Читати книгу - "Коли курява спаде"

— Хто спить, той не може їсти! Нумо вставайте!

Тоді вони підвелися і, ніби сновиди, перейшли убрід річку.

Кожен отримав від Дролми велику ложку звареної в жирному бульйоні ячменю.

Тепер Дролма також відчула трохи смак влади, і, я думаю, він їй сподобався, інакше вона б не погодилася, стікаючи потом, тримати в руках благодійну ложку. Якби вона залишатися куховаркою в замку, вона б ніколи не зазнала такого прекрасного відчуття. Тож так завзято розмахувати ложкою перед натовпом голодних людей, які прикипіли очима до її рук, вона могла, тільки супроводжуючи мене.

— Кожному — по одній ложці, не більше й не менше! — вигукувала вона. — А хто хоче отримати ще одну порцію, нехай іде працює на нашого милостивого й щедрого панича!

І люди Лха Шопи, поївши нашої жирної пшеничної каші, прийшли працювати на мене.

Управитель, згідно з моїм задумом, розпорядився їм знести одну стіну чотирикутної фортеці.

Я хотів розібрати ті кімнати, що виходили на схід. Тоді вранішнє сонце могло б безперешкодно освітлювати нас своїм промінням. Крім того, коли в цієї будівлі з’явиться відкритий двір, вона з’єднається з усією широкою долиною навколо. З розібраного саману кульгавий управитель хотів скласти десь стіну, однак я не погодився, оскільки в тому не було необхідності. Я думав, що я побачив картину майбутнього, на якій були такі ворота, що для них однаково — є там стіна чи немає. Я спитав у нього:

— Ти не бачив картини майбутнього?

— Я бачив, — відповів він.

— Гаразд, розкажи, що ти бачив?

— Можна кулеметами знищити на відкритому місці велику групу людей, які йдуть в атаку.

Я не стримав сміху. Так, кулемет дійсно може дуже легко знищити людей, які на нас нападуть, ніби то — отара овець. Однак я думав не про це. Опій зробив туси Мерці багатим, спроможним дістати кулемети. Той самий опій став лихом для інших туси. Це — питання долі. Однак якщо вже так сталося, навіщо ж замуровувати себе в закритій з усіх боків фортеці? І от днів за чотири-п’ять один бік фортеці було розібрано. Відтак ця споруда перестала бути фортецею, а зробилася величезним будинком. То була доволі велична споруда. Дролма спитала мене, чи варити ще кашу? Я відповів: варити. Варити ще п'ять днів. За ці п'ять днів сяк-так нагодовані люди перетягали до річки увесь саман і все каміння з розібраної стіни та покидали їх у воду. Глина в воді розкисла й попливла за течією, тож прозора річкова вода зробилася на кілька днів каламутною. Нарешті лимпачу в річці не стало, а залишилося саме каміння, причому те, що стирчало над водою, виблискувало, відбиваючи світло, а те, що пішло під воду, викликало хвилі й піну. Так, коли в річці з'являється каміння, вона стає ще більше схожою на річку. У той день я сказав собі, що річкова вода має повністю очиститись.

Однак не встиг я ще роздивитись річкову воду, як злякався сцени, що постала перед моїми очима.

Відкритий широкій долині двір заповнився чорними головами людей, які брали участь у знесенні стіни. Коли вони завершили роботу, Санг'є Дролма зі своїми людьми також прибрала з берега річки благодійні казани. Вже минуло багато днів відтоді, як вони пішли звідси, і я вважав, що вони більше не прийдуть. Однак вони повернулись і ще й привели з собою свої родини. Коли двір був заповнений, натовп простягнувся за його межі, зайнявши ще й луку, що була між будинком і річкою. Коли я з’явився, натовп став на коліна.

Я ще ніколи не бачив такого великого зібрання людей. А так багато людей разом, навіть якщо вони нічого не роблять, створюють величезний тиск.

Управитель спитав мене, що робити.

Я сказав, що я й сам не знаю, що робити.

А вони розсілися просто неба, закривши своїми чорними головами доволі велику територію. Коли мене не було, вони сиділи або стояли, а коли я з'являвся, вони падали на коліна. У той час я все-таки пошкодував, що наказав їм розібрати стіну. Минув один день і вже минав другий, а вони сиділи там просто неба без риски в роті. Коли ж відчували голод, то йшли до річки й пили воду. Зазвичай людина п'є мало води. То тільки худоба п'є, занурюючи в воду голови, аж поки їм стане повітря й поки у них не почнуть випирати животи, в яких булькає вода. Але тепер ці люди пили воду так, як худоба. Навіть уві сні я чув, як вони важко дихають, захлинаючись водою, і як вона булькає в їхніх животах. Однак вони, напевне, зовсім не хотіли турбувати мене, добродія, тож ходили, обережно підтримуючи свої животи. На третій день дехто з тих, хто прийшов до річки пити воду, ліг на берег і занурив у річку голову, а потім більше не встав. Вони так і залишилися нерухомо лежати в воді, глибина якої сягала коліна. За півдня щонайбільше ці люди, мов лантухи, наповнювались повітрям, і їх повільно зносила течія. Серед тих, хто не пішов до річки пити, також були смерті. Люди переносили померлих до річки й віддавали воді, відправляючи їх до далекого горизонту.

Подивіться, які ж хороші люди були