Читати книгу - "Синi етюди"

Але в кватирi Iвана Iвановича нiякої печалi й песимiзму нема. Тут так весело й бадьоро грає електрика своїм матовим блиском i так мило смiється Фiалка i Май, що прямо - мажор. Тут так симпатично й затишно (саме в цьому революцiйне витриманому закутку), що мимоволi починаєш дивуватись i думаєш: "Боже мiй, чого ж нам iще треба!"

От Iван Iванович пiдходить до радiорупора, робить найпростiший рух своєю рукою, i ви раптом чуєте чудовий симфонiчний концерт. I хiба це не елемент соцiалiстичного будiвництва? Саме цей радiорупор? Хiба не за це проливав кров мiй герой, щоб пролетарiат мiг "жити для власного задоволення" i використовувати для власного ж таки задоволення всi найновiшi досягнення технiки?

Правда, частина пролетарiату ще не дiстала собi домашнього радiорупора, але треба ж не забувати, яку ганебну спадщину залишив нам старий режим!.. Ну, взяти хоч би тих же безпритульних. Хто посмiє сказати, що йому (iм'ярек) приємно зустрiчатись з цiєю публiкою, з цими нещасними дiтками? Але що робити! Тут мiщанськiй фiлантропiї нема мiсця! Треба боротися з соцiальними хворобами органiзовано. Саме тому Iван Iванович нiколи й не дiлиться з iндивiдуалiстами-жебраками своєю копiйкою.

Май бере за руку Фiалку i виробляє з нею "па". Вiн бадьорим i смiливим поглядом дивиться в рупор. Мадмуазель Люсi мило посмiхається. Посмiхаються й Iван Iванович та Марфа Галактiонiвна.

Явдоха стоїть на порозi i теж усмiхається. Куховарка усмiхається тiєю радiсною усмiшкою, коли напевне можна сказати, що вона цiлком свiдомо ставиться до свого хазяїна i прекрасно знає, що кожна горняшка мусить бути народнiм комiсаром.

- Гоп-гоп! - б'є в долонi Iван Iванович.- Жвавiш, Фiалочко! Кандидатка в жовтенятка раптом робить прекрасне "па", так що мало не всi ахають вiд задоволення.

- Ноiа! - скрикнула мадмуазель Люсi.

Скрикнув щось i Iван Iванович. Навiть сирена скрикнула десь за вiкном. Але цей останнiй крик почула тiльки Марфа Галактiонiвна. Вона пiдiйшла до вiкна й подивилась у тьму. У ринвах дзвенiв той же дрiбний осiннiй дощик, але товаришка Галакта його майже не чула. Вона мажорно думала про нове лiто, про те, як вони - вся сiм'я - пiсля важкої роботи одержать вiд свого начальника вiдпустку i мiсце на курортi. Там вони знову побачать чудове море. Кавказькi чи то Кримськi гори i будуть там згадувати знову ж таки минулi днi i будуть там так багато смiятись тим безтурботним смiхом, що так довго дзвенить поетичною луною в не менш художнiх горах.

…Нарештi дiти цiлують Iвана Iвановича в його високий лоб i йдуть слухати соцвихiвських матерiалiстичних оповiдань, себто зовсiм не iдеалiстичних казок. Марфа Галактiонiвна лягає на канапу, Iван Iванович сiдає в крiсло, i починається вечiр спогадiв чи то розмов на теми сучасного полiтичного життя: про комунiзм i соцiалiзм.

- Хоч як це й дивно,- каже Марфа Галактiонiвна, поправляючи декольте,а я й досi не розумiю, чим комунiзм вiдрiзняється вiд соцiалiзму.

- Невже не розумiєш? - здивовано питає мiй герой.

- Їй-богу!.. Ну, от скажiмо так: що ми сьогоднi будуємо: комунiзм чи соцiалiзм?

Iван Iванович знiмає свої роговi окуляри i протирає їх бiлоснiжною хусткою.

- Ну, звичайно, соцiалiзм! - задоволене посмiхається вiн.- Комунiзм - це вища форма.

