Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

вийшла б ціла наукова книга. /18/ Я не хочу відстрашувати тебе, найкращий з-між людей Луцілію, від читання таких досліджень, тільки б усе прочитане ти тут же пов’язував із звичаями. Погамовуй їх, а млявість — розворушуй, вільність — приструнчуй, зухвалість — приборкуй, пристрасті, як свої, так і чужі, всіляко притлумлюй. А хто дорікне тобі: «Скільки можна розводитися про одне й те саме?» — на питання дай відповідь питанням: /19/ «А скільки можна звертати на ті самі манівці?» Хочете позбутися ліків, не позбувшись болячок? Отож повторятиму ще і ще, і тим більше наполягатиму, чим більше будете впиратися. Ліки починають допомагати тоді, коли отерпле тіло, що мовби стало чужим, знову болем озивається на дотик. Хоч вуха затикайте, а я все одно надокучатиму вам рятівними словами. Ану ж колись таки дійде до вас невлесливе слово, а що не хочете слухати правди поодинці, то слухайте її всі разом. /20/ Доки розсуватимете межі своїх володінь? Для одного власника тісним є поле, на якому б розмістився цілий народ! До яких обріїв простиратимете орні землі, якщо вас не задовольняє нива, яка своєю розлогістю не поступається цілій провінції? Славетні ріки пропливають нині через приватні посілості; великі потоки, що служать границями для великих народів, тепер у вашій власності — від витоків аж до гирла! Але й того вам мало, якщо обширами своїх володінь ви не охопили ще й морських безкраїв, якщо ваш управитель не видає розпоряджень по той бік Адріатичного, Іонійського чи Егейського моря, якщо острови, оселі могутніх володарів, не видаються вам якимсь дріб’язком серед усіх ваших маєтностей. Посідайте хоч які неозорі простори, хай вашою нивою буде те, що колись називалося державою, привласнюйте собі, що лиш можете, — чужого все ж буде більше.

/21/ Тепер я звертаюсь до вас, чия марнотратність така ж неосяжна, як їхня захланність! До вас промовляю! Чи довго ще не буде жодного озера, над яким не височіли б вежі ваших заміських палаців? Чи довго ще не буде ріки, чиїх берегів не видно з-за ваших будівель? Тільки-но десь проб’ється гаряче джерело, там одразу й гніздиться ваша розкіш. Де б лишень не вигнувся затокою морський берег, там-таки й закладаєте підвалини і, захланні вже тільки на рукотворну землю, женете море ген до обрію[322]. Та хоча повсюди відсвічують крівлі ваших домів — то на шпилях гір, відкіль видно й суходоли, й моря, то на рівнинах, змагаючись у стрімкості з гірськими вершинами, хоч скільки б ви споруджали тих осель, і величних, і чудових, — кожен з вас посідає лиш одне, та й то крихітне тіло. Навіщо вам стільки спалень? В одній же кладетесь до сну! Де вас нема, там усе не ваше.

/22/ Врешті, перейду до вас, чия бездонна, невсипуща ненажерність перетрушує суходоли й моря. Не шкодуючи сил, виловлюють для вас поживу то гачками, то сильцями, то різного роду сітями й тенетами. Жодне створіння не знає спокою, хіба те, що вже приїлося вам. Скільки ж то з тих страв, що їх приготувала для вас не одна пара рук, скільки ж то з усіх тих наїдків ви можете спожити? От хіба лизнете щось натомленим від насолод язиком. Скільки ж то тієї дичини, впольованої з такою небезпекою для життя, посмакує вимучений нестравністю і нудотою господар? Скільки ж тих устриць, що їх привозять із такої далини, ковзне у його невситиме черево? Хіба ж не розумієте, нещасливці, що /23/ ваша захланність набагато більша, ніж те ваше черево?.. Все це, Луцілію, говори іншим, аби, говорячи, і самому слухати; пиши іншим, аби, поки пишеш, самому читати. Все пов’язуй із звичаями, все скеровуй на приборкання шалених пристрастей. Вчись не для того, щоб знати більше, а для того, щоб знати краще.

Бувай здоров!

Лист ХС

Сенека вітає свого Луцілія!

/1/ Хто, мій Луцілію, міг би сумніватись у тому, що даром безсмертних богів є те, що ми живемо, а те, що живемо добре, — даром філософії? І, коли б і самої філософії не вділили нам боги, то всяк був би переконаний, що власне тій філософії ми зобов’язані настільки більше, наскільки більшим добродійством є життя блаженне, ніж взагалі життя, її знанням, щоправда, боги не наділили нікого, але змогою те знання осягнути — всіх. /2/ Бо коли б і це благо вони зробили спільним для всіх, коли б ми народжувались розважними, то мудрість утратила б особливу свою окрасу — те, що вона не є випадковим благом. А тепер найцінніше, найвеличніше в ній те, що вона не трапляється — кожен завдячує нею лиш собі: у когось іншого її не позичиш. За що, справді, ми шанували б філософію, якби її можна було в когось випросити? /3/ Єдине її прагнення — пізнавати правду в справах божественних та людських. Її ніколи не полишають благочестя, справедливість, сумлінність та почет інших, пов’язаних між собою, нерозлучних чеснот. Вона навчила шанувати божественне, любити людське; вона напоумила, що справою богів є владарювання, а справою людей — розумне співжиття. Якийсь час воно тривало непорушним, поки людську спільноту не пошматувала захланність і не стала причиною вбогості навіть для тих, кого допровадила до вершин багатства: позбулись усього, тільки-но запрагнули все зробити своєю власністю. /4/ Але перші зі смертних та найближчі їхні нащадки, ще не зіпсовані, йшли за природою, своєю провідницею і законодавицею, довірившись волі того, кого вважали з-поміж себе найкращим. Бо хіба ж то не природно, коли гірші підлягають кращим? Навіть у безсловесних тварин вожаями стають ті, хто перевищує інших чи то зростом, чи завзятістю. На чолі стада стає не хирлявий бик, а той, кому жоден інший самець не дорівняв ні вагою, ані силою м’язів. Так і стадо слонів веде справжній велетень. Серед людей найбільшим завжди вважається найкращий. Провідця обирали, зважаючи на те, який у нього дух, тому-то найбільшим щастям втішалися ті народи, в яких найвищою владою наділявся лише той, хто був найкращим. Адже справді все, що лиш хоче, може той, хто не вважає, що він може більше, ніж повинен. /5/ Отже, ще за того віку, який називають золотим, уся влада, на думку Посидонія, була в руках мудреців. Вони не допускали насильства, захищали слабших перед сильнішими, радили і відраджували, вказували, що корисне, а що шкідливе. Їхня передбачливість оберігала підлеглих від нестатків, мужність — від небезпек, доброта —