Читати книгу - "Вовк-тотем"

Оскільки ягнят прибувало, то очікувалося перевантаження всіх пасовищ у скотгоспі Булаґійн, розподілених раніше між чотирма сезонами. Якщо для підтримання балансу між кількістю земель під випас і кількістю худоби продати гуртом певну частину худоби або обміняти її бартером, тоді не буде виконано показники, жорстко спущені в скотгосп «зверху». На бригаді вже декілька разів збирали наради, Улзій вважав, що єдиним виходом із ситуації буде облаштування нового пасовища в межах цього скотарського господарства.

Тож Чень Чжень поїхав з Улзієм і Старим Біліґом оглянути місцевість і підшукати місце для нового пасовища. Старий спеціально запропонував йому одного з найкращих своїх скакунів — швидкого й витривалого. Улзій тримав за спиною напівавтоматичну рушницю, Біліґ узяв із собою Бара, а Чень — Ерлана, залишивши Хуанхуана вдома сторожувати господарство. Адже мисливці й кочовики, коли виїжджають на далеку відстань, ніколи не забувають узяти з собою зброю й мисливських собак. Обидва собаки були сповнені мисливського духу, дорогою вони все рознюхували й розглядали, бігли легко й невимушено і раділи так само, як і Чень. Старий пожартував:

— Я бачу, що чабан і його собаки засиділися, прив’язані до отари більше місяця!

— Дякую, Батьку, що взяли мене трохи розвіятися!

— Я боявся, що через постійне читання книжок ти зіпсуєш собі зір.

У північно-східному закуточку на території цього скотарського господарства було пустирище на горі, що мало по краю кілометрів 70–80. За словами Улзія, це пустирище споконвіку було безлюдним, тож земля тут мала бути угноєна, крім того, поряд протікала маленька річка й були розташовані плавні, тож бур’яни тут виганяло більше метра заввишки і бадилля щороку накопичувалося шаром завтовшки в один чи. Однак вода й трава збирали тут комарів у такій жахливій кількості, що влітку чи восени вони могли й корову з’їсти. Якщо піднятися на гору, то з кожним кроком по купках минулорічного бадилля з нього будуть здійматися хмари комарів, справляючи таке враження, мов людина наступила на міну. І люди, й худоба боялися тієї гори, ніхто не наважувався туди заходити. Крім того, оскільки сухе бадилля накопичувалося, новій траві щороку доводилося з усіх сил тягнутися вгору, щоб дістатися сонячного проміння, тому ця трава виростала тонкою й довгою, худобі вона не подобалась, та й лою вони з неї не нагуляли б.

Як голова великого скотарського підприємства, Улзій постійно хотів облаштувати це пустирище під годящу луку, оскільки він давно вже передбачав, що при політиці гонитви за кількістю, а не за якістю, орхонські пасовища рано чи пізно постануть перед проблемою перевантаження. Вже багато років він мав на увазі це пустирище, сподіваючись на якусь осінню природну пожежу, яка б докорінно випалила тут сухостій і гниль, після чого наступної весни сюди можна було б загнати велику партію худоби, щоб коні, корови й вівці тисячами своїх копит розпушили тут землю й виїли свіжу траву, стримуючи її ріст. У такому випадку земля тут закріпилася б і угноїлась, а в низькій траві не заводилися б комарі. За декілька років це пустирище перетворилось би на відмінне літнє пасовище і худобі підприємства додалося б місце випасу на цілий сезон, а колишнє літнє пасовище можна було б перевести в розряд весінньо-осіннього. За підрахунками, навіть якщо б поголів’я худоби на підприємстві зросло більше, ніж удвічі, перевантаження на пасовища вдалося б уникнути.

За минулі роки природні пожежі не раз випалювали Орхонський степ, однак, на жаль, не доходили сюди. І тільки наприкінці осені минулого року одна з великих пожеж таки дісталася цього пустирища, після неї ще й пройшов дощ, тож гора тепер виглядала так, мов її полили нафтою. Улзій нарешті наважився реалізувати свій план. Він заручився повною підтримкою Бао Шуньґуя, однак зустрів опір з боку більшості скотарів, які боялися тутешніх комарів. Тож Улзію залишалося тільки звернутися по допомогу до Старого Біліґа й попросити його з’їздити разом на пустирище та оглянути ситуацію на місці. Якщо Старий Біліґ визнає це місце придатним, він приведе сюди на поселення свою 2-гу бригаду.

Троє вершників проїхали повз зимове пасовище поряд із бригадою, і Чень відчув, ніби щось затримує копита його коня. Опустивши голову, він побачив, що осіння трава залишається густою, ще й виросла на чотири пальці. Він спитав в Улзія:

— Чому ви все кажете, що пасовищ недостатньо? Ось подивіться, хоча отари й табуни пасуться тут цілу зиму, на пасовищі залишається ще так багато трави!

— Так це ж стерня, — відповів Улзій, нахилившись, щоб роздивитися, що є на землі. — Стерня занадто тверда, худоба її не перекусить, а якщо почне вискубувати, то повириває її з корінням. Крім того, стерня непоживна й худоба не нагуляє з неї лій, тому на цій траві краще не випасати худобу, інакше, якщо вона її вигризе, пасовище зіпсується… По той бік стіни китайців дуже багато, по всій країні не вистачає м’яса й масла, тож уся країна вимагає від Внутрішньої Монголії яловичину й баранину. Однак, щоб отримати одну тонну цього м’яса, необхідно використати 70–80 тонн трави, а постійно вимагати м’яса насправді означає постійно вимагати від степу трави і, зрештою, якщо так триватиме й далі, це забере в нього долю. Показники, які спустили зверху для нашого пасовища, швидко нас задавлять. Декілька хошунів на південному сході через такий тиск уже незабаром перетворяться на пустелю…

— Мені здається, що займатися скотарством набагато складніше, ніж землеробством, — сказав Чень Чжень.

— Я якраз і боюся найбільше, — продовжив Улзій, — що наш степ перетвориться на пустелю. Трав’яний покрив тут тонкий і химерний, він усього боїться: засухи, диких кіз, табунів, сарани, щурів, зайців, видр, дзеренів, селян, великої кількості людей, ще й якщо вони жадібні, й перевантаження пасовища; і не ступіть на нього — боїться, і не гризіть його, і не оріть його, а найбільше він боїться, коли степом починають керувати люди, які не знаються на його законах…

— Степ — це велике життя, —