Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Моральні листи до Луцілія 📚 - Українською

Читати книгу - "Моральні листи до Луцілія"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Моральні листи до Луцілія" автора Луцій Анней Сенека. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 191
Перейти на сторінку:
збагачувала й прикрашала. Влада була службою, а не владарюванням. Ніхто не випробовував своєї могутності на тих співгромадянах, яким тією могутністю завдячував. Ні в кого не було ні бажання, ані причини кривдити когось іншого: доброго правителя втішали добрим послухом, а найстрашніше, чим той правитель грозив неслухняним, — це своїм відходом від влади. /6/ Та коли в життя закралися пороки і влада змінилась тиранією, настала потреба в законах. На початку їх теж укладали мудреці. Солон[323], який обдарував Атени справедливим правом, був у числі семи славних мудрістю мужів. Якби тоді судилось жити й Лікургові[324], то, певно, й він увійшов би в те священне число восьмим. Хвалять також закони Залевка та Харонда[325]. Не на судовій площі, не в передпокоях правників — у безмовному і священному піфагорейському затишку вони вникали в тонкощі права, яке поширили у квітучій на той час Сицилії, а також у грецьких поселеннях в Італії.

/7/ Досі я погоджувався з Посидонієм. А от що філософія винайшла всі ті мистецтва, якими послуговуємось у щоденному житті, з тим я не згодний; не приточу їй слави, якою втішаються ремесла. «Вона, — каже Посидоній, — навчила людей, що жили то тут, то там або в печерах, або десь у заглибинах, під навислими скелями, або в дуплах дерев, будувати хати». Але я такої думки, що до того хитромудрого будівництва, де крівля спирається на крівлю, а місто тяжить над містом, філософія причетна не більше, ніж до спорудження рибних сажалок, які беруться під крівлю для того, аби ненажері не грозила буря, аби розкіш, хоч як би там шаліло море, мала свою тиху затоку для відгодівлі табунів найрізноманітніших риб. /8/ Що ти кажеш? Хіба ж то філософія навчила людей замикатись на ключі та на засуви? Чи не тим, власне, дала себе знати людська захланність? Хіба філософія звела стрімкі крівлі, що загрожують тим, хто живе під ними? Начебто не досить було випадкового накриття, не досить було без зайвого клопоту знайти собі якийсь природний сховок! Щасливим, повір мені, був той вік, коли ще не знали, що таке будівничий, покрівельник. /9/ Разом із розкішшю з’явились усі ті вміння: обтесувати деревину в чотиригранні балки і впевненою рукою, точно по наміченій рисі розпилювати колоду.

А перед тим колоди кілкі хіба клином кололи[326].

Бо ж тоді будували не з тим, щоб мати в домі пристосовані для багатьох гостей їдальні; не спроваджували валкою возів, під якими здригається вулиця, ні сосон, ані ялиць, щоб на них опирались обтяжені золотом сволоки. Ні! /10/ Звичайні рогачі, встромлені з обох боків у землю, підпирали крівлю; спадиста, зладнана із щільно складеного хмизу та галуззя, вона не боялась навіть рясних дощів — вони спливали по ній. Мешкаючи під такими-от крівлями, люди не відали турбот. Солома окривала вільних; нині ж під мармуром та золотом живуть невільники.

Не погоджуюся з Посидонієм ще й у тому, що мудреці начебто повинаходили й всілякі залізні вироби. /11/ В такому разі можна твердити, що завдяки мудрецям також

Сітями звіра навчились ловить, а клеєм підступним —

Пташку, дрімучі яри — собаками брати в облогу[327].

Але ж усіма тими винаходами людина завдячує своїй хитрості, а не мудрості. /12/ Не можу пристати й на те, що мудреці, мовляв, відкрили для нас і залізо, й мідь, — коли розжарена лісовою пожежею земля пролила на поверхню з плитких своїх жил пливку від жару породу. Насправді ж такі речі знаходить той, хто на них ласий. /13/ Та й питання про те, що насамперед увійшло в ужиток — молот чи кліщі, не видається мені вже аж таким тонким, як це вважає Посидоній. Одне й друге винайшла людина жвавого й проникливого розуму, але ж не величного, не піднесеного, — як, до речі, й усе інше, чого слід шукати, зігнувшись і втупивши погляд у землю.

Мудрець був невибагливим до харчів. Та й чому б мав бути іншим? Він і нині прагне жити якнайсвобідніше. /14/ Як то, скажи, будь добрий, можна захоплюватись водночас і Діогеном, і Дедалом[328]? Хто з них видається тобі мудрецем? Той, хто винайшов пилку, чи той, хто, побачивши хлопчака, що пив воду із жмені, тут же добув із торбини кухоль і розбив його, так сам себе соромлячи: «Як же я довго, дурень, носив при собі зайвий тягар!», хто, скоцюрбившися, спав у бочці? /15/ А кого, врешті, маєш за мудрішого нині: того, хто придумав, як то прихованими від ока трубами виштовхувати височенний струмінь шафранової води, як в одну мить раптом напором води наповнити або спорожнити рукотворні річища, як у їдальні поєднати рухомі платівки штучної стелі[329], щоб раз по раз, тільки-но подадуть нові страви, над головами гостей з’являлися щораз інші видива, — чи того, хто вказує і собі, й іншим, що природа не вимагає від нас нічого ні важкого, ні клопітного, що можемо прожити без мармурника і без коваля, а вдягатися — не їдучи по товар до серейців[330]; що можемо мати все потрібне для вжитку, вдовольняючись лише тим, що на поверхні землі, а не в її глибинах? Якби людський рід захотів послухати таку людину, то зрозумів би, що кухар йому не потрібний так само, як вояк. /16/ Мудрецями або принаймні схожими на мудреців були ті, хто мало займався своїм тілом. Потрібне вимагає невеликої турботи, насолода — рясного поту. Жодні ремісники не знадобляться тобі, коли прислухатимешся до голосу природи: вона не хотіла наших клопотів і до чого змусила нас, від того й забезпечила. — Але ж для голого тіла холод таки нестерпний. — А що? Хіба шкури звірів та інших тварин недостатньо захищають від холоду? Хіба мало таких племен, що вкривають тіло корою дерев? Чи пташиного пір’я не зшивають так, що з нього виходить одежа? Хіба й нині більшість скіфів не зодягається у лисячі та мишачі шкірки, м’які на дотик та непроникні для вітру? — /17/ Але ж улітку треба густішою тінню захиститися від сонячного палу. — То й що? Хіба давнина не залишила чимало затишних сховів, що поглиблювались чи то під зубом гризького часу, чи з якоїсь іншої причини й стали, врешті, печерами? Хіба ж не сплітали колись ручним способом намету з

1 ... 113 114 115 ... 191
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моральні листи до Луцілія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Моральні листи до Луцілія"