Читати книгу - "Твори у дванадцяти томах. Том сьомий"

— Це все добре, Куций, але ж я вже дорослий, та й знаю смак ведмедини. Якщо й доведеться тобі тягти, то не мене, а те золото, що я виграю за моєю системою. І без собачого запрягу ти тоді не обійдешся.

Куций тільки зітхнув на відповідь.

— А тобі грати не раджу, — провадив далі Смок, — Мій виграш буде на двох, але для цього мені треба всю нашу готівку. Цю систему ще не випробувано, і попервах я не гарантований від помилок.

III

Нарешті по кількох днях пильних спостережень біля грального столу одного вечора Смок заявив про свій намір почати. Куций, похмурий та насуплений, плентався за ним до «Оленячого Рогу», ніби на похорон. Смок накупив стос марок і примостився в кінці столу біля банківника. Кулька метляла собі, хтось вигравав, хтось програвав, а Смок усе не зважувався поставити марку. Куцому вже й терпець урвався.

— Та кидай-бо вже! — підохочував він. — Хай уже цей похорон минеться. Що з тобою? Боїшся?

Смок хитав головою й вичікував. Тільки після дванадцятого кону він раптом поставив десять однодоларових марок на номер 26 і виграв. Банківник заплатив йому триста п'ятдесят доларів. Потім Смок пропустив знову десять, двадцять, тридцять партій, а тоді поставив ще десять доларів на номер 32. І цього разу виграв три з половиною сотні.

— Оце талан, — гарячково прошепотів Куций Смокові під вухом. — Грай ще! Грай!

Проте той не квапився: з півгодини Смок був бездіяльний, а потім поставив десять доларів на 34 й виграв.

— Ну й таланить же! — прицмокнув Куций.

— Аніскілечки, — пошепки відказав йому Смок. — Це діє система. А вона нічогенька, еге ж?

— Та не вигадуй, — сердився Куций. — Талан — він усякі фиглі може викидати. Не тіш себе дурницями. Це ніяка не система. Тобі просто таланить.

Смок тепер змінив спосіб гри: почав ставити частіше, окремими марками й проти випадкових номерів, і більше програвав, ніж вигравав.

— Кидай, Смоку, — непокоївся Куций, — Хапай свою тисячу й ріж поли. Ти гадаєш, отак усе й виграватимеш?

Тим часом кулька знов закружляла, і Смок кинув десяток марок, як і вперше, на 26. Кулька опинилася навпроти 26, і банківник ще раз виплатив Смокові три з половиною сотні.

— Коли вже грати, то грати! — озвався Куций. — Ану постав лиш одразу двадцять п'ять!

Чверть години Смок то вигравав, то програвав дрібні гроші, а тоді нараз поклав двадцять п'ять доларів на «подвійний нуль», і за хвильку банківник виплатив йому вісімсот сімдесят п'ять доларів.

— Розбуди мене, Смоку! Це — сон! — аж зойкнув Куций.

Смок осміхнувся, дістав свого записника й заглибився в обрахунки. Цього записника він час від часу витягав з кишені і звірявся з якимись цифрами.

Довкіл його столу згромадилася ціла юрба. Декотрі гравці вирішили ставити на ті самі номери, що й він. Тоді Смок змінив тактику. Десять разів поспіль він поставив на 18 і програв, і навіть найзавзятіші його послідовники відступилися. Після цього Смок кинув на інший номер і одразу виграв три з половиною сотні. Гравців знову потягло-за ним, та після низки Смокових програшів вони, як і перше, відступилися.

— Кидай, Смоку, кидай! — водне радив Куций, — Навіть найбільшому таланові приходить край, і твоєму теж. Такої камзи, як була, більше тобі не перепаде!

— Ще раз — і все, — пообіцяв Смок.

Кілька хвилин він то вигравав, то програвав, а потім знову поставив двадцять п'ять доларів на «подвійний нуль».

— Ну, тепер полічім, — мовив Смок до банківника, вигравши.

— Можеш не показувати мені рахунка, — озвався Куций, коли вони пішли до вагаря. — Я стежив пильно. Ти виграв десь так три тисячі шістсот. Еге ж?

— Три тисячі шістсот тридцять, — поправив Смок. — А тепер однеси пісок додому. Ми ж бо так домовлялися.

IV

— Ой, не жартуй з долею, — застерігав Куций Смока, коли той і другого вечора зібрався до «Оленячого Рогу». — Вчора тобі поталанило, та всьому буває край. Гляди, аби талан тебе не зрадив.

— Який там талан, Куций! Це обрахунок, система. Я не можу програти.

— До біса твою систему! Ніяких систем не існує. Я колись виграв сімнадцять разів поспіль. Хіба то була система? Аніякої! Просто якесь гемонське щастя! Аж я налякався й облишив гру. Якби грав далі, може, виграв би тисяч тридцять на свої два долари.

— Кажу-бо, Куций, у мене справжня система.

— Ов! Доведи-но.

— Хіба я не довів? А ні, то ходімо, я ще раз доведу.

В «Оленячому Розі» очі всіх звернулися на Смока. Гравці розступилися, звільняючи місце побіля банківника. Цього разу Смок грав зовсім інакше: за півтори години зробив тільки чотири ставки по двадцять п'ять доларів. кожна, зате щоразу вигравав. Усього йому припало три тисячі п'ятсот доларів, і Куций знов одніс золотий пісок до їхньої хатини.

— Тепер саме час облишити гру, — радив він Смокові, сидячи на лежанці й роззуваючи мокасини. — Ти виграв сім тисяч. Треба бути несосвітенним дурнем, аби ще спокушати щастя.

— А як на мене, то хіба що божевільний припинив би гру, коли має таку систему, як моя.

— Слухай-но, Смоку! Ти тямущий хлопець. Маєш за плечима університет. Ти за хвилину здатен збагнути більше, ніж я за сорок тисяч років. Але ти гірко помиляєшся, коли називаєш свій випадковий талан системою. Я таки трохи поблукав світом і дечого надивився, тож скажу тобі по щирості, що ніяка система у цій грі неможлива.

— Але ж я довів тобі. Це річ певна.

— Ні, Смоку. Ніяка не певна, а просто химера, сон. Ось я прочнуся, розкладу багаття й заходжуся коло сніданку.

— Ну ти й неймовіра! Адже осьде золото! На, відчуй, скільки його!

Кажучи це, він кинув Куцому на коліна туго натоптану золотим піском торбинку. Вона важила тридцять п'ять фунтів, і Куций таки відчув ту вагу.

— Бачиш, ніякий не сон, — додав ще Смок.

— Ет! Я бачив на своєму віку багато снів, що не кидали мене й наяву. Уві сні всяке можливо. А от насправді ніякої системи це може й бути. Я в університетах не навчався, але все 'дно певен, що твоє гравецьке щастя — то лиш сон.

— Це гамільтонівський закон умовного, — засміявся Смок.

— Ніколи не чув про цього твого Гамільтона, але баки забивати він, певне, вміє. Я сплю, Смоку, а ти морочиш мене своєю системою. Якщо ти