Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Трістрам Шенді 📚 - Українською

Читати книгу - "Трістрам Шенді"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Трістрам Шенді" автора Лоренс Стерн. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 176
Перейти на сторінку:
Хіба хто-небудь із вас пролив більше сліз за Гектором? І коли цар Пріам прийшов у грецький стан просити про видачу його тіла та з плачем повернувся в Трою, нічого не домігшись, – ви знаєте, братику, я не міг їсти за обідом.

– Хіба це свідчило про мою жорстокість? І якщо кров у мені закипіла, брате Шенді, а серце завмирало при думці про війну та про похідне життя, – хіба це доказ, що воно не може також нарікати на лиха війни?

О брате! Одна справа для солдата здобувати лаври – й інша справа розкидати кипариси. – [Звідки дізнався ти, милий Тобі, що стародавні використовували кипарис у жалобних обрядах?]

– Одна справа для солдата, брате Шенді, ризикувати своїм життям – стрибати першим у траншею, знаючи напевно, що його там порубають на шматки; – одна справа з патріотизму та жадоби слави першим увірватися в пролом, – триматися в перших рядах і хоробро марширувати вперед під бій барабанів і звуки сурм, із прапорами, що майорять над головою; – одна справа, кажу, поводитися таким чином, брате Шенді, – й інша справа роздумувати про лиха війни – і журитися з приводу розорення цілих країн і з приводу нестерпних труднощів і поневірянь, які доводиться терпіти самому солдатові, знаряддю цих зол (за шість пенсів на день, якщо тільки йому вдається їх отримати).

Чи треба, щоб мені говорили, дорогий Йорику, як це сказали ви в надгробному слові про Лефевра, що таке лагідне і мирне створення, як людина, народжене для любові, милосердя і добрих справ, до цього не призначено?

– Але чому не додали ви, Йорику, що коли ми не призначені до цього природою, – то нас до цього змушує необхідність? – Бо що таке війна? що вона таке, Йорику, якщо вести її так, як ми її вели, на засадах свободи і на засадах честі? – що вона, як не об’єднання спокійних і безневинних людей, зі шпагами в руках, для того, щоб тримати в належних межах честолюбців і буянів? І небо свідок, брате Шенді, що задоволення, яке я знаходжу в цих речах, – і зокрема, безмежні захоплення, яких було мені завдано моїми облогами на зеленому лужку, виникали у мене і, сподіваюся, також і в капрала, від властивого нам обом усвідомлення, що, займаючись ними, ми служили великим цілям всесвіту.

Розділ XXXІІІ

Я сказав читачеві-християнинові – говорю: християнинові – у сподіванні, що він християнин, – якщо ж ні, мені дуже шкода – я прошу його тільки спокійно розміркувати і не звалювати всю провину на цю книгу. —

Я сказав йому, сер, – адже, кажучи відверто, коли людина розповідає яку-небудь історію таким незвичайним чином, як це роблю я, їй постійно доводиться рухатися то вперед, то назад, аби тримати все злагодженим у голові читача, – і якщо я тепер відносно моєї власної розповіді не поводитимусь обачніше, ніж раніше, – тепер, коли мною викладено стільки розпливчастих і двозначних тем із численними перервами та пропусками в них, – і коли так мало користі від зірочок, які я все ж таки проставляю в деяких найтемніших місцях, знаючи, як легко людина збивається з дороги навіть при яскравому світлі полуденного сонця – ну от, ви бачите, що тепер і сам я збився. —

Але в цьому винен мій батько; і якщо коли-небудь буде анатомовано мій мозок, ви без окулярів розгледите, що батько залишив там товсту нерівну нитку на зразок тієї, яку можна іноді бачити на бракованому шматку батисту: вона тягнеться в усю довжину шматка, і так нерівно, що ви не в змозі викроїти з нього навіть ** (тут я знову поставлю дві зірочки) – або стрічечку, або напальник без того, щоб вона не показалася або не відчувалася. —

Quanto іd dіlіgentіus іn lіberіs procreandіs cavendum,[307] говорить Кардан.[308] Зміркувавши все це і взявши до уваги, що, як ви бачите, для мене фізично неможливе повернення до початкового пункту —

Я починаю розділ заново.

Розділ XXXІV

Я сказав читачеві-християнинові на початку розділу перед апологетичною промовою дядька Тобі, – хоча там я вжив не той троп, яким скористаюся тепер, – що Утрехтський мир трохи не породив такої ж відчуженості між дядьком Тобі та його коником, яку він створив між королевою й іншими союзними державами.

Іноді людина злізає зі свого коня в обуренні, мовби кажучи йому: «Скоріше я до кінця днів моїх ходитиму пішки, сер, аніж погоджуся проїхати хоч би милю на вашій спині». Але про дядька Тобі не можна було сказати, що він зліз зі свого коника з таким почуттям; бо він, суворо кажучи, не злізав із нього зовсім, – скоріше, кінь скинув його з себе – і навіть певною мірою зрадницьки, що здалося дядькові Тобі вдесятеро образливішим. Нехай жокеї політичні залагоджують цю історію як хочуть, – а тільки, повторюю, вона породила деяку холодність між дядьком Тобі та його коником. Від березня до листопада, тобто все літо після підписання мирних статей, дядько не потребував у нім, якщо не брати до уваги коротких прогулянок зрідка, щоб подивитися, чи руйнуються укріплення та гавань Дюнкерка, згідно з умовою в договорі.

Французи все те літо виявляли так мало готовності приступити до цієї роботи, і мсьє Тугге, делегат від влади Дюнкерка подав стільки слізних прохань королеві,[309] – благаючи її величність обрушити свої громи на самі лише військові споруди, якщо вони накликали на себе її невдоволення, – але пощадити – пощадити мол заради молу, який у незахищеному вигляді міг би з’явитися, щонайбільше, предметом жалості, – і оскільки королева (адже вона була жінка) за природою була жаліслива – й її міністри теж, бо в душі вони не бажали руйнування міських укріплень із таких конфіденційних міркувань * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * * *, – то в результаті все рухалося дуже повільно на думку дядька Тобі; настільки, що лише через три місяці після того, як вони з капралом побудували місто і приготувалися його зруйнувати, різні коменданти, інтенданти, делегати, посередники й управителі дозволили йому розпочати роботу. – Згубний період бездіяльності!

Капрал був за те, щоб починати руйнування з пролому в фортечних валах або головних укріпленнях міста. – Ні, – це нікуди не годиться, капрале, – сказав дядько Тобі, – адже якщо ми візьмемося до роботи таким чином, то

1 ... 115 116 117 ... 176
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трістрам Шенді», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трістрам Шенді"