Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства 📚 - Українською

Читати книгу - "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"

481
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства" автора Юрій Михайлович Канігін. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 112 113 114 ... 139
Перейти на сторінку:
все, що будь-коли бачило людство, включаючи криваві походи татаро-монголів. Натхненником і організатором цього спектаклю'' була більшовицька партія, реальна історія якої прихована від людських очей.

Вас учили патентовані професори-історики (в Україні їх називали «брехунцями»), що предтечею «рідної нашої партії» були робітничі гуртки Точиського (Одеса), Федосеева (центр Росії) та інших революціонерів. Ніякі це не гуртки, а центри, керовані організацією «Ад», що жила і діяла за канонами «катехізису» Нечаева:

«Містифікація — найкращий і майже єдиний засіб привести людей до революції»;

«Достатньо убити пару мільйонів, і колеса революції будуть змащені»;

«Наш ідеал — жахливе, абсолютне, всеохоплююче і нещадне знищення».

Отже, на початку творення більшовиками світу було слово — слово із статутних засад «Аду», слово сатани. Тут, в «Аді», — коріння російської соціал-демократії.

Згаданий Федосеев — член «Аду» — зобов'язався отруїти свого батька для поповнення каси організації за рахунок його спадщини. А чому більшовики так високо підносили Чернишевського? Бо він — учасник цього руху. «Нічого страшного, — писав Микола Гаврилович, — якщо нам доведеться пролити втричі більше крові, ніж пролила Французька революція. Що поганого було б, якби нам довелося вбити сто тисяч селян?» Не в три, а, вважай, в триста разів більше пролили крові більшовицька революція і пов'язані з нею війни, репресії, колективізація і т. д.

Сьогодні комуністи досить обережні у визначенні своїх цілей: «Які там убивства — Боже борони! Який там «Ад»?! Який там монгольський безкрай?»

Та й за Сталіна про ці лівоарійські витоки більшовизму, про «Ад» було заборонено навіть згадувати. Лише через 93 роки після заснування «Аду», в 1965 році, у збірнику «Революційне підпілля Росії» почали з'являтися дуже обережні судження про цей «гурток» — попередник РСДРП — ВКП(б) — КПРС — КПРФ — КПУ.

Від автора:

У листопаді 1995 року мені зателефонував Надзвичайний і Повноважний посол Монголії в Україні Г. Ердене. Поздоровив з виходом цікавої, на його думку, книги «Путь ариев» (перше видання) і передав привіт із Монголії від Ш. Чулуун-батора, колишнього мого аспіранта, про якого в книзі є неодноразові згадування. Подякувавши послові, я одразу ж подзвонив Ш. Чулуунбатору, до якого, виявляється, дійшла книга «Путь ариев».

— Дорогий Шаравине, — запитав я його, — чи не образливо тобі було читати розділ про татаро-монголів і їхній кривавий похід на Русь?

— Історія є історія, — була відповідь. — Різні за змістом епохи бували в житті будь-якого народу. І потрібні різні оцінки…

Справді, потрібен конкретний підхід. Немає народів у принципі «поганих» чи «хороших», «добрих» чи «злих». Усі люди — брати. Це біблійне. Не лише в часи «темного» XIII століття, але і в нашу «освічену» епоху окремим народам чи масам людей вдавалося нав'язати ідеї про свою особливість, зверхність над іншими. Але все минає. «Не слід ототожнювати людину зі злом, яке буває в ній», — казав св. Іоанн Кронштадтський. Ці слова можна віднести і до народу.

Не можна виключати історичну пам'ять, як не можна не враховувати і сучасних реалій міжнаціональних відносин. А то що ж виходить: ми, українці, все піклуємося про те, щоб бути більш толерантними до північного сусіда, а звідти, з півночі, долинає: «Україна і Білорусія взагалі не є окремими націями…

Я вважаю, наприклад, що українська мова… це діалект російської, такий самий, припустимо, як московська вимова чи сибірський діалект… Питання має ставитися не про інтеграцію, об'єднання, а про повернення цих земель до складу Російської Федерації… Це має бути покладене в основу нашої зовнішньої політики» [Наша газета. — 1996. — 20 апреля]. Так «вважає» не рядовий громадянин, а екс-віце-спікер російської Думи М. Юр'єв. Автор цих слів, напевно, начитався добірок з українофобської книжки В. Леніна «Про походження українського сепаратизму».

