Читати книгу - "Ліс втрачених душ, Дмитро Євтушенко"

Проте навіть під час горя вона не прийняла мене, відторгнувши, як щось зайве і непотрібне. Саме тоді я відчула таку лють, якої ще ніколи не було. Мені хотілося все розтрощити, вбити кожного, щоб довести, що я гідна!

Та ще й підсилив мій гнів той факт, що когось змогли воскресити, повернути до життя. А разом із тілом, повернулася і сутність із темряви. Лише я залишалася ніким.

Тож я пішла, втішаючи себе. Але цей стан швидко змінився на новий: я почала шукати помсти, доводячи до смерті всі піддатливі душі, що мені траплялися. Потім я шукала справедливість, намагаючись підібрати максимально підхоже для себе тіло. З плином часу я намагалася знайти когось схожого на мене, адже я не могла бути єдиною такою сутністю.

Все було даремно.

Минуло майже два десятиріччя, перш ніж я зрозуміла, хто я така. І змирилася, що завжди буду такою. Тож нарешті почала на повну насолоджуватися життям.

Як раптом майже по всьому світу пронеслася нова хвиля залежностей — у вигляді ігор на приставках та комп'ютерах. Під яку найбільше потрапили діти та підлітки. Ще з часом з’явилася залежність від нових гаджетів та технологій. Вся ця енергія була усюди та насичувала мене без необхідності поєднуватися з якоюсь людиною.

Саме тоді у мене з’явилася ідея та надія на те, що я зможу отримати своє власне тіло. Без дурнуватої людської душі. Виростити таке нове тіло і нарешті почати відчувати все те, чого мене позбавили при народженні.

Тож я почала вивчати вас — людей. Не просто як набір м’яса, кісток та емоцій. Треба було з’ясувати, як далеко ви змогли просунутися у знаннях, що могли б мені допомогти.

Вивчаючи анатомію, мені довелося почати опановувати хімію. Взявшись за вивчення сучасних електронних приладів, мені знадобилася фізика. Потім почала вивчати математику для розрахунків, креслення, моделювання… Дізнаючись щось нове, я з’ясовувала, що все ще маю деякі прогалини у своїх знаннях.

Знадобився не один рік, щоб я змогла просунутися у здійсненні свого плану. Коли вже здалося, що я можу все це здійснити, з’явилася нова проблема: зі свого стану зробити я це не могла. Тож потрібна була людина. Яка б знала не менше за мене, і до якої я б могла доєднатися, створити ідеальний симбіоз.

Ось тільки з цим виникла проблема. Вчені, хоч і захоплювалися своєю роботою, проте серед них майже не було людей із залежностями. Хоча багато з них були нещасні, бо інші люди їх не розуміли. Щасливими вони були лише тоді, коли спілкувалися з собі подібними.

Тож з більшістю із них я не могла утворити симбіоз. А ті, хто піддавався, досить швидко втрачали бажання займатися наукою і зачинялися вдома, перетворюючись на відлюдників.

Я витратила багато часу та спроб, щоб знайти когось підхожого. І ось тут і з’явився Євсій. Такий спокійний, на перший погляд, здоровий чоловік. Без шкідливих звичок, без залежностей, скромний, розумний і абсолютно самотній.

Нічого незвичного, на перший погляд. Але щось мене зачепило в ньому, і я вирішила його перевірити. В той момент я відкрила для себе наче якесь чудо. Вперше я бачила людину, яка так не хотіла жити, а прагнула завершити своє існування, але так чудово це приховувала. Його душа була майже мертва. І це з ним зробили інші люди!

Розтоптували його зсередини. Жінки не дивилися в його сторону, чоловіки знущалися та зневажали. Не кажучи про те, що він натерпівся у школі через своє ім’я. Але саме це все зробило його професіоналом в його справі. Коли поряд немає нікого, ніхто тебе і не відриває. Можна присвятити себе улюбленій справі.

І саме з ним я змогла створити ідеальний симбіоз. Дуже приємним доповненням стало те, що він знав набагато більше за мене. В порівнянні з ним я наче тільки закінчувала школу чи може лише б перейшла в університет. Ця людина була ідеальною в усьому, чого так не вистачало, і що так хотілося мати. Залишалося лише навчитися підштовхувати його в тому напрямку, який був мені потрібний.

Коли я його знайшла, він працював в якійсь засекреченій лабораторії. Вивчав електричні імпульси в живих організмах, завдяки яким організми і могли жити. Про таке я навіть ніколи не чула — він наче відкрив для мене двері у світ науки. На яку я до того дивилась крізь замко́ву щілину.

Але потім дещо сталося… Його вигнали з експерименту, який він сам і розпочав. Це розбило йому серце і залишило помітний слід на його душі. Саме це і було мені потрібно. Нарешті я змогла дати йому потрібний поштовх.

Сидячи у себе вдома, розмірковуючи про те, який він нещасний і нікому непотрібний, Євсій був все ближче до того, щоб все завершити. Я йому нашіптувала, що він зможе змінити світ завдяки своїм винаходам. Що його геній визнають в усьому світі. І я правда в це вірила! Він — саме той, хто зміг би зробити те, що я запланувала.

І доки я йому все це нашіптувала, він мене почув... Йому справді вдалося почути мій голос, хоч бачити мене він на початку не міг. В той момент він так перелякався, бігав по будинку, кричав, намагаючись розібратися, чий це голос. А я продовжувала його заспокоювати і шепотіти. Зрештою він не витримав та втратив свідомість.

Дурненький!.. Думав, що божеволіє… Дивний і незнайомий голос з’явився… Навіть у лікарню ходив перевірити вуха… Хм… Дурненький, як згадаю, одразу починаю посміхатися…

Майже тиждень знадобився, щоб переконати його, що я справжня, і існую. Хоч і за межами звичайного світу, який можуть усвідомити люди. Ми все ж змогли знайти спільну мову. І тоді я нарешті розповіла, що я хочу створити. Бачили б ви, як у нього загорілися очі від однієї думки, що таке можливо.

Ми обмірковували мою ідею, те, як складно її втілити в життя з сучасними, обмеженими технологіями. Тож треба було розробити свої власні. І саме в цей момент по телевізору показали новини про тих хлопчиків, які померли через колишніх колег Євсія. Ось тоді він зрозумів, з чого нам треба почати. І ми взялися за здійснення плану.

Спочатку були потрібні гроші для нашого проєкту. Тож довелося трохи пограти у підпільних казино, але там не завжди щастило. Тому ми перейшли до покеру. З моєю допомогою Євсій досить швидко зібрав потрібну суму.