Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро 📚 - Українською

Читати книгу - "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Американська єврейська проза" автора Джеральд Шапіро. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 114 115 116 ... 154
Перейти на сторінку:

Джеймі каже: «Звичайно, ні», — але тоном, який змушує Аніту підозрювати, що це почалося саме на тій вечірці, або десь у той час. Їй цікаво: можливо, їхні пальці випадково зустрілися над ліванськими оливками? Довгий погляд над песто та сметанковим соусом?

«Справа була не в Ліззі. — Джеймі знову розгублено розгойдується. — І не в тобі».

«А в кому тоді? — каже вона. — Тільки не звинувачуй Берті, він тоді ще не народився».

«Справа була не в малюкові. А в мені. Слухай», — Джеймі зупиняється, хапаючи ланцюг на її гойдалці разом зі своїм.

Сидіння божевільно стикаються між собою. — Коли я був у сьомому класі, у моєму класі був хлопець, якого звали Мітчелл Перлман. Одного разу ми говорили про своїх батьків, і Мітчелл сказав, що його тато — фотограф. Він був скрізь, робив усе. Чи воював він із бандою May Маус[242]? Звісно. Чи попивав чайок з королевою Єлизаветою? Аякже. Чи жив він з ескімосами, перетнув Сахару на верблюді? Будьте певні.

Ми, природно, думали, що він бреше, поки не прийшли до нього додому на день народження. Щойно ми познайомилися з батьком Мітчелла Перлмана — вуса, джинси, велика срібна пряжка на ремені — ми стали думати, що Мітчелл говорить правду. Після торта й морозива його батько приніс фотографії, де він зображений перед іґлу, з верблюдом, плечем до плеча із Джомо Кеніатою[243], тримаючи малого принца Чарльза на коліні. І місяцями після цього, роками, я ненавидів власного батька. Я не міг говорити з ним».

«І що? — каже Аніта. — Я не розумію».

«І ось, коли народився Берті, я раптом подумав: через кілька років він стане мною у сьомому класі. А я буду моїм батьком. І він піде й знайде свого власного батька Мітчелла Перлмана. І він буде ненавидіти мене. Я подумав: ми зробили жахливу помилку! Ми повинні були почекати й зробити Берті тоді, коли я вже стану батьком Мітчелла Перлмана! Це має якийсь сенс?» — на очі Джеймі навертаються сльози.

Аніта думає: не дуже. Для початку — хронологія неправильна. Джеймі закохався ще до того, як Берті народився. З іншого боку, Берті — це не Джеймі, а Джеймі — не його батько. Батько Джеймі володіє хімчисткою, а Джеймі — юрист із трудового права, із цікавими справами. Вона хоче накричати на нього, сказати, що довгі погляди, якими він обмінювався із леді адвокаткою над песто — ніяк, абсолютно ніяк не можна порівняти з війною проти банди May Маус. Але вона цього не робить. Вона починає думати, що сестра має рацію: це саме те, що роблять деякі чоловіки. Сам Джеймі цього не розуміє, не більше, ніж батько Мітчелла Перлмана розумів, чому йому так легко залишити дружину та дітей і вирушити у похід через Сахару.

Вона уявляє Джеймі через десять років: він забирає Берті на вечірню прогулянку. Він один із тих «батьків-вихідного-дня», яких вона ніколи не помічала, поки не завагітніла, а тоді вже вона їх бачила всюди. Вона завжди бачила, як непросто було їм водити своїх дітей туди, куди ходили цілі сім’ї. Нещодавно вона читала в «Таймз», що на Мангеттені є клуб здоров’я, який щосуботи й неділі обслуговує лише батьків-одинаків та їхніх дітей. Через десять років таких місць будуть сотні.

Вона уявляє, як чоловіки й діти киснуть у паруючому басейні, тренуються на велотренажерах, виснажують себе на тренажерах «Наутілус». У її видінні немає жінок — так, ніби всі матері загинули від якоїсь чуми. Вона чує крики дітей, бачить плечі батьків закругленими під вагою дітей, що смикають їх за руки.

Єдине, що вона не може уявити — як через десять років виглядатиме Берті.

Тижнями батько запрошує її прийти на службу в його синагогу. «Найгірше, що може трапитися — це те, що тобі буде весело», — каже він.

Це змушує Аніту трохи нервувати, так ніби якісь «муні» запросили її в гості на вихідні. Але наступного дня після візиту Джеймі вона погоджується. По телевізору — нічого, крім футболу.

«Чи можемо я і Берті сидіти в одній секції?» — запитує вона.

«Не мели дурниць», — каже її батько.

Коли вона спускається вниз у водолазці й гарних коричневих вельветових джинсах, вона буквально бачить, як він вмирає від сорому. Вона йде й дістає з кутка шафи довгу спідницю з індійським принтом з шістдесятих років.

Дорогою вниз по Істерн Пакрвей Аніта та її батько не розмовляють. Знову у неї з’являється це особливе відчуття, як на побаченні. У цю неділю транспорту не так багато, як зазвичай, і все здається настільки уповільненим, що вона повільно помічає: увесь стиль управління автомобілем її батька — змінився. Раніше він блискавично перестрибував із ряду в ряд, як таксист, скрегочучи зубами, вихляючи, лаючись. Тепер він тримається на своїй смузі, у нього є увесь час на світі. Його лікоть стирчить із бокового вікна, і холодне повітря вривається у машину.

«Ти можеш зачинити? — каже Аніта. — Тут малюк».

«Звичайно, — каже її батько. — Вибач».

«На яку службу ми збираємося потрапити?».

«Весілля».

«Розвертай машину», — каже Аніта.

«Не будь дурною, — каже її батько. — Ти б надала перевагу похорону? Гаразд, наступного разу буде похорон».

«Якого ще наступного разу?» — каже Аніта.

«Тобі буде цікаво, — каже її батько. — Церемонія відбуватиметься надворі, під зорями».

«Зірки, які можна побачити з Краун-Гейтс? — каже Аніта. — Мені точно буде цікаво».

У старі часи батько почав би шукати місце для паркування заздалегідь, за милі до місця призначення. Вона пам’ятає пошуки місця в Чайнатауні: спершу прискорення, а потім — падіння вперед, під акомпанемент писклявих гальм — це тривало цілу вічність. Тепер, коли вони під’їжджають до кварталу, в якому ошиваються сотні хасидів, її батько плавно скеровує автомобіль на порожнє місце.

У короткий зимовий полудень швидко сутеніє. Вмикаються вуличні ліхтарі. Повітря хрустке і чисте. Чоловіки одягнені у майже однакові чорні пальто, а жіночі — мають різні приглушені відтінки. Більшість

1 ... 114 115 116 ... 154
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Американська єврейська проза, Джеральд Шапіро"