Читати книгу - "Ярославна"

І всі хани й простолюдини визнали його за свого владику.

У змія було сім голів, і племен кипчацьких теж було сім. От Шарукан і велів, щоби кожне плем’я віднині змія шанувало, як предка свого і захисника. І щоб кожне плем’я носило з собою по одній зміїній голові.

І кипчаки звідтоді, як куди кінно й пішо виступають, то несуть попереду зображення змія. І тому вони завжди верх беруть і всіх перемагають. І стали вони звідтоді зватися каями – що означає семиголові, або ще – нащадки семиголового змія.

І син Шарукана Атрак ханом став, і син його Кончак теж ханом став. І роду їхньому ханському ніколи не буде переводу, бо змій семиголовий його захищає і до побіди завжди веде. Ось чому Кончак – хан над усіма ханами і над сімома племенами кипчаків. І ханському роду їхньому ніколи не буде кінця. І завжди біля шатра Кончака на високій тичці має крилами семиголовий змій – на пострах іншим. І коли Кончак веде куди свої орди, змія семиголового попереду несуть, і всі перед ним мають на коліна падати. А хто не покориться – лихо того чекає превелике. Змій семиголовий, що його нині звуть Гориничем, налетить і все спопелить. І сам владика Куманії завжди гордо каже:

– Я – Кончак, хан, син хана Атрака, онук хана Шарукана із роду семиголового змія – владики неба, землі і води. Бо ми – каї! Нащадки змія семиголового і самі семиголові – хай стережуться нас вороги!

Реальна доля половецького друга і свата Ігоря Святославича хана Кончака – схована за далиною в тумані століть. Та й половці на відміну від русичів літописів не вели.

Кончак – половецький хан (донських і придніпровських половців) правив у 1170–1203 рр., син хана Атрака (Отрока), внук хана Шарукана. Відомий своїми набігами на Київ та Переяслав, а також втручанням в міжусобні чвари руських князів, які часто використовували військову силу половців.

Хан Кончак – чи не єдиний з усіх половецьких ханів, а їх було та було, великих і малих, ханів і ханенків, – який потрапив навіть до української енциклопедії (УРЕ). Там можна прочитати, що Кончак (рр. н. і см. невід.) – половецький хан, який у 2-ій половині ХІІ ст. об’єднав під своєю владою половців. У 1172 і 1180 підтримував сіверських князів у їхній міжусобній боротьбі з іншими князями. Здійснив ряд походів у Переяславську (1174, 1178, 1183), Київську і Чернігівську (1183, 1187) землі. В 1184 був розбитий руськими князями на р. Хоролі. Востаннє зазнав поразки, коли спробував взяти Переяслав.

Далі зазначається, що Кончаку 1185 році завдав поразки Ігореві Святославичу і взяв його в полон.

Це не зовсім так. Поразки він Ігореві не завдавав і в полон його не брав – навпаки, він його, необачного, викупив з полону і допоміг йому втекти на Русь.

Відомий Кончак – який поперемінно був і другом, і супротивником князя Ігоря – і руським літописцям. Вони дослідили його рід у чотирьох поколіннях – велика честь для ворога!

Дід Кончака, великий хан Шарукан (увійшов в билини під ім’ям Кудреван-царя або Шарк-велетня) очолював східне (донецьке) об’єднання половців. У 1107 році він разом з ханом Боняком потерпів нищівну поразку від об’єднаного руського війська князів Святополка та Володимира Мономаха і тоді ж, як кажуть, зійшов з історичної арени, переселившись згодом під один з високих курганів десь біля Дону Великого.

Син Шарукана Атрак змушений був піти з берегів Сіверського Дінця в передкавказькі степи – під натиском Володимира Мономаха. У 1118 році на запрошення грузинського царя Давида Будівника перебрався до Грузії. Коли не стало Володимира Мономаха, якого боялися всі половецькі хани, брат Атрака Сирчан відправив до нього посланців з проханням повернутися до своїх степів. Збереглося поетичне передання: Атрак не хотів залишати розкішне життя при дворі грузинського царя, але посланець Сирчана дав йому гілочку степового полину, запахущого і незрівнянного. Буцімто понюхавши степовий полин своєї батьківщини, Атрак вигукнув: «Краще на своїй землі кістьми лягти, як на чужій у славі бути!»

Атрак повернувся в донецькі степи, де у нього й народився син Кончак. Йому, а не батькові вдалося відновити колишню могуть роду Шарукана.

Вперше Кончак згадується в руських літописах під 1172 роком – як учасник княжих міжусобиць. Наполегливо об’єднував і зміцнював кочівницькі роди, домагаючись міцної централізованої влади. Успішно нападав на Русь, чинячи грабунки й насильства. У 1184 році за страту союзника і друга Кобяка вчинив масштабний похід на Русь (на Київ). Через рік повторив набіг ще з більшою ордою, але тоді потерпів поразку на Хоролі від руських князів на чолі з великим князем Святославом. Лише дивом врятувався від загибелі.

У 1187 році, через два роки після трагічного походу Ігоря на Половеччину, руські князі – чи ж бува не «підбурені» «Словом о полку Ігоревім»? – двічі вирушали в спільний похід проти половців. У ньому взяли участь і Мономаховичі, і Ольговичі, але до серйозних зіткнень із степовиками тоді так і не дійшло.

В першому поході – це було весною, – війська зупинила велика вода. Повінь була бурхливою, коли залило всі низини. У другому – вже взимку, – тільки русичі знайшли в степу кочівників, як зненацька Ярослав Чернігівський заявив: «Я далі не піду, дружина стомилася!» Як ніби вона у нього із старезних дідів складалася – з хворими ногами.

Князі порадились і вирішили… повертатися. Так і не зіткнувшись з половцями, проти яких нібито й пішли в степ.

Половці оцінили такий маневр русичів і теж відмовилися від походу. Швидше всього, і ті, і ті таки добре потомилися від безконечних війн.

Русичі повернулися у свою Руську землю, половці розбрелися степами біля Дону Великого.

І в краях тих настав мир. Аж на цілих шістнадцять років (якщо, правда, не рахувати невеликого інциденту у 1191 році).

Цілих шістнадцять років русичі не ходили в Половеччину, а тамтешні хани не робили набігів на Русь. Золотими то були роки для обох сторін. (Дехто з істориків певний, що до утвердження миру доклав чимало зусиль і князь Ігор, який дуже-бо не хотів воювати із своїм половецьким сватом, а сват той в свою чергу не хотів воювати з Ігорем).

«Ось так би навічно», – казали і ті, і ті, бо ті і ті на той