Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

Нам уже довелось зазначити крайню невідповідність зброї в цій боротьбі між підслідними й судовими слідчими. Безперечно, вміле непризнання має перевагу своєї формальної категоричності і є достатнім захистом для злочинця; але ця своєрідна зброя не захищає, коли стилет допиту знаходить у ній яку-небудь щілинку. У тому разі, коли непризнання робиться недостатнім через які-небудь очевидні факти, підслідного тоді цілком віддано на волю судді. Уявіть тепер напівзлочинця, як Люсьєн, який, врятувавшись з першої катастрофи своєї чесноти, міг би виправитись і зробитись корисним для своєї країни: він загине в пастках допиту. Слідчий складає дуже сухий протокол, точний аналіз запитань і відповідей, але не залишається ніякого сліду від його лукаво-батьківських промов, від його обманливих умовлянь, на зразок наведених вище. Судді вищих судових інстанцій і присяжні бачать результати, не знаючи про способи. Тому, на думку деяких освічених людей, було б дуже добре, якби допит чинили присяжні, як в Англії.

У Франції ця система застосовувалась деякий час. За кодексом брюмера IV року така установа звалась обвинувальною колегією присяжних на противагу судові присяжних, який провадить судовий процес. Щодо остаточного вироку, то, відновивши звинувачувальну колегію присяжних, його довелося б перенести в коронний суд без участі присяжних.

— Ну, — сказав Камюзо після паузи, — як ваше ім’я? — Пане Кокар, увага! — сказав він секретареві.

— Люсьєн Шардон де Рюбампре.

— Ви народились?

— В Ангулемі.

І Люсьєн назвав день, місяць і рік.

— У вас не було маєтку?

— Ніякого.

— Все ж ви робили протягом першого перебування в Парижі значні витрати, порівняно з вашим статком?

— Так, пане, але в цей час я мав в особі мадемуазель Коралі надзвичайно відданого друга, якого я мав нещастя втратити. Горе, спричинене цією смертю, привело мене знов на мою батьківщину.

— Добре, пане, — сказав Камюзо. — Хвалю вас за щирість, вона буде оцінена.

Як можна бачити, Люсьєн ступав на шлях цілковитого признання.

— Ви робили ще більші витрати, повернувшись з Ангулема в Париж, — провадив далі Камюзо, — ви жили, як людина, що має приблизно шістдесят тисяч франків ренти.

— Так, пане.

— Хто давав вам ці гроші?

— Мій покровитель, абат Карлос Еррера.

— Де ви з ним познайомились?

— Я зустрів його на великому шляху в ту хвилину, коли намагався вкоротити собі віку...

— Ви ніколи не чули, щоб про нього згадували у вашій сім’ї, від вашої матері?..

— Ніколи.

— Ваша мати ніколи не казала вам, що зустрічала якогось іспанця?..

— Ніколи.

— Чи можете ви пригадати місяць і рік, коли ви вступили в зв’язок з мадемуазель Естер?

— В кінці 1823 року, в маленькому театрі на бульварі.

— Спочатку ви платили їй гроші?

— Так, пане.

— Останнім часом, бажаючи одружитися з мадемуазель де Гранльє, ви купили рештки замку Рюбампре, приєднали до них на мільйон землі, сказали родині де Гранльє, що ваша сестра й зять тільки що одержали значну спадщину і що цими грішми ви завдячуєте їх щедрості? — Чи сказали ви так, пане, сім’ї де Гранльє?

— Так, пане.

— Ви не знаєте причини розриву вашого шлюбного контракту?

— Зовсім не знаю, пане.

— Ну, так от: сім’я де Гранльє надіслала до вашого зятя по довідки одного з найповажніших паризьких повірених. В Ангулемі повірений довідався з власних визнань вашої сестри і вашого зятя не тільки про те, що вони вам позичили незначну суму, але й про те, що їх спадщина складається з нерухомого майна, правда, досить значного, але сума капіталу ледве досягала двохсот тисяч франків ... Вас не мусить дивувати, що така сім’я, як де Гранльє, відступає перед статками, походження яких не доведене. Ось, пане, до чого довела вас брехня...

Люсьєн похолов від цього повідомлення і його залишила остання душевна сила.

— Поліція й правосуддя знають усе, що хочуть знати, подумайте добре про це. Тепер, — провадив він, маючи на думці батьківство, яке приписував собі Жак Коллен, — чи знаєте ви, хто є насправді удаваний Карлос Еррера?

— Так, пане, але я дізнався про це занадто пізно.

— Як занадто пізно? Поясніть.

— Це не священик, це не іспанець, це...

— Каторжник-утікач? — жваво спитав суддя.

— Так, — відповів Люсьєн. — Коли фатальна таємниця відкрилась мені, я був його боржником, я гадав, що зв’язався з шановним священиком...

— Жак Коллен... — сказав суддя, починаючи фразу.

— Так, Жак Коллен, — повторив Люсьєн, — це його ім’я.

— Добре. Жака Коллена, — провадив пан Камюзо, — тільки що впізнала одна особа, і якщо він досі заперечує, то це він, мабуть, робить у ваших інтересах. Але я питав вас, чи знаєте ви цю людину для того, щоб викрити інший обман з боку Жака Коллена.

Люсьєнові немов розпеченим залізом припекло нутро, коли вій почув це жахливе зауваження.

— Чи відомо вам, — провадив суддя, — що він видає себе за вашого батька, щоб виправдати свою надзвичайну прихильність до вас?

— Він мій батько!.. О, пане!.. Він сказав це?

— Чи підозрюєте ви, звідки походять гроші, які він передавав вам? Бо, коли вірити листу, що ви тримаєте в руках, мадемуазель Естер, ця бідна дівчина, надавала вам пізніше ті ж самі послуги, що й мадемуазель Коралі, але протягом кількох років, як ви тільки що казали, ви жили, — і дуже розкішно, — нічого не одержуючи від неї.

— Це я у вас, пане, спитаю, — скрикнув Люсьєн, — де каторжники беруть гроші... Отой Жак Коллен — мій батько!.. О, моя бідна мати!..

І він розридався.

— Секретарю, прочитайте підслідному