Читати книгу - "Поцілуй Першим, Ольга Манілова"

Він приховує образу, що ми не заїжджали. Але Аліса, виявляється, йому регулярно дзвонила.

Пізня вечеря розтягується, бо фея й шарпак щиро раді бачити вусатого. Завалюють його запитаннями про всіх. Аліса навіть йому кашу манну на молоці куховарить.

Я йду до грьобаного льоху, бо бідний дідуган може пити тільки своє кріплене винце. Насправді, збагрив мене, щоб влаштувати Алісі допит.

Ваня у своїй старій кімнаті влаштувався, а ми в прибудову поспішаємо. До ліжка не доходимо. Я просто у стіни її нахабно трахаю. Вона напідпитку, тому вимикає фільтр.

— Глибше, ще трохи. Васю, не зупиняйся, ах... Будь ласка, так добре, я зовсім... Так...

Я й не збираюся зупинятися. Я просто розуму лишуся зараз. Але не зупинюся.

Намагаюся розвести її на більше одкровень, поки вона в кондиції. Але сам себе неважливо контролюю, відволікаюся на шкіру запашну.

Кручу її на члені потроху. Хочу і роздивитися, який це має вигляд, та й у волосся їй зариватися. Потім вона тече від крутінь, і я навіть член витягую на мить — стиснути до болю міцно, щоб одразу ж не кінчити.

Вранці майже одночасно прокидаємося, дещо шоковані. Бо смутно пам'ятаємо, як взагалі відрубалися.

Судячи зі слідів на її грудях, я туди скінчив.

Слиняву їй личко, руку на плече закинувши, бо я сказати дещо хочу:

— Сьогодні-завтра побазарити треба нам. Усе вирішимо.

Аліса напружується, одразу мордочка засмучена. Але теж воркує зі мною.

— Не хочу сварок, — майже беззвучно шепоче вона. Потім горло прочищає і голосніше продовжує: — Ненавиджу лаятися. А з тобою найбільше на світі. Я знаю, що треба поговорити. Просто...

— Усе гарно буде. Не парся. Язика я собі прикушу, щоб не віднесло. І ти теж фільтруй.

Аліса пальці мої розглядає. І ніби під ніс собі щось наспівує.

Вдихаю їй просто у скроню.

— Ти що соромишся іноді. Не соромся. Я ж без гальм із тобою. Ти говори все, що хочеш робити. І як завгодно.

І ось тут вона застигає. Потім типу повертається до погладжувань моєї руки, але тільки для вигляду.

— Ти про що? — типу нормально цікавиться.

Трясця, може я надумав собі? Я ж і справді збожеволів. Завжди мріяв, як підкоряти її буду. З такими бздиками й гірше може привидиться.

— Як ти... коли ти мені дозволяєш... багато чого. Типу я найголовніший, а ти слухаєшся. На колінах, ось приклад. І що можу в ліжку прям тебе... Ну ти зрозуміла.

До цицьок тягнуся, і соски її слухняно стирчать. На мить у голові чорніє. До чого ж чуйні. Не можу не доторкнутися.

— Це небагато зовсім, — тихо каже вона і не дивиться на мене.

— Угу, — цілую, заспокоюю. — Але можна більше. Я ж... Добре ж тобі. Я перегинати палицю не буду.

Дуже постараюся. Але вбий хочу, щоб вона далі мені давала так. Нестерпно хочу. Це ж ідеально для нас. На людях і коли усе серйозно Аліса може мені по мордасах давати. Нехай її теж бояться, що навіть на мене наїхати може. Але тут, у ліжку...

— Давай потім про це поговоримо, — шелестить вона. Губами мені підборіддя пестить.

Передавив, занадто рано. Але фея не відчужується.

Коли вона з дитбудинку повертається, виявляється, їй уже пора на весілля марафет наводити.

Я поки що з вусатим жлобом частково потеревенив, закинув вудку про ділянки поруч, що він нам з Алісою міг би продати. Дідусь одразу ж упертися взявся, ну я й був готовий до цього.

Прибережу козир на завтра. Коли вже точно з Алісою потолкуємо, тоді й дотисну цього Скруджа.

Він сьогодні цілий день придумує, чим нам усім терміново потрібно зайнятися. І з каналізацією проблеми, картка банківська не працює, і мало не пожежа зараз почнеться, якщо проводку не полагодити.

Я йому навіть запаси фільтрованої води замовляю, і сам тягну, щоб не скаржився. Вусатий дивиться незадоволено з-під чола.

Як збираємося виходити до машини, так я не все розумію. Начебто Аліса постійно сукні й більш відкриті одягала. Вона сьогодні до болю в очах гарнесенька. Обличчя намазане, це так, але все одно не в'їжджаю.

А як приходимо на весілля, стає зрозуміло, що саме дідуган весь день витворяв. Пускати нас не хотів.

Тому що всі у Василькові уже в курсі, що я вбив директора дитбудинку.