Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Чужинець на чужій землі 📚 - Українською

Читати книгу - "Чужинець на чужій землі"

445
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чужинець на чужій землі" автора Роберт Хайнлайн. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 113 114 115 ... 198
Перейти на сторінку:
Проте ваше таксі чекає на вас саме там, де я й сказав.

— Сенаторе, — сказав Джубал, — ми маємо йти зараз. Чи не будете ви такі ласкаві, передати це Єпископу Дігбі?

Здавалося, Бун стривожився.

— Я можу зателефонувати йому, якщо ви наполягаєте. Проте вагаюся, чи варто це робити, — я не можу просто перервати особисту аудієнцію.

— Тоді подзвоніть йому. Ми дуже наполягаємо.

Проте в ту ж мить Бун був врятований від труднощів: внутрішні двері відчинилися, і звідти вийшов Майк. Джилл глянула на його обличчя і закричала:

— Майку! З тобою все добре?

— Так, Джилл.

— Я скажу Верховному Єпископу, що ви йдете, — сказав Бун і пройшов повз Майка у меншу кімнату. Він з'явився знову. — Єпископ пішов, — заявив Бун. — У цьому кабінеті є запасний вихід. — Бун посміхнувся. — Як кішки та кухарі, Верховний Єпископ пішов не попрощавшись. Це жарт. Він каже, що «прощання» не несуть цьому світові радості, тож ніколи не прощається. Не ображайтеся.

— Ми не ображаємося. Проте прощаємося зараз, і дякую вам за винятково цікавий досвід. Не проводжайте нас; впевнений, що ми самі зможемо знайти вихід.

Розділ 24

Щойно вони злетіли у повітря, Джубал запитав:

— Ну, Майку, що ти про це думаєш?

Майк фиркнув.

— Я не ґрокаю.

— Не один ти, синку. Що тобі сказав Єпископ?

Майк довго вагався і нарешті сказав:

— Мій брате, Джубале, мені потрібно подумати, доки я ґрокну.

— Думай прямо зараз, синку. Подрімай. Це збираюся зробити і я.

Несподівано заговорила Джилл:

— Джубале? Як вони з цим справляються?

— Справляються з чим?

— З усім. Це ж не церква, це — божевільня.

Настала черга Джубалові думати перед тим, як відповісти.

— Ні, Джилл, ти помиляєшся. Це і є церква... Логічний еклектизм нашого часу.

— Що?

— Нове Одкровення, всі її доктрини та практики, насправді старі — дуже старі. Все, що можна про них сказати,— це що ні Фостер, ні Дігбі ніколи по-справжньому не думали про своє життя. Проте вони знали, що продаватиметься у ці дні, у цю епоху. Тож зібрали докупи сотні старих трюків, дали їм нове забарвлення — і все, опинились у справі, у досить успішній справі. Мене лякає лише те, що я можу дожити до того моменту, коли побачу, що вона стане обов'язковою для всіх.

— О, ні!

— О, так! Гітлер починав з меншого, і все, що у нього було, — це зненависть. Ненависть завжди гарно продається, проте для постійної торгівлі та тривалої радості є кращі товари. Повір мені, я знаю, — я сам у такому ж обмані. Про що мені Дігбі й нагадав.

Джубал скривився.

— Мені слід було врізати йому. Замість цього він зробив так, щоб мені це сподобалося. Саме тому я його й остерігаюся. Він — у цьому розумінні — розумний. Знає, чого хочуть люди: щастя. Світ страждав впродовж тривалого, похмурого століття, що складалося з вини та страху, — а зараз Дігбі каже людям, що у цьому житті їм нічого боятися, і після нього — також, і що Господь наказує їм любити і бути щасливими. День за днем він продовжує тиснути на це: «Не бійтеся, будьте щасливими».

— Що ж, у цій частині все добре, — визнала Джилл, — і я припускаю, що він важко над цим працює. Проте...

— Маячня! Він грає важко.

— Ні, — у мене склалося таке враження, ніби він й справді відданий своїй роботі і що пожертвував усім іншим, щоб...

— Маячня, кажу тобі. Для Дігбі це гра. Джилл, з усіх дурниць, які викривляють світ, ідея альтруїзму — найгірша. Люди завжди роблять те, що хочуть робити. Якщо інколи це змушує їх робити вибір, а вибір перетворюється на щось на кшталт «благородної жертви», — можеш бути впевнена, що у цьому значно менше мудрого благородства, ніж дискомфорту, викликаного ненаситністю... Неприємна потреба обирати між двома варіантами того, що ти хотів би робити. Звичайний хлопець страждає від незручностей щодня; щоразу він робить вибір між тим, щоб витратити гроші на пиво чи відкласти їх для дітей, встати вранці, коли почувається втомленим, чи провести день у теплому ліжку — і втратити роботу. Не важливо, що він зробить: він завжди обирає те, що менше зашкодить чи принесе найбільше задоволення. Середньостатистичний дурень проводить своє життя, змучений цими дріб'язковими рішеннями. Проте як справжній негідник, так і ідеальний святий обирає, за великим рахунком, те саме. Вони обидва обирають те, що приносить їм задоволення. Як це зробив Дігбі. Святий чи негідник, але він не один з тих дурнів.

— Як ти думаєш, хто він, Джубале?

— Маєш на увазі — у чому полягає різниця?

— О, Джубале, твій цинізм — це просто поза, і ти про це знаєш! Звичайно ж, у чім різниця.

— Гм... Так, ти маєш рацію. Сподіваюся, він просто негідник... Тому що святий може наробити в десятки разів більше зла, ніж негідник. Викресли це з протоколу; ти б назвала це «цинізмом» — наче навішування цього ярлику доводить його неправильність. Джилл, що стривожило тебе у цих церковних службах?

— Ну... все. Ви скажете мені, що це було поклонінням?

— Хочеш сказати, що вони не робили нічого з того, що робили у Маленькій Коричневій Церкві Долини, яку ти відвідувала в дитинстві? Опануй себе, Джилл: того, що робили там, також не роблять ні у церкві Святого Петра. Ні у Мецці.

— Так, але... Ніхто з них не робить цього так! Зміїний танець... Гральні автомати... Навіть бар поруч з церквою! Це не вшанування; це навіть не звеличення! Просто огидно.

— Не думаю, що храмова проституція була великим вшануванням.

— Що?

— Припускаю, що парування таке ж потішне й так само змушує пітніти, коли акт виконується на службі Божій, аніж за будь-яких інших обставин. Що ж до тих зміїних танців, ти коли-небудь бачила службу Шекерів[56]? Ні, звісно ж ні — так само як і я; будь-яка церква, що виступатиме, як вони, проти статевих зносин, довго не проіснує. Проте танці на честь Господа мають тривалу та поважну історію. Це не обов'язково мусить бути гарний танець. Згідно з розповідями очевидців, шекери ніколи не влаштовували Великого Балету: потрібно було лише танцювати із захватом. Ти думаєш, що танці під дощем наших південно-західних індіанців непоштиві?

— Ні.

1 ... 113 114 115 ... 198
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чужинець на чужій землі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чужинець на чужій землі"