- Така вiдповiдь мене не задовольняє,- говорить Марфа Галактiонiвна.Ти менi скажи конкретно: чим конкретно соцiалiзм вiдрiзняється вiд комунiзму?

Але Iван Iванович не встигає вiдповiсти конкретно. В кабiнетi дзвонить телефонний апарат: мiй герой iде до телефону i буде, очевидно, розмовляти там з Методiєм Кириловичем. Довго вiн просидить у вищезгаданому кабiнетi - я не знаю, але я знаю, що читачi приблизно вже уявляють собi сiм'ю Iвана Iвановича, i тому переходжу до дальшого, бiльш динамiчного штриха. На мiй погляд, з цього мiсця читачевi вже не доведеться позiхати, а можливо, доведеться тiльки несподiвано погодитись, що самокритику тут доведено до кiнця.

III

Мiй герой збирається з товаришкою Галактою на зiбрання комосередку, а також i про те, що трапилось пiсля цього.

- Чи не час уже йти нам на ячейку? - сказав Iван Iванович, коли на сусiднiй дзвiницi вдарило до вечiрнi.

Марфа Галактiонiвна подивилась на годинника й сказала, що i справдi уже пора.

Це був один iз тих четвергiв, коли кожний партiєць комосередку мойого героя органiзовано бере участь у будiвництвi першої в свiтi радянської республiки.

Iван Iванович взяв портфель i пiшов у коридор одягатись. Марфа Галактiонiвна теж пiшла одягатись. Вона надiла простеньку червону хустку i старенький жакет, так що виглядала зовсiм симпатично i нагадувала моєму герою робiтницю з тютюнової фабрики. Iван Iванович теж в цi днi виглядав багато скромнiш, як звичайно. Капелюх вiн брав старенький i навiть виймав з комоди солдатську блузку, що залишилась в нього з часiв воєнного комунiзму. Щось надзвичайно зворушливе було в цьому передяганнi, нiби це передягання було подiбне до того, що його ми спостерiгаємо у вiвтарi. Але в той час, коли пiп надягає на себе шикарну, цiлком iдеалiстичну ризу, тут ми бачимо, як краще вбрання мiняють на скромний, можна сказати, матерiалiстичний одяг i до того ж у звичайному коридорi. Словом, Iван Iванович (товариш Жан) i Марфа Галактiонiвна (товаришка Галакта) воiстину зразково i похвально орiєнтувалися у всiх вимогах епохи переходового перiоду.

- Знаєш,- сказав мiй герой, ступаючи калошами i своєю незмiнною парасолькою по асфальту вулицi Томаса Мора.- Менi зараз прийшла генiальна iдея.

- Тобi, Жане, вiчно лiзуть у голову генiальнi iдеї,- сказала Марфа Галактiонiвна, ступаючи по асфальту тiєї ж вулицi.

Iван Iванович трохи покривився незадоволено, але "генiальна iдея", очевидно, не давала йому спокою, i тому вiн почав:

- Що соцiалiзм,- почав вiн,- можна збудувати в однiй країнi - це факт. Це надзвичайно талановито доказано i Ленiном i Марксом. Але, коли нашi дискусiйщики не вiрять в це, то, по-моєму, можна i одмовитись од вищезгаданої теоретичної формули.

- Що ти мелеш! - оглядаючись, скрикнула Марфа Галактiонiвна.- Ти ще гляди ляпни десь. Чого доброго, подумають, що ти проти побудови соцiалiзму в однiй країнi.

- А я от все-таки настоюю на свойому! - рiшуче сказав Iван Iванович.Чому ти хочеш, щоб я обов'язково думав по шаблону? Ми зовсiм не проти оригiнальних думок. Я тiльки хочу сказати, що з цiєї формули по сутi можна зробити трохи iншу, яка мусить задовольняти i нас i не може не задовольняти i їх.

Марфа Галактiонiвна зупинилась i здивовано подивилась на свого чоловiка.

- Я тебе не розумiю! - сказала вона.

- Не розумiєш?.. Ну, як же це так? - задоволене посмiхнувся мiй герой.- Собаку зарито ось у чому: хiба