Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Трилогія смерті 📚 - Українською

Читати книгу - "Трилогія смерті"

439
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трилогія смерті" автора Рей Бредбері. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 112 113 114 ... 208
Перейти на сторінку:
загрюкнули віко на його труні в тім гробівці за муром, тріщини зазміїлись аж туди на гору, де падав напис «ГОЛЛІВУД». Це ніби Рузвельт помер задовго до судженої йому смерті.

Констанс змовкла, бо вчула, як тяжко я задихав.

І тоді продовжила:

— Послухай мене! Я ж бо ще не вижила з розуму. Чи знаєш ти, що Шекспір і Сервантес померли одного й того самого дня? Помізкуй! Це мов усі ліси на світі вирізали, аби весь час бушували бурі і не вщухали грози. Антарктика тане, ридаючи. Христос волає своїми ранами. Бог затамував віддих. Цезареві легіони, оці десять мільйонів привидів, повстають із мертвих, а очі в них — закривавлені Амазонки. Це я написала здуру, в шістнадцять років, коли довідалася, що Джульєтта і Дон Кіхот загинули одного й того самого дня, й проплакала цілу ніч. Ти — єдиний, хто почув ці дурні рядки. Ну, оце так воно було, коли загинув Арбутнот. Мені знову стало шістнадцять, і я плакала безперестанку, й не годна була писати всяку базгранину. Там були і місяць, і всі планети, Санчо Панса, Росінант та Офелія. Половина жінок на тому похороні були його коханками. Фан-клуб полюбовниць, а ще небоги, кузини й намахані тітоньки. Коли ми розплющили свої очі того дня, то було наче друге затоплення Джонстауна. Боже, я все доганяю. Чула, вони досі тримають в офісі Арбутнотове крісло? Чи ж відтоді сідав у нього бодай хто такий, щоб і зад, і розум якраз підходили?

Я подумав про гузенький огузок Менні Ляйбера. А Констанція ще сказала:

— Один тільки Бог знає, як вижила студія. Можливо, завдяки Найвищій Раді Мудреців та ще порадам небіжчиків. Не смійся. Це ж Голлівуд, тут уважно дослухаються до прогнозів для Левів, Дів і Тельців, а перед ухваленням рішень пильно обминають усякі тріщинки. Яка ж вона тепер, студія? Влаштуй мені великий тур. Хай бабця унюшить чотири вітри у п’ятдесяти п’яти містах, поміряє температуру керівних маніяків, а тоді вже й до метрдотеля «Браун-Дербі» можна. Колись я була переспала з ним разок, дев’яносто літ тому. Чи ж згадає він стару відьмочку з Венеціанського узбережжя — чи дозволить попити чаю разом із вашим Чудовиськом?

— Аби що йому сказати?

Набігла довга хвиля, потім пробігла берегом коротка.

— Я скажу йому, — заплющила вона очі, — щоб перестало лякати мого почесного байстрючка, який пише про майбутнє й любить динозаврів.

— Так, — мовив я, — будь така ласкава.

35

Напочатку був туман.

Подібний до Великої Китайської стіни, він сунув берегом, і краєм, і горами о шостій ранку.

Заговорили мої ранкові голоси.

Я облазив вітальню Констанції, намагаючись вишукати свої окуляри десь під слонячим стадом подушок, але махнув на це рукою та й подибав туди-сюди, щоб налапати бодай якусь портативну друкарську машинку. А тоді засів виклацувати наосліп якісь слова, аби покінчити з «Антипасом та Месією».

То й справді було Чудо Риби.

І Симон, ще званий Петром, підплив до берега й застав того Духа біля багаття з деревного вугілля, на якому смажилася риба, і ту рибу належало роздарувати, а потім понести у світи слово спасіння, аби запанувало добро… й ті учні там, у лагідній юрбі, а тоді настала й остання година, наблизилося Вознесіння, пролунали слова прощання, яким судилося протриматися понад дві тисячі років, аби їх не забули і на Марсі й понесли в космольотах далі, до Альфи Центавра.

А коли Слова виповзали з моєї машинки, я більше не міг їх бачити, тож упритул підносив до підсліпуватих своїх вільгих очей, і тут Констанс дельфінихою випорснула з моря, ще одне чудо, вбране в рідкісну плоть, і через моє плече прочитала написане, й видала сумно-щасливий вигук, і зашамотала мене, мов яке цуценятко, радіючи моєму тріумфу.

Я зателефонував Фріцові.

— Де це ти в дідька запропав! — закричав той.

— Заткайся, — я йому лагідно.

І вголос прочитав йому, що написав.

І рибу покладено, щоб засмажилася на деревному вугіллі, й вітер роздмухував полум’я, аж іскри, мов огненні світлячки, розліталися понад пісками, і Христос промовляв, а учні його слухали, а коли засірів світанок, сліди Христові, мов оті яскраві огненні іскри, вітер поніс понад пісками, й він відійшов, а учні порозходилися по всіх куточках світу, і вітри порозмітали й їхні стежки, і не стало й слідів їхніх ніг, і Новий День істинно розпочався — коли скінчився фільм.

Там, на іншому кінці дроту, німував Фріц.

Нарешті він прошепотів:

— Ну й… су… чий… син… ти.

І запитав:

— А коли ти це занесеш?

— За три години.

— Припхайся сюди за дві! — закричав Фріц. — І я розцілую тебе у всі чотири твої щоки. А зараз я розменнію Менні й розіроджу Ірода!

Я поклав слухавку, і тут-таки й задзеленчало.

Це телефонував Крамлі.

— Як твій Бальзак — усе ще Оноре? — поцікавився він. — Чи ти вже став великою Гемінґвеєвою рибиною, що здохла під пірсом, а чайки вже й очистили їй усі кісточки?

— Краме, — зітхнув я.

— Я ще зробив дзвінки, — похвалився детектив. — Але хай ми навіть вишукаємо всі потрібні тобі дані, знайдемо Кларенса, ідентифікуємо потворного з лиця чолов’ягу з «Браун-Дербі», то як нам поділитися усім цим із твоїм другом, схожим на недоладного птаха? Як ми йому це скажем, коли він гасає довкола студії в позичених тогах? І, головне, як висмикнемо його з цього пекла? Чи я маю змайструвати величезний сачок, мов на якого гігантського метелика?

— Краме, — тільки й повторив я.

— Гаразд, гаразд. Маємо і добрі вісті, й кепські. Я задумався про той портфель, що, як ти розповів, твій давній приятель Кларенс загубив біля «Браун-Дербі». Тож я зателефонував у «Дербі» і сказав, що загубив портфель. І пані сказала: «Авжеж, містере Сопвіз, він у нас!»

Сопвіз! Ось воно, Кларенсове прізвище.

— На жаль, так я їй сказав, я, здається, не поклав у портфель своєї адреси. «Адреса тут є, — сказала пані. — 1788 Бічвуд?» Так, підтвердив я. Зараз я по нього й приїду.

— Крамлі! Ти геній!

— Не зовсім. Цієї миті я телефоную з кабіни «Браун-Дербі».

— І? — я відчув, як серце мені впало.

— Портфель пропав. Комусь іще спала на думку та сама блискуча ідея, що й нам. І хтось випередив мене. Ця пані описала його. Судячи з твоїх описів, то був не Кларенс. Коли вона спитала, хто він такий, чолов’яга просто вийшов із тим портфелем. Їй прикро, але з того мало пуття.

— О Боже мій! — вигукнув я. — Це означає, що їм тепер відома

1 ... 112 113 114 ... 208
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трилогія смерті», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трилогія смерті"