто економічної боротьби, — вони приєднались до політичної боротьби соціалістів, бо загальний страйк був страйком політичним. Зрештою, профспілчани були вже такі розгромлені, що не мали чого втрачати, і до загального страйку приєднувались часом просто з розпачу. Робітники мільйонами кидали машини й припиняли роботу. Особливо відзначились машинобудівники. їхню профспілку було знищено, вони просто спливали кров’ю, проте знов повстали на боротьбу разом із своїми товаришами-металістами.

Роботу припинили навіть чорнороби і позаспілкові робітники. Страйк паралізував усе. Ніхто й не міг працювати. Найактивнішими агітаторами за страйк виявилися жінки. Вони збурилися проти війни, бо не хотіли, щоб їхні чоловіки йшли вмирати. Ідея загального страйку захопила всіх, розбудила народний гумор. Вона виявилась надзвичайно заразлива. Діти й собі оголосили страйк по всіх школах, і ті вчителі, що приходили ще вести урок, знаходили в класі лише порожні лави. Загальний страйк набув форми великої національної розваги. Ідея солідарності трудящих, так ясно доведена, вразила всіх. І, кінець кіпцем, не було ніякої небезпеки брати участь у цій гігантській витівці, бо коли всі винні, то кого ж можна карати?

Сполучені Штати було паралізовано. Ніхто не знав, що де робиться. Газети не виходили. Пошта й телеграф не працювали. Міста й селища були ізольовані одне від одного, здавалося, ніби між ними та зовнішнім світом простяглися десятки тисяч миль первісної пустелі,— ніби той зовнішній світ узагалі перестав існувати. І так тривало цілий тиждень.

У Сан-Франціско ми навіть не знали, що діється по той бік бухти, в Окленді й Берклі. Було від того аж моторошно. Здавалося, ніби весь світ лежав мертвий. Пульс країни перестав битися, нація ніби вмерла. Трамваї більше не мчали вулицями, не чулося фабричних гудків, не працювали електростанції, не їздили візники, не кричали продавці газет — нічого. Тільки вряди-годи, мов таємничий привид, промайне людина, — пригнічена, якась нереальна серед загальної тиші. Але цей тиждень тиші багато чого навчив Олігархію: вона добре засвоїла науку. То було грізне попередження, і Олігархія не збиралась у майбутньому допустити до чогось такого.

Наприкінці тижня телеграфісти Німеччини й Сполучених Штатів, як було умовлено заздалегідь, повернулися до роботи. Через них керівники соціалістичних партій обох країн подали урядам свої ультиматуми — скасувати оголошення війни, інакше загальний страйк триватиме далі. Незабаром було досягнуто згоди. Оголошення війни скасували. Лише після цього населення обох країн повернулося до роботи.

Відновлення миру призвело до союзу Німеччини із Сполученими Штатами. Власне, то був союз між німецьким кайзером та Олігархією проти їхнього спільного ворога — революційного пролетаріату обох країн. Цей союз Олігархія по-зрадницькому порушила згодом, коли німецькі соціалісти повстали й скинули кайзера з трону. Цього лишень Олігархія і прагнула — знищити свого могутнього конкурента на світовому ринку. Загибель капіталізму в Німеччині поклала край її торговельній експансії. Сама природа соціалістичного ладу дає змогу населенню країни споживати всю продукцію народного господарства. Звичайно, Німеччина і після революції експортувала за кордон деякі свої вироби, але тільки щоб одержати за них те, чого не виробляла сама. Такий обмін виробами не мав нічого спільного з вивозом неспожитих лишків.

— Закладаюся, що Олігархія знайде спосіб виправдатись, — сказав Ернест, коли стало відомо про порушення Олігархією угоди з німецьким кайзером. — Вона, як завше, доводитиме, що зробила це в інтересах народу.

І справді, в пресі Олігархія виправдувалася тим, що це, мовляв, зроблено задля добра американського народу: ненависного конкурента усунуто із світового ринку, і тепер Америка матиме де збувати свої зайві вироби.

— І ось що тут найбезглуздіше і найстрашніше: ми такі безсилі, що наші інтереси, наше добро справді в руках у цих йолопів, — казав про це Ернест. — Вони, бачте, дали нам змогу більше продавати за кордон, цебто менше споживати самим!

Розділ XIV

ПОЧАТОК КІНЦЯ

Вже в січні 1913 року Ернест зрозумів, у якому напрямку розвиватимуться події. Але він ніяк не міг домогтись, щоб і його товариші, керівники соціалістичної партії, побачили небезпеку, яку він сам ясно бачив, — небезпеку Залізної П’яти. Вони були занадто благодушні, а події розвивалися занадто швидко. Трагічна розв’язка наближалася. Американська Олігархія фактично захопила панування над світовим ринком, і десятки країн опинилися за бортом із своїми неспожитими й непроданими виробами на руках. Цим країнам лишався тільки один рятунок — змінити суспільний лад. Жити й далі по-старому, виробляючи товари в надлишку, вони не могли. Капіталістична система в цих країнах безнадійно збанкрутувала.

Зміна ладу в тих країнах набрала форми революції. Настали часи насильства й хаосу. Падали уряди, розпадалися віковічні основи суспільства. Всюди, за винятком двох чи трьох країн, колишні владарі суспільства — капіталісти — люто боролися за свою власність, але бойовий пролетаріат відібрав у них владу. Нарешті здійснилося геніальне передбачення Карла Маркса: «Вже чути подзвін по капіталістичній приватній власності. Експропріаторів експропріюють». В міру того, як у різних країнах розвалювався капіталізм, там установлювався соціалістичний лад.

«Чому відстають Сполучені Штати?» — «Ворушіться, американські революціонери!» — «Що сталося з Америкою?» — запитували в телеграмах наші чужоземні товариші, що перемогли в своїх країнах. Але ми не могли поспіти за ними. На нашому шляху до влади величезним страховищем стояла Олігархія.

— Стривайте, ми візьмемо владу навесні! — відповіли ми. — Тоді побачите.

В цьому й полягала