Читати книгу - "Людолови. Том 2"

Дівча ще вагалося, визираючи з-за припічка, але коли драбанти здерли з столу вишивану скатертину, а з ліжка маленьку Орисину ковдру, дівчинка мишкою кинулася до дверей, схопивши материну хустку.

Холодно було бігти по морозу. Орися заклякла і посиніла, поки домчала до Причепиної хати, і з плачем закалатала у двері. Кудлатко гавкнув на неї спросоння, але підбігши і обнюхавши дитину, чемно заметляв хвостом.

Відчинив сам Причепа і здивовано відступив, впускаючи дівчинку.

— Прісю, до тебе! Приймай гостей!

Але Орися наче не бачила приятельки. Вона вчепилася у шкіряний фартух Причепи і заговорила, схлипуючи і клацаючи зубами:

— Ой дядечку! Тaм до мами прийшли якісь люди… Вони забрали дідусів кожух і мою ковдерку. А мама плачуть і кажуть: «Спитайте дядька Хому, цехмістера». А дідуся вони відштовхнули і почали лаяти. Ой, рятуйте, дядечку! Вони ж заб'ють мою маму!..

— Хм!.. Таке маленьке, а прибігло — почухав потилицю Хома. — Та хто ж вони такі будуть?

— Ой, дядечку, вони ж такі страшні, - заплакала Орися, розмазуючи сльози кулачком. — Вони заб'ють мою маму…

— А дійсно, можуть забити, якщо вони лихі люди, — згодився Хома. — А може, це тобі примарилося?

Дівчинка мовчки плакала. Материна хустка впала додолу, і Орися стояла перед огрядним, вайлуватим Хомою така крихітна, така жалюгідна у довгій полотняній сорочечці, вся синя від холоду…

Причепиха мовчки підхопила її на руки і кинула чоловікові кожуха.

— Іди! Іди! Довідайся, що там і як! А Орисенька хай тут залишиться. Нема чого дитину морозити.

Причепа похитав головою, ще раз почухав потилицю і вийшов з хати. Не встиг він завернути за ріг, як його обступили обурені і розпалені майстри.

— Та що ти, батьку, в хаті вилежуєшся?! Тут таке робиться!.. Пан Оклінський надіслав драбантів та підпанків збирати з цехових десятину на біскупа. А в кого грошей нема, беруть, що в око впаде. В Климченка корову забрали, а в Ткачука вісім пар замовленого взуття.

— А в Тищенка діжку сала і нову шапку.

Причепа остовпів.

— Ах, вони ж сучі діти! Та як же вони сміють чіпати нас, замкових?!

— А ти поговори з ними!.. Кузьменко кинувся на них з сокирою, коли вони забрали в нього свиню з поросятами, так вони йoгo зв'язали і погнали на Біскупичі.

— От грабіжники! Хай їх грім вб'є! — завила одна з жінок. — А що вони з перепечайницями роблять?

— А з шмуклерами!

— Грабують, наче хлопів на фільварку.

— І так без роботи сидиш, а вони… От чортові єретики і безбожники.

— Хай луплять з своїх уніатів, а нас не займають!

— Оце вірно! Бо ж ми їм не хлопи і не отара покірлива, — загули обурені майстри.

І, непомітно піднімаючи одне слово іншим, спалахнули новим запалом:

— Не дамо нашу віру ламати!

— Знущатися клятим єретикам!

І посунули до будинку Борща, де тимчасово оселився Юзеф Оклінський.

Зустрічні зупинялися, розпитували, що трапилося, обурювалися, розповідали про нові знущання драбантів і, приєднуючись до майстрів, сунули далі з лютими вигуками і загрозами.

Біля будинку Борща вже клекотіла юрба. Ридали жінки. Майстри загрожували кулаками і палями, видертими з парканів. Якась бабуся вголос проклинала Оклінського, а хлопчаки шмигали у юрбі і, наче горобці, обсіли всі паркани і дерева.

Літні, статечні люди не дерлися до ганку і стояли осторонь, міркуючи, що робити.

— Бо ж сплати йому раз — він завжди вимагатиме «за звичаєм» — говорив Панасенко, гончарський цехмістер. — Треба скликати сходку і змовитися всією громадою.

— Сходку, та не цехову, а братську, — поважно виправив Причепа. — Бо коли один цех ухвалить одне, а інший щось інше, то він нас голіруч подолає поодинці.

— Вірно! Братську! Навіть сьогодні ж! — підхопили ремісники.

А юрба напосідала на драбантів і потроху відтісняла їх від воріт і ганку.

А на ганок збігає Созон Балика з Причепою.

Юрба на мить замовкає:.

— Панове братчики, міщани київські і козаки! — гучно промовляє Созон. — Не руйнуйте і не плюндруйте садиби нашого братчика пана Борща. Він не винний у тому, що йому посадили на стацію пана Оклінського. Заспокойтеся і розійдіться по хатах. Бо ж Оклінського тут вже нема. Втік, собака. А ми скликаємо сьогодні братську сходку, та й обміркуємо справу. Будьте певні, ані вас, ані себе не дамо ми скривдити. Підемо шукати права аж до соймового суду і, коли треба, так і до його мосць пана круля.

Ввечері відбулася братська сходка. Допізна блимали вогниками вікна братства, але міська сторожа анi разу не стукнула у віконницю держаком і не наказала гасити світло. Всі розуміли, що розв'язується надто серйозна справа.

Про що говорили братчики — ніхто не довідався. На цей раз вони суворо додержали таємниці братських сходок. Хоч як розпитувала Хому Причепиха — нічого вона не добилася.

— Та не липни до мене, як шевська смола, — бурчав Причепа, скидаючи чоботи. — Не твого це баб'ячого розуму справа. Спи краще. — Ось вже другі півні співають.

А вранці, коли потяглися до базару риплячі вози і застогнали журавлі біля колодязів, тільки й мови було про те, що вдосвіта щось з тридцять чоловік одчайдушних рубак і задирак вдерлося до садиби Борща і задушили Оклінського.

Базар вирував стривоженим вуликом. Юрмилися купками крамарі й покупці, майстри, спудеї, запорожці і місцеве козацтво, попи і проскурниці, поспільство і наймити, галівники і євреї, рибалки і уходники, що вже ладналися у Дике Поле. Відкрито називали смільчаків, що звільнили місто від єретика і перекинчика і випустили Кузьменка та інших в'язнів Оклінського.

— Хто б міг подумати, — розповідав захоплено Созон, — що цей шибеник Тишко Хлинський та Терешко Немирич з своєю ватагою зроблять велике діло! Навіть свиней повипускали і забрали награбоване сало і кожухи. Ось вам і бешкетники! Ось вам і базікали!

— А гроші?!. Забрали не тільки зібране, але й власні гроші Оклінського.

— І добре зробили! Щоб було чим горло собі промочити за вічну муку його душі та пом'янути його міцним словом, як належить сміливим гульвісам.

— Ще й палю осикову у могилу забити, — додавали інші.

Торг іде весело і по-святковому легко. Ніхто не торгується, не лається. Ніби настало якесь свято. Ніколи ще жебраки не збирали такої щедрої милостині. А весняне сонце сліпуче сяє над димчастою синню поводі.