Не будемо принижуватися до коментарів цих і подібних до них словесних потуг, що нерідко доносяться до нас із Москви. Закінчимо наші роздуми про панмонголізм тим, з чого почали: ми не претендуємо на істину в останній інстанції, не ставимо себе на одну дошку з істориками-дослідниками. Ми винесли на суд читачів версії. Їх не варто відкидати з порога. Їх потрібно перевірити. Як писав М. В. Гоголь, дива трапляються на світі, рідко, але трапляються.

«АРІЙСЬКИЙ» ГІТЛЕРИЗМ

…Да, люди произошли от обезьяны. Но не немцы! Мы, арийцы, являемся прямыми потомками гипербореев — полубогов гигантского роста, живших на севере, обладавших недюжинным умом, нечеловеческой силой и совершенной наружностью.

Л. Розенберг

ДИВИСЬ У КОРІНЬ

Германия, Германия! Превыше всего.

Гимн нацистов

— Аналіз «германського фактора» не менш важливий для розуміння Русі-України, всієї її історії, ніж аналіз єврейського чи монгольського. У вашій літературі часто вживають такі терміни, як «пангерманізм», «панславізм». Однак ніхто з авторів серйозно їх не досліджував — у всякому разі, у відкритих публікаціях. Складається таке враження, що історики, філософи, соціологи соромляться ретельно проаналізувати численні висловлювання фашистських ідеологів і етнологів стосовно України, Росії, слов'янства взагалі, або ж такі витвори гітлерівців як «Хартія СС», план «Ост» (план «онімечення східних земель») та ін.

Між Руссю-Україною (слов'янами) і германцями протягом всієї історії було не тільки ствробітництво, а й суперництво, яке часто переростало у ворожнечу. У Велесовій книзі є такий запис: «Ось готи прийшли в степи наші, творячи зло» Звичайно ж, суперництво виникало не тільки з приводу територій (так би мовити, географічного простору), а й щодо місця та ролі відповідного народу в культурно-цивілізаційному процесі Європи. Саме з цього приводу вже згадуваний нами філолог-славіст О. О. Потебня з гіркотою зазначав: «У слов'янських землях ненавидять німецьку освіченість, тобто майже всю освіченість, яка є там»[Потебня А. А. Мысль и язик.—С. 178]. Німецькі інтелігенти добряче «попрацювали'», приписавши значну частину слави Русі-України германцям. На «неприємне звеличення своєї національності, яке дозволяли собі німецькі письменники», не раз, слідом за М. Ломоносовим, вказували й російські історики [Див., напр.: Соловьев С. М. История России с древнейших времен. — Юг. Т. —С. 9, 214].

Один з головних теоретиків гітлеризму К. Хаусгофер безустанно наголошував: «Необхідно повернутися до першоджерел, тобто підкорити Південно-Східну Європу: Карпати, Україну і йти далі на Кавказ, Алтай, Туркестан, Памір, Гобі і Тибет. Ці території є серцем Землі. На Джомолунгмі, Білусі, Ельбрусі повинні бути встановлені наші штандарта [Zeitschrift fur Geopolitik. — 1940.—№ 3. — S. 9].

Якщо уважно проаналізувати сказане, то стає зрозуміло, що йдеться насамперед про духовне панування над Євразією. Германаріх, Барбаросса, тевтонські рицарі, Фрідріх Великий, Бісмарк, Гітлер — всі вони не тільки турбувалися про розширення «життєвого простору для власного народу, а й спрямовували свої погляди далеко на Схід, до самих Індії та Китаю. Вони мріяли в променях німецької

1 ... 112 113 114 ... 139
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства"