Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

Митрополичі й епископські катедри мали іще доходи з самого духовенства.

Не підлягає сумнїву, що митрополит діставав, і то досить значну платню від тих, кого він сьвятив у епископи (як з другого боку оплачував ся патріарху). Ся практика оплат за ставленнє епископа була перенесена з Візантиї (се т. зв. καδεδρατικόν), про звістний уже нам епізод, коли суздальський князь відкинув накиненого йому митрополитом епископа Суздальська лїтопись поясняє, що сього епископа митрополит був поставив за гроші, „на мздЂ” 72). Що се не був факт виїмковий, показує иньша з ріжних поглядів дорогоцїнна звістка з Патерика; ”пише минї, каже еп. Симон, княгиня Ростиславля Верхуслава (жінка Ростислава Рюриковича), хоче тебе (печерського монаха Полїкарпа) вивести (в ориґ.: поставити) епископом або в Новгород на Антонїєве місце, або в Смоленськ на Лазареве місце; хоч би, каже, прийшло ся й 1.000 гривен срібла видати, задля тебе й задля Полїкарпа” 73). Очевидно, що сї видатки на поставленнє епископа мали бути видані коли не виключно, то головно митрополиту і його клиросу, за поставленнє.

Епископи так само брали „ставлене” від тих сьвящеників і дияконів, яких сьвятили; се був давнїй і загально росповсюднений в Візантиї податок, а що між руськими епископами було чимало Греків, то він мав усї шанси досить скоро перейти й на Русь. Докладнїйші звістки про се маємо в постановах собора 1274 р.; з них довідуємо ся, що епископи брали т. зв. посошне (від ”посохъ”, жезл), ставлячи ігуменів, і т. зв. уроки від сьвящеників і дияконїв; так само „на мздЂ” ставили намістників і десятинників. Собор в дуже сильних виразах осудивши симонїю, не знїс одначе такси за ставленнє сьвящеників, а тільки обмежив нормою, уставленою митрополитом при його володимирській катедрі: крилошане мали брати за ставленнє сьвященика по 7 гривен, подібно як в Візантиї платили, нїби на покритє „видатків ставлення, по 7 золотих 74). Иньші оплати собор зносив 75).

Справа сих оплат потім піднята була знову, як я згадував, за м. Петра. Здаєть ся, інїціатором виступив тверський епископ Андрій, що посилав якогось мнїха Акиндіна в Царгород на звіди в сїй справі. Сей Акиндін, діставши відповідь, що всяка, хоч би найменьша оплата мусить уважати ся симонїєю (таку відповідь при звичайній візантийській практицї можна толкувати хиба як софізм, що звичайні оплати ставлення — се нагородженнє видатків, а не плата за ставленнє), звернув ся до тодїшнього в. князя Михайла з посланнєм, де накликує його, аби виступив против митрополита за практиковані ним побори. В. кн. Михайло дїйсно обжалував митрополита в симонїї, і патріарх візвав його на суд, але митрополит, очевидно, оправдав своє поступованнє 76).

Чи була перенесена з Візантиї до нас і реґулярна плата сьвященників епископам (т. зв. έμβατoίκιoν), не знати. Акти тогож володимирського собора згадують про т. зв. соборне, побиране епископами з духовенства, коли воно скликало ся на епархіальні собори, а також про панщинні роботи церковних людей- що їх змушують (насильє дЂюще) ходити на жнива, або косити сїно, або ходити з підводами (провозъ дЂяти). Акти дають знати при тім, що за невиконаннє сих обовязків провинники часом відлучали ся від церкви! Всї отсї надужитя собор заборонив на пізнїйше, але розумієть ся, се зовсїм не значить, що вони від тодї зникли дїйсно.

Страшне потрясеннє суспільного укладу, счинене татарським находом і татарською зверхністю, на церковнім устрою й житю безпосередно відбило ся розмірно дуже слабо. Розумієть ся, при масових нищеннях городів богато загинуло й духовенства, сильно потерпіли церкви й монастирі, але в відносинах до церкви Татари принципіально були дуже толерантні, Чінґізханова яса, себто збірник основних постанов Монґольської держави, наказувала повну толєранцію до всїх релїґій однаково; духовенство всїх релїґій мало бути вільне від всяких оплат і податків. Зрештою Татари, як взагалї погани, мали пошанованнє до кождої релїґії, як з свого боку вимагали від кождого пошановання до своєї релїґії (се й приводило від часу до часу до сумних пригод в родї смерти Михайла Всеволодича, бо християнська релїґія, як така, виключає всяке признаннє для иньшого культу, як неправдивого).

Відносини татарського правительства до руської церкви близше характеризують ханські грамоти (т. зв. ярлики) митрополитам. Найдавнїйший з них даний ханом Менґутемиром м. Кирилу (в р. 1267 або 1279 — дата може вказувати на той або сей рік). Покликуючи ся на постанови „перших царів”, себто давнїйших великих ханів, Менґутемир потверджує свободу всього духовенства — „поповъ и чернецовъ и всЂхъ богодЂльныхъ людей” від усяких податків і обовязків супроти татарського правительства й його аґентів, аби вони щиро й без журби молили ся за нього Богу: „не надобе имъ (до них не належить) дань, и тамга (мито), ни ямъ (давати коней), ни подводы, ни война, ни кормъ”, „не надобе имъ ни которая царева пошлина (податок на хана), ни царицына, ни князей, ни рядцевъ, ни дороги (на ріжних управителїв), ни посла (на ханських послів), ни которыхъ пошлинниковъ (збирачів)”, а хто б з тих аґентів що узяв від духовенства, має за то бути караний смертию. Разом з духовенством увільняють ся від податків їх родини невіддїлені. Їх земель і маєтностей урядники не можуть рушати, анї брати церковних людей і підданих на роботу. Віру руську зневажати забороняєть ся під карою смерти. Пізнїйша грамота Узбека окрім того ще потверджує право митрополита „судити и управляти” своїх людей у всяких справах 77).

Таким чином автономія церкви була вповнї забезпечена, й татарське правительство зовсїм не мішало ся в її внутрішнї справи.

Могли бути тільки хиба надужитя й здирства ханських урядників, против котрих, очевидно, були звернені сї грамоти, але розумієть ся, забезпечити від них не могли. Отже безпосереднїй вплив татарського чинника на церковну орґанїзацію був незначний. Посередно впливало загальне пониженнє культурного рівеня під впливом Татарщини в тих землях, що стояли в близькій залежности від Татар, себто у нас — на Поднїпровю, в столїтє між татарським приходом і литовською окупацією. В західнї наші землї сей вплив не сягав майже зовсїм.

На тім кінчу свій огляд устрою руської — православної церкви.

Окрім православних були, головно по більших, торговельних містах, ще громади й церкви католицькі 78). Одначе орґанїзованої католицької церкви, єрархії за весь сей час на Руси ще не було 79). Хоч бували католицькі епископи на Руси або для Руси, але