Читати книгу - "Зірки Егера"

— Ти що, не впізнаєш мене?

— Як же не впізнати, добродію ласкавий, цілую ваші руки-ноги. Зразу впізнав. Ото лише імені вашого ніяк не пригадаю.

— Нічого, ще пригадаєш. Що ти тут робиш? Обшарпаний ти весь, я бачу, як опудало городнє.

На циганові й справді був не одяг, а саме лахміття. Він був у сорочці й шкіряних штанях, залатаних полотном, чи, точніше, полотняних штанях, залатаних шкірою. З-під штанів визирали червоні босі ноги.

— Коня собі вже роздобув?

— Де ж мені роздобути, цілую ваші руки-ноги, де його взяти! Мабуть, уже до смерті не мати мені коня!

— Поїхали зі мною, старий, до Егера. Місяць прослужиш — коня одержиш. Крім того, матимеш од мене такі червоні штани, що всі цигани од заздрості луснуть.

Циган усміхнувся, ще раз оглянув свої лахи, подивився витязю в обличчя і почухав потилицю.

— До Егера? Але ж там, панночку, буде скоро жарко.

— А ти не бійся. Працюватимеш у затінку, під вежею. Будеш моїм зброярем. Платню матимеш.— І додав по-турецьки: — Аллах ішіні раст гетірзюн! (Помагай, аллах, тобі в ділах!)

Циган аж підстрибнув.

— Гергей Борнемісса, відважний пан лейтенант! — крикнув він.— Йой, і коневі вашому копита розцілую! Ну, недаремно цієї ночі я іволгу вві сні бачив!

— От бачиш, упізнав мене!

— Упізнав, упізнав! Як же не впізнати, цілую ваші милі ніжки. Одразу впізнав, тільки не міг пригадати, хто ви такий.

— То як, поїдеш, зі мною?

— Поїхав би, бігме, поїхав би...

— То й поїхали!

— Якби ж не було там тих бісових турків! — І Шаркезі зашкріб голову вже обома руками.

— Але ж їх іще там нема!

— Будуть, собаки, будуть! Де солдати бігають сюди й туди, там повітря нездорове.

— Шаркезі, але ж і я там буду. А поки ти зі мною, ніколи не бійся. А якщо нас притиснуть, то з фортеці є лазівка аж до Мішкольца.

Гергей сказав це навмання — бо ж кожна фортеця має потаємні виходи. А от чи є вони в Егерській фортеці, напевне Гергей не знав. Твердо відав лише одне: капітаном там — Добо, другим капітаном — Мекчеї, а це такі люди, з якими він готовий іти хоч на край світу.

— Ну, якщо вже я платню матиму, і мундир, і чоботи з острогами, та, найголовніше, коня, хай навіть сліпого на одне око, то я згоден.

— Ну,— сказав Гергей, витягуючи руку з кишені,— ось тобі динар у завдаток. До Егера доїдем на моєму запасному коневі. А там перший кінь, який підсліпне, буде твій.

Циган весело вихопився на коня і голими п'ятами забарабанив йому в боки.

З циганського табору залунали вигуки — Шаркезі бажали щастя. Він озирнувся, щось крикнув у відповідь по-циганськи. А потім, збивши шапку набакир і випинаючи груди, гордо поїхав поряд з Гергеєм.

— Гей, та й високо ж заніс мене Девла!

Через кілька годин бактайська дорога, здолавши порослі лісами підгірки, відкрила перед ними величезні, вкриті зеленою черепицею вежі Егерської фортеці. На вежах — національні прапори та червоно-сині стяги міста.

Красуня-фортеця! Оточена вбраними в багрянець і золото виноградниками й лісами. Трохи віддалік синіє висока гора, разів у шість вища за гору Геллерт.

Гергей зняв шапку і обернувся до свого загону:

— Хлопці, дивіться! Сам господь бог з неба милується зараз цією фортецею!

І, підостроживши коня, він поскакав уперед.

На мить циган завагався: чи й далі йому їхати на чолі загону, чи помчати услід за своїм лейтенантом. Тут же зметикувавши, що солдати візьмуть його на глузи, коли колону поведе він, Шаркезі немилосердно замолотив коня долонею по крупу, а босими п'ятами в боки.

Кінь поскакав, високо підкидаючи цигана. Але ж недаремно Шаркезі поряд з ковальством гендлював кіньми — щоразу він вправно падав назад у сідло.

На дорозі густо клубочилась нагріта сонцем пилюга, яка здіймалася з-під ніг біженців. Жінки, старі й діти їхали на возах або ж чвалали поряд з навантаженими домашнім майном та живністю підводами. Подекуди на возах навіть рохкали свині.

Турок свинини не їсть, але хто знає, коли вони самі додому повернуться! Поряд з однією підводою ішла дівчина в червоних чобітках і несла клітку