Читати книгу - "Дона Флор та двоє її чоловіків"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тимчасом Міртес таки розшукала кулінарну школу, щоб негайно записатися на заняття. Дона Флор спробувала вмовити її дочекатися нової групи, оскільки нинішні слухачі вже вчилися готувати каруру, всі вже вміли приготувати ефо та ватапу, не кажучи вже про такі обов’язкові закуски, як амброзія та кокосові кружальця.
Проте Міртес відмовилася чекати, бо дуже вже їй припекло. Придумала історію, що вже зовсім скоро мусить повернутися в Ріо — тут, у Баїї, вона ненадовго, а ще однієї такої нагоди навчитися готувати бодай кілька страв на пальмовій олії більше не випаде, а її чоловік просто обожнює ту олію. Наївна дона Флор пообіцяла навіть дати їй кілька понаднормових уроків, щоб показати принаймні, як робити ватапу та шиншин.
Але готувати вона Міртес так нічого і не навчила: ще ніколи жодна з учениць не покидала її школу так швидко… Не побачивши чоловіка викладачки в перші два дні, на третій вона взялась розпитувати одну з учениць, і та повідомила їй, що доктор у час занять зазвичай буває в аптеці. «Доктор? В аптеці?» Колоритно змалювавши інтимні подвиги славетного баїянця, Інес і словом не обмовилася, що той робить у вільний від любовних походеньок час.
За дивним збігом обставин доктор Теодоро того дня раптом зайшов додому по якісь документи. Тисячу разів вибачившись, він урочисто і поважно пройшов повз учениць.
— Хто це? — запитала Міртес.
— Доктор Теодоро, чоловік дони Флор. У такий час його майже неможливо застати вдома, аж ось він тут, власною персоною…
— Оце викладаччин чоловік? Оцей-о?
— Атож, а ви думали чий?
Ще разів зо тридцять вибачившись перед ученицями, господар дому повернувся в аптеку. Міртес хитнула головою, по плечах розсипалося її платинове (за останньою модою) волосся; або Інес звар’ювала, або щось сталося. Напевно, викладачці набридли чоловікові зради, й вона його прогнала, або ж він сам утік від неї з іншою. Хай там як, а теперішній чоловік дони Флор, цей, на думку Міртес, нечулий зануда, — геть не схожий на того, кого змалювала їй Інес. Він не звернув уваги на її довге волосся: пройшов, немов її тут і не було. Цьому огидному ідіотові навіть чоловіком бути не пасує, судячи з усього, він із тих сентиментальних невдах, які за зраду мститимуться класично: з пістолетом і ножем.
Більше в школі її не бачили, вона навіть не пояснила причини свого рішення, не поговорила з викладачкою. До їжі Міртес була геть байдужа (її головне бажання — бути худою, зберігаючи образ жінки-вамп).
Згодом вона таки розпитала про того ефемерного коханця Інес і зрозуміла, що він помер, а викладачка вдруге вийшла заміж за якогось недолугого сліпака. О, він таки сліпородий, бо не міг би так байдужо пройти повз її сяйливу красу та сріблясте волосся.
Про цей фарс доні Флор докладно розповіла її подруга Енеїде, яка приятелювала з Інес Васкес дос Сантос іще зі студентських років; дійшла до неї й патетична фраза Міртес Роші де Араужо:
— Мало не переспала з небіжчиком, уявляєте?.. Ще цього мені бракувало!..
Зринула з її вуст і така фраза, мовляв, вона собі пальці обпікала об сковорідку дони Флор, навчаючись смажити креветки, а все заради чого? щоб познайомитися з отим недолугим доктором Теодоро, «тим нудним убозтвом»? Сміх та й годі!
Натомість дона Маґнолія, одвічна віконна чатівниця, ота вульгарна дешева кокетка, сприймала докторову надмірну серйозність як таку собі лакоминку, принадну особливість, що вирізняла його з натовпу. Ця яскрава шанувальниця чоловічої краси ненавиділа монотонність; серед розмаїття кольору шкіри, віку та зовнішнього вигляду її, мов магнітом притягувало все непересічне та цікаве. І якщо Міртес притягували простакуваті й легковажні молодики, то Маґнолія не обмежувала себе строгими канонами. Сьогодні їй подобалися шатени, завтра блондини, а післязавтра імпульсивного юнака змінював урівноважений п’ятдесятирічний чоловік. Кому смакуватимуть страви завжди з однією й тією ж приправою? Дона Маґнолія належала до класичних еклектиків.
Щонайменше чотири рази на день «цей достойний сорокарічний чоловік» (як казала про нього чарівна кришталева куля дони Динори) йшов з дому в аптеку і назад — повз її вікна, де дона Маґнолія сиділа в пеньюарі, що ледь прикривав її тугі звабливі груди. Відколи вона заступила на свої віконні чати, хлопчаки із найближчої гімназії Іпіранґа змінили звичний маршрут, щоб хоч упівока глянути, а як пощастить, то й помилуватися розкішним станом дони Маґнолії. І вона була вельми прихильна до своїх маленьких шанувальників: вони видавались їй дуже милими у гімназійних одностроях, коли тупцяли один поперед одного під її вікнами, а найменші навіть навшпиньки ставали, щоб краще розгледіти, а потім помріяти, як би вони оте все пестили. «Нехай потроху вчаться грішити», — повчально прорікала дона Маґнолія, ще нижче нагинаючись, щоб краще було видно її налиті соком перса.
Зітхали гімназисти, зітхали навколишні ремісники, касири, які насилу спромагалися рахувати гроші, торгові представники, молодики — такі, як Роке з багетної майстерні, старі — як Алфреду, який торгував образками з ликами святих. Не лише свої, приходили також здалеку — з Се, з Жікітаї, з Ітапажипе, Тороро, Матати, таке собі паломництво охочих споглянути дивовижні, такі знані в усіх-усюдах перса. Навіть сліпий жебрак, який переходив о третій годині розпечену сонцем вулицю, раптом зупинився:
— О, це воістину манна небесна для бідного сліпця…
Дивовижне видиво, ця достоту манна небесна, так його зачарувало, що, попри загрозу викриття, він зняв свої затемнені окуляри і витріщився на ті неоціненні дари Господні, що належали місцевому поліціанту. Якби той поліцейський тут-таки схопив облудника і кинув за ґрати, навіть тоді комедіант не пошкодував би про свій вчинок.
І лише доктор Теодоро, в своєму незмінно білому костюмі та при краватці, не звертав щонайменшої уваги на принади дони Маґнолії. Він лише ґречно схиляв голову і ввічливо знімав капелюх, вітаючись із нею, але всі зусилля красуні спокусити цього незворушного телепня, зруйнувати ту незламну подружню вірність, що так обурювала дону Маґнолію, проходили повз нього. Він єдиний, оцей смаглявий красень і, безсумнівно, справжній чоловік, лише він був цілком байдужий до її скарбів: ані натяку на захват, радість, екстаз, бодай на банальну цікавість не було в його очах. А це вже занадто! Як їй витримати таку обурливу бездушність до своєї чарівної персони?
Та він просто однолюб, запевняла дона Динора, яка багато знала про особисте життя доктора. Він не з тих, хто зраджуватиме рідну дружину, якщо не зраджував навіть Тавінью Манемоленсію, жінку легкої поведінки. Проте дона
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дона Флор та двоє її чоловіків», після закриття браузера.