Читати книгу - "Сигнали з Всесвіту, Володимир Бабула"

Обидва стежили за ним, як за привидом.

— Можливо, його приглушили?.. Треба його якось рятувати, — прошепотів Краус. — Зачекай тут, я збігаю по трос…

— Нікуди не ходи, це даремно: він знову підпливе до нас. Поглянь, обертається навколо кулі, немов супутник…

У Крауса від такого байдужого порівняння аж мороз пробіг по спині, але він нічого не сказав.

Нарешті тіло Грубера знову наблизилось. Мак-Гарді втягнув нещасного до коридора і присвітив у обличчя.

— Мертвий…

— Справді, мертвий… — підтвердив Краус, коли уважніше оглянув нерухоме тіло. — Вбитий електричним струмом! Свозилова ще могла б оживити його…

Він схопився за голову:

— Прокляте життя!.. Повернімось краще до наших, бо інакше ми тут, безперечно, збожеволіємо! Або загинемо так само, як і він.

Життя у підземеллі ставало дедалі небезпечнішим. На будівництві житла на Накритому столі боролись за кожну хвилину. Тільки-но вивершили дах, як туди одразу ж перевели всю обстановку спалень, лабораторій та клубу.

— Першу перемогу здобуто, друзі! — урочисто сказав Павратіл на невеличкому бенкеті з цього приводу. — Ще кілька тижнів тому ми часто зітхали: «Ох, куди поділись ті часи, коли світом ковбаси літали!» А сьогодні вже…

Він не закінчив. Світло в клубі раптом згасло. Водночас з цим пролунав оглушливий гуркіт.

Вроцлавський підскочив до вікна і рвонув запону:

— Наша підземна електростанція!..

Над скелями, які на очах жолобились і насувалися одна на одну, тьмяне передвечірнє небо розгорялось багряним сяйвом.

— Люлька вивергає вогонь! — вигукнув Фратев. Поминувши групу вчених, він вибіг з будинку і подався на аеродром. Перш ніж хтось встиг опам'ятатись, у повітря піднявся вертоліт.

— Увага, увага!.. — лунав схвильований голос Фратева з гучномовця радіостанції в клубі. — Наближаюсь до кратера вулкана. Дим перешкоджає бачити, спускаюсь нижче… Зараз уже бачу добре… Могутній потік лави суне кратером у напрямку Накритого стола… Тікайте!

— Я — Навратіл! — хрипко викрикнув академік. — Негайно спускайтесь!.. Негайно, ви чуєте?! йдеться про життя усіх.

— Зараз буду спуска-а-а… — Фратев протягнув останній звук і несподівано замовк. — Все гаразд, тільки невелика подряпина на скроні… — озвався він знову по короткій паузі. — Спускаюсь.

Як тільки вертоліт приземлився, Навратіл кинувся до нього й сів поруч Фратева. Під пахвою він тримав невеликий металевий циліндр.

— Назад, до вулкана, до паразитарного кратера! — наказав академік, відсапуючись.

Фратев мовчки кивнув. Вертоліт піднявся в повітря. До кабіни заповз їдкий задушливий дим.

— Приготуйтесь, друже, зараз скинемо атомну бомбу! — сказав Навратіл, коли вони опинилися над протилежним схилом вулкана. — Бомба спускатиметься на парашуті, однак багато часу в нас не лишиться. Коли я вам скажу, намагайтесь якнайшвидше вибратись з зони вибуху. Не може бути, щоб ми не скерували лаву в інший бік… Увага!.. Єсть!

Освітлений багряними відблисками парашутик з атомною бомбою швидко знижувався. Навратіл провів його поглядом і обернувся до Фратева:

— Ну, чого ж ви…

Вертоліт гойднуло. Фратев, який сидів, уткнувшись головою в пульт управління, мляво зсунувся додолу. Його обидві щоки були залиті кров'ю.

Навратіл кинувся до нього, потім судорожно перехопив важелі управління, щосили натиснув на педаль газу.

Вертоліт різко рвонуло.

А внизу, біля невеличкого засипаного кратера, блиснув спалах неймовірної яскравості. Вогненний вихор здійнявся у височінь; він розганяв присмерк ночі, підхопив вертоліт і кинув його аж ген убік.

Навратіл насилу вирівняв машину.

Велике жовте сонце зайшло за голі верхів'я гір. По небу розлилося червоне віялоподібне сяйво. І назустріч ньому сяйву швидко піднімався вертоліт, у якому сиділа одна-однісінька людина — професор Мадараш.

Професор ще раз поглянув згори на будинок, освітлені вікна якого навівали смутні спогади про затишок.

«Чи доведеться ж його ще побачити?» — майнула в голові невесела думка, але професор одразу ж її прогнав і перевів погляд у протилежний бік.

Долиною вогнів сунув густий дим, прибитий вітром до землі. Над ним крихітними чорними цяточками снували крилаті квартяни, вигнані пожежею з своїх печер.

Вулкан погрозливо вивергав полум'я з обох кратерів. Лава, яка ще потроху витікала з бічного отвору, моментально застигала на поверхні, утворюючи на скелях зморшкуваті нарости. В деяких місцях гази й водяна пара пробивали неміцну зовнішню кору, утворюючи мініатюрні кратери, що розбризкували іскри вогню.

Мадараш зітхнув і полетів швидше.

Вертоліт прямував просто на північ, до екватора. Треба було поспішати: наближався зручний час для зв'язку з Землею — та півкуля Кварти, де стояв гравітаційний передавач, оберталась у напрямку до нашої сонячної системи.

Машина легко сіла на майданчику біля невисокої конструкції. Мадараш зайшов у приміщення, увімкнув апаратуру. Вчений був дуже схвильований.

— Сьогодні передаю вам ще сумнішу звістку, аніж учора… — монотонно виспівував телеграфний ключ. — Інженер Фратев тяжко поранений: у нього розбита черепна коробка і обпалено частину обличчя. Разом з академіком Навратілом він героїчно рискував собою заради нас усіх… Доктор Вроцлавський бореться за його життя. Втрату крові поповнено переливанням, однак поранений увесь час лишається непритомний… Як усе це трапилось?.. Учора я повідомляв про несподіваний вибух нашого сусіда, вулкана Люльки. На щастя, академік Навратіл встиг виготувати атомну бомбу, якою ми вирішили відкрити бічний кратер, щоб потоки лави не знищили наше селище. Інженер Фратев при розвідувальному