Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

Визнаний майстер офорта серйозно, гаряче й відповідально готуючись до роботи, діяльно брався за неї. Її зміст, природно, уточнювався. 29 червня 1844 р. Шевченко писав Бодянському: «Я рисую тепер Україну – і для історії прошу вашої помоги, я, здається, тойді вам розказував, як я думаю це зробить. Бачите, ось як. Нарисую види, які єсть на Україні, чи то історією, чи красотою прикметні, вдруге – як теперішній народ живе, втретє – як він жив і що виробляв; із теперішнього биту посилаю вам одну картину для штампа, а ще три будуть готові в августі, а в год будуть виходить 10-ть з текстом, а текст исторический будете ви компоновать, бо треба, бачте, по-нашому або так, як єсть в літописях. А ви як що-небудь начитаєте таке, що можна нарисовать, то зараз мені і розкажіть, а я й нарисую. Будкова і Стороженка я теж оцим турбую, а Грабовський буде мені польські штуки видавать, а Куліш буде компоновать текст для народного теперішнього биту, так отакуто я замісив лемішку, якби тільки добрі люди помогли домісить, а потім і виїсти. Будьте здорові, пишіть швидче, бо лаятиму»395.

Гарячі сподівання й невтішна дійсність

6 – 7 вересня Шевченко писав М. А. Цертелєву396 про труднощі, які доводилося долати йому, тяжко зайнятому задуманою великою працею: «Якби мені Бог поміг докончить те, що я тепер зачав, то тойді склав би руки та й у домовину. Було б з мене: не забула б Україна мене мізерного, та ось що! зачав-то я зачав, а вже кончу, не знаю як, бо без людей і грошей не втну нічого, та здається, що ще ніхто нічого не зробив без цього товариства. На те вони люди, на те вони гроші, будьте ласкаві, помагайте мені, ви маєте і силу, і славу, і любите ту країну, що я тепер заходився рисовать. Ось як я її рисую. Спершу види, чи то історією, чи то красотою прикметні, вдруге народний бит, так, як він тепер єсть, а третє – історію, все те, що робилось на нашій Україні колись-то. Тепер уже три картини готові, а ще три вийдуть к Новому року. Посилаю вам оці три і вельми прошу наберіть субскрементів у Харкові, коли вам Бог поможе, і шліть до мене за квитками і картинами. За 6-ть картин три карбованці. Спасибі, сіятельний наш губернатор узявся мені помагать, та ще як ваша мость та інші добрі люди скинуться та поможуть, то тойді оживе наша країна хоч на папері. Шлю вам оці три картини і квит на шталт, а ви, якщо там зберете, то шліть до мене в С. П. Б. в імпер. Академію художеств на ім’я Тараса Григоровича Шевченка»397.

Ще до того Тарас Григорович відвідав рідні землі. 26 листопада в листі на Кубанщину Я. Г. Кухаренку він писав: «Був я уторік на Україні – був у Межигірського спаса. І на Хортиці, скрізь був і все плакав, сплюндрували нашу Україну катової віри німота з москалями, щоб вони переказилися.

Заходився оце, вернувшися в Пітер, гравировать и издавать в картинах остатки нашої України. На тім тижні вийде 6-ть картин, і тобі пришлю»398.

А ось що згадує про здійснення Шевченкового задуму В. В. Ковальов: «Около 47 года Тарас Григорьевич предпринял издание альбома «Живописная Украина»399, которого была одна тетрадь в небольшом количестве экземпляров; тетрадь эта состояла из четырёх рисунков: «Дары в Чигирине», «Подача рушников», третьего не помню, и четвёртый – «Судная рада» (гравированные самим Тарасом Григорьевичем иглою на меди). На этом последнем рисунке с удивительною верностью схвачены экспрессии наших заспоривших на сходке землячков; в их числе изображён, по-видимому, старшина, который, потупив глаза в землю, тычет палочкою кизяк. Под картиною написано: «Се дило треба розжувати». Теперь это рассказывается как анекдот, и я хочу восстановить в памяти (читателей), откуда он взят и кто творец этого сюжета. Издание это, как и вообще вся другая его деятельность, вследствие ссылки Тараса Григорьевича прекратилась.

Тут уместно вспомнить, что Тарас Григорьевич первый у нас в России начал гравировать иглою на меди по способу и манере фламандцев XVII стол., придерживаясь манеры Рембрандта»400.

М. С. ШАГІНЯН ПРО ТВОРЧІСТЬ ШЕВЧЕНКА-ХУДОЖНИКА

Перервемо спогади товаришів Шевченка по навчанню в Академії художеств ґрунтовними науковими нотатками Марієтти Сергіївни Шагінян про особливості розвитку й значимість мистецької творчості Т. Г. Шевченка.

«Наше искусство, – починає свою вдумливу, змістовну і, як завжди, емоційну розповідь М. С. Шагінян, – знает немало ярчайших дарований, вышедших из крепостных (Тропинин, Щепкин, Шевченко), из народа («мужичок Дорофей Мякишев», гениальный архитектор). Все эти дарования роднит одна черта, общая и у художника, и у актёра, и у зодчего, и у балерины, – совершенство, достигнутое как будто с необычайной лёгкостью. Зрителю кажется, что безукоризненность образа, глубина композиции, свежесть красок – всё это далось «счастливцу» прямо нутром, силою таланта, и сам он, творец своего искусства, как дети, не знает полной цены тому, что создаёт; так обычно подходили искусствоведы к творчеству крепостных. И вот почему нигде (почти нигде) не найдёшь в обширнейшей литературе о Шевченко (библиография о котором лишь до 1903 года составляет целую книгу!) попытки поставить вопрос, как же работал Шевченко, каковы были принципы, способы, приёмы и привычки, которыми он руководился, каков был его рабочий день или режим, что за техника лежит в основе его мастерства…

Между тем за совершенством «крепостных дарований» скрывается невидимый, молчаливый, упорный, напряжённейший труд, словно «само собой разумеющийся» для того, кто трудится, не открываемый перед зрителем и отнюдь не бессознательный, а, наоборот, связанный с огромной работой пробудившегося сознания.

Основна риса культури панівних верств Росії в середині ХІХ сторіччя

В сороковых годах прошлого столетия, как характерная черта дворянско-помещичьей культуры была очень сильна среди дворян особого рода художественная «самодеятельность» – всех видов дилетантизм. Чуть ли не в каждом доме и усадьбе «пописывали», «помалёвывали», сочиняли музыку, «подправляя» иногда, как это делал, например, помещик Г. Тарновский в своей знаменитой Качановке401, бетховенскую партитуру. Искусство для них не было средством заработка, не имело никаких социальных целей, – оно развлекало, они баловались.

«Великий Брюллов» про вимоги до творчості справжнього художника

Когда талантливый молодой