Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » 20 000 льє під водою, Жюль Верн 📚 - Українською

Читати книгу - "20 000 льє під водою, Жюль Верн"

498
0
11.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "20 000 льє під водою" автора Жюль Верн. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 130
Перейти на сторінку:
панові професору. Але скільки її тут — сила-силенна! Мурашник та й годі!

— Е, друже мій, тріски було б куди більше, якби не її вороги — скорпени й люди. Знаєш, скільки ікринок викидає одна самиця?

— Певно, тисяч п'ятсот.

— Одинадцять мільйонів, друже мій.

— Одинадцять мільйонів! Ну, в це я зроду не повірю, доки не порахую сам.

— Можеш порахувати. Але краще повір мені й не марнуй часу. Французи, англійці, американці, норвежці, данці ловлять тьму-тьмущу тріски. Споживають її дуже багато, і якби ця риба не була надзвичайно плодюча, її давно б уже винищили в усіх морях. Тільки в Америці п'ять тисяч суден із сімдесятьма п'ятьма тисячами команди ловлять тріску. Кожне судно виловлює сорок тисяч рибин, а всі разом — двадцять п'ять мільйонів. Стільки ж виловлюють і біля норвезьких берегів.

— Гаразд, — сказав Консель, — здаюся на пана професора. Я їх не рахуватиму.

— Кого?

— Одинадцять мільйонів ікринок. Але дозволю собі одне зауваження.

— А саме?

— Якби зі всіх ікринок виходила мільга, то вистачило б чотирьох тріскових самиць, щоб нагодувати Англію, Америку й Норвегію.

Коли ми пропливали над самою Ньюфаундлендською мілиною, я добре роздивився рибальське знаряддя на тріску: довгі вудки, оснащені двомастами гачків, — кожний човен викидає їх дюжинами. Вудка опускається на дно з допомогою невеличкої кітви; горішній кінець тримається на поверхні корковим поплавцем. «Наутілусові» доводилося спритно маневрувати серед цієї підводної сітки.

А втім, ми не барилися в тих людних місцях. Невдовзі «Наутілус» вийшов на сорок другий градус північної широти. Це — широта Сен Джонса на Ньюфаундленді та Гарте-Контента, де кінчається трансатлантичний кабель.

«Наутілус» не пішов далі на північ, а повернув на схід, так начебто мав намір простувати рівниною, де лежав цей телеграфний кабель; дно її безліч разів промацувалося, і тому рельєф точно визначений.

Сімнадцятого травня за п'ятсот миль од Гарте-Контента, на глибині двох тисяч восьмисот метрів, я помітив на ґрунті кабель. Я не сказав Конселеві, що воно таке, і той спершу подумав — то морська гадюка — та й заходився, своїм звичаєм, класифікувати її. Та я розчарував добрягу, а щоб утішити його, розповів, як укладали кабель.

Перший кабель прокладено протягом 1857–1858 років; але, передавши із чотириста телеграм, він перестав працювати. 1863 року інженери зробили новий кабель, три тисячі чотириста кілометрів завдовжки, вагою чотири тисячі п'ятсот тонн, і повантажили його на корабель «Грейт-Істерн». Почалося прокладання — і знов невдача.

Двадцять п'ятого травня «Наутілус», занурившись на глибину три тисячі вісімсот тридцять шість метрів, опинився саме в тому місці, де порвався кабель. Це сталося за шістсот тридцять вісім миль од Ірландії. О другій годині пополудні помітили, що зв'язку з Європою немає. Інженери-електрики на борту постановили спершу розтяти кабель, а тоді витягти його; близько одинадцятої години вечора вони витягли в пошкодженому місці кабель, з'єднали його і знову опустили в море. Але по кількох днях кабель порвався вдруге, і цього разу добути його з океанських глибин не вдалося.

Та інженери не відступилися. Відважний Сайрус Філд, ініціатор того підприємства, який важив усім своїм статком, запропонував нову підписку, її зразу було здійснено. Виготовили новий, досконаліший кабель. Пучок провідників у гумовій ізоляції для більшої певності покрили текстильною сорочкою і взяли в металеву арматуру. Тринадцятого липня 1866 року «Грейт-Істерн» знову виплив у море.

Все начебто було гаразд. Та не обійшлося без пригоди. Розмотуючи кабель, електрики помітили в декількох місцях недавно забиті цвяхи, певно, з наміром пошкодити серцевину. Капітан Андерсон скликав офіцерів та інженерів. Обміркувавши подію, вони об'явили: впійманого винуватця без суду викинуть у море. Відтоді злочинних спроб не було.

Двадцять третього липня «Грейт-Істерн» перебував десь за вісімсот кілометрів од Ньюфаундленду, аж раптом з Ірландії надійшла телеграма про замирення, укладене між Пруссією та Австрією по битві під Садовою. А двадцять сьомого липня команда судна вгледіла крізь туман гавань Гартс-Контент. Прокладання щасливо завершилося.

Я, звичайно, не сподівався побачити електричний кабель у тому самому стані, яким вийшов він із майстерень. Довжелезна гадюка, обліплена черепашковими скалками, лежала в кам'янистій оболонці, що захищала його проти молюсків-точильників. Кабель лежав на дні, недоступний морським хвилям, під тиском, сприятливим для електричних імпульсів — вони передавалися від Америки до Європи за тридцять дві сотих секунди. Кабель, безперечно, служитиме довіку, бо помічено: гумова ізоляція, перебуваючи в морській воді, дедалі міцнішає.

До того кабель лежить на вдало вибраному плато і ніде не провисає над глибинами, де б він міг обірватися. «Наутілус» опускався до найнижчих місць його залягання — на чотири тисячі чотириста тридцять один метр, та він і там лежав вільно, і трохи не натягшися.

Потому ми підійшли до місця, де 1863 року обірвався кабель. Океанське дно утворило тут долину сто двадцять кілометрів у широчінь; поставити на неї навіть Монблан — то й ця гора не виступала б над водою. На сході долина замикалася прямовисним муром дві тисячі метрів заввишки. Ми підійшли до нього двадцять восьмого травня. «Наутілус» перебував тепер всього за сто п'ятдесят кілометрів од Ірландії.

Може, капітан Немо попливе вище, щоб досягти Британських островів? Ні. На мій великий подив, він пішов на південь і повернувся в європейські води. Коли обходили Смарагдовий острів, переді мною майнули мис Клер і маяк Фастенет, що світив тисячам кораблів, котрі пливуть із Глазго або Ліверпуля.

З голови мені не йшло важливе питання. Чи зважиться «Наутілус» увійти до Ла-Маншу? Про це саме повсякчас питався в мене і Нед Ленд. Та що я міг йому відповісти? Капітан Немо не показувався нам на очі. Він уже дав канадцеві змогу глянути на американські береги, чи не покаже він мені французьких?

Тим часом «Наутілус» простував далі на південь. Тридцятого травня він минув Лендз-Енд і пройшов між південним краєм Англії та островами Сіллі.

Якби капітан Немо хотів увійти в Ла-Манш, він би мусив повернути

1 ... 115 116 117 ... 130
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «20 000 льє під водою, Жюль Верн», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "20 000 льє під водою, Жюль Верн"