Читати книгу - "Грот афаліни"

— А чорта лисого не хочете?!

І в цю мить зазумерив телефон. Судзір повагався, йти до нього чи ні, і ступив на берег.

— Тут «дабл ю» і «ві»! Ви переграли, Судзіре! Шеф буде вами не задоволений!

Пауза…

— Я не переграв. Я тільки виграв! Табір у моїх руках.

— Табір у наших руках. І ви в наших! Не треба бути таким жадібним, шеф цього не любить. Ваше коло діяльності — дельфінарій, а ви всунули свого носа куди не треба, зірвали плани шефа.

— Я хотів, піднести шефу подарунок… Я хотів йому подарувати чудову схованку і золоті копальні. Шеф зрозуміє мене… Я вимагаю аудієнції з шефом!

— Багато хочете, мало одержите! Ніхто не має права бачити шефа, як і обличчя бога. Сидітимете в печері доти, поки з вас не зробиться свята мумія. Житимете стільки, скільки вам захочеться, але в печері! Усе, зв'язок закінчено.

— Алло! Алло! Стривайте!.. Я все поясню! Ал-ло-о-о…

— Говоріть. Ви маєте право, як і кожний перед смертю, на останнє слово.

— Відключіть оту скажену заслону! Випустіть мене звідси!

— Вас зрозуміли. Але самі вирішити не зможемо. Зв'яжемося по рації з шефом… Чекайте дзвінка!

Горбоносий обережно поставив мікрофон, глянув на Раджа, ніби запитав: «Ну — як? Правдиво?» І Радж підняв угору великий палець.

— Куримо хвилин десять і дзвонимо, — сказав офіцер.

Але ніхто не курив. Повільно спливали хвилини.

— У мене ще є ідея. На кожну рибину — свій гачок, — сказав Радж. — Вам же він потрібний живий?

— Тільки живий!.. Єдина ниточка, можна сказати.

Судзір нервово походжав по крабовому пляжу. Янг не все зрозумів з реплік, які він кидав по телефону, але головне уловив. Судзір — член тріади… Судзір копав яму іншим, а потрапив сам у яму, яку викопали йому.

Нарешті пролунав зумер телефону. Судзір пошльопав, щоб підняти трубку.

— Шеф дозволив вас випустити. Для збирання даємо вам п'ять хвилин. Заслона буде відключена на одну-дві хвилини. До речі, хто там ще, чий голос ми чули?

— Хлопчик один. Його брат Радж Сінх працює в дельфінарії.

— Радні Сінх, якого ви мали вбити і якого залишили живим? Шеф уже тоді гнівався на вас. Чи не занадто багато ви його злите?

— Клянуся: я будь-який наказ виконаю. Можу і тепер Раджа вбити, і брата його відправлю рибам!

— Хлопчик хай посидить там. Він ще буде потрібний. А про Раджа домовимося, як вилізете. Чекаємо вас у таборі!

«Хоче вбити мене?!» — Янг знову подався до води, свиснув Бобі. Ні, просто за так він не піддасться. Та в нього ні дельфіни є, вірні друзі.

— Будь тут, Бобі. Не відпливай… — прошепотів йому, сидячи вже на самому краєчку, ногами у воді. Стежив за Судзіром. Ніякого холоду тепер Янг не відчував.

Судзір не до виходу готувався, а поквапно повзав по купі винесеної породи, метушливо розгрібав її. Щось хапав у руки, придивлявся, ніби нюхав. Здавалося, зараз почне хапати ротом пісок і ковтати, жерти, давитися ним. Нарешті Судзір встав, пішов до води. Зсунув маску на очі й ніс, рішуче взяв загубник.

Згадав про ліхтар, почепив і його на груди. Сів на бережок пляжу, глузливо помахав рукою в бік Янга — мовляв, до швидкої зустрічі — і зсунувся у воду.

«Так що ж тепер буде? Я так і загину тут?»

«Якщо тріада захопила табір, мені не жити. І Радж загине, Судзір комусь обіцяв прибрати його, піддобритися до шефа».

Знову розпач охопив Янга. Безсилля, цілковите безсилля… Навіть на плач не вистачало духу.

Не скоро він зреагував на зумер телефону. Кому вони дзвонять? Нікого ж тут не лишилось, усі мертві. Помилково?

А телефон не змовкав.

Янг кинувся грудьми на воду, намацав спину Бобі, повернув за рострум туди, до пляжу. Сам не гріб — хай везе. Ледве вистачало сили, щоб триматися за плавник.

Обминув неживого електрика повз самісіньку воду — раптом злякався трупа.

Тримав трубку обома руками…

І почув голос Раджа — такий рідний, такий дорогий!

— Янгу, братику мій… Ти мене слухаєш? Це я — упізнаєш? Ти не плач, скажи мені, що ти живий-здоровий. Ти мене чуєш?

— Чую… — ледь вимучив. — Я не можу говорити… Я не вірю, що це ти… А як же тріада, бандити?

— Найбільший бандит пливе до нас, підемо зустрічати. Слухай, мій дорогенький, акваланги там є?

— Є.

— Ти ж умієш ними користуватися. Одягай один — і в воду. Сам випливеш?

— Випливу.

— Зараз знову відключимо заслону. Та не ридай ти так, а то ще захлинешся під водою! Візьми себе в руки! Чуєш?

— Чую. А як же дельфіни?

Відповіді не почув. У трубці запіпікали короткі гудки.

Раджеві офіцер заборонив поки що висовуватись з вагончика. Побачить Судзір, і може зіпсуватись уся справа.

… Судзір вийшов з води поволі. Ще стоячи на мокрому піску, зняв акваланг і ліхтар, скинув ласти й маску. Умудрився взяти все в одну руку. А поки знімав амуніцію, поглядав у бік Амари, який сидів на ящиках. Здається, хлопець не викликав у нього підозри, міг і в тріаді такий бути. Радж і офіцер, притискуючись до стіни, виглядали з віконця вагона в той бік. І не так бачили Судзіра, як те, що рульовий вийшов з рубки і, схилившись над бортом, запізніло закривав якимсь шматтям на борту напис «Police». Судзір і на всі боки подивився, і на катер озирнувся — здається, нічого підозрілого не помітив. Повільно побрів по піску вгору.

Амара, як тільки Судзір проминув його, встав і зайшов ззаду від моря. Десь із-за намету і з-за бочок, з-за двигуна швидко вибігло кілька поліцейських, беручи Судзіра у напівкільце. І раптом Судзір кинув акваланг, цапнув за литку. Миттю крутнувся до Амари і виставив у його бік піж. Радж не помітив, як мигнуло лезо. Побачив тільки, як Амара ніби спіткнувся, хапаючись за груди.

Офіцер перший вискочив з вагончика.

— Не стріляти!

Радж вискочив слідом.

А коло води вже сплівся клубок тіл. Хтось вибив з рук Судзіра ніж, той крутнувся у повітрі млинком, довбонувся у пісок. Радж пробіг мимо купи тіл до Амари, підхопив його під плечі. З куточка рота друга цідилася ниточка крові. Він дихав часто, неглибоко, із захлипами. Мабуть, були пробиті легені.