Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Чорний принц, Айріс Мердок 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорний принц, Айріс Мердок"

1 930
0
26.04.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорний принц" автора Айріс Мердок. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 132
Перейти на сторінку:
можу заспокоїтися. Тато відвезе мене до одного свого прихильника в Італії, сам поїде додому, а мене залишить там; вони майже не говорять англійською, і мені весь час доведеться розмовляти італійською! Минулого року я трохи вчила її, отже, знаю кілька слів. Сеньйора навчатиме мене. Вони живуть у досить віддаленому селі, у невеличкій місцині, де лише «ці сніги і я», тож довкола не буде нікого, хто розмовляє англійською. Думаю, поки буду в Італії, теж візьмуся писати роман, ми вже говорили про це з батьком; здається, що тепер я насправді маю, що сказати.

Будь ласка, будь ласка, не думайте про мене погано, не сумуйте й не гнівайтеся на мене. Пробачте, що я сама себе не розумію, пробачте мені мою нікчемну, порожню, егоїстичну юність. Тепер я навіть не можу повірити у ваше неосяжне кохання. Чому б ви кохали мене? Зріла жінка привабить вас значно сильніше. Мені здається, що чоловікам подобаються «юні квіточки» та всіляке таке, але вони, напевно, не надто розрізняють молодих дівчаток; і правильно — ми всі ще такі несформовані. Сподіваюся, ви не вважаєте, що я поводилася, як «розпутна жінка». Я мала дивовижні почуття й чинила так, як тієї миті здавалося неминучим. Якщо не образила вас і ви пробачите мені, тоді я ні про що не шкодую. Мушу завершувати листа, бо весь час повторюю одне й те саме, ви вже, мабуть, «наїлися». Мені страшенно шкода, що я пішла не попрощавшись. (Між іншим, я легко дісталася Лондона, хоча ніколи раніше не подорожувала автостопом.) Я відчула, що мушу піти, хоча тоді більше ні про що не думала; а потім мені здалося розумнішим не змінювати цього рішення, щоб не заплутуватися ще гірше й не завдавати нікому страждань, хоча страшенно, страшенно хотіла вас бачити. Ми ж зустрінемося знову, чи не так? Можливо, згодом, коли мине трохи часу, і спробуємо стати друзями, коли я буду трохи зрілішою. Це буде новий і теж цінний досвід. Тепер мені здається, особливо коли ми рухаємося південніше, що життя сповнене яких завгодно можливостей. Дуже сподіваюся, що впораюся з італійською! Ох, пробачте мені, Бредлі, пробачте. Гадаю, зараз вам лише здається, наче наснився дивний сон. Сподіваюся, це був приємний сон. Мій був приємний. Ох, я все ж така нещасна, у моїй душі все перевернулося догори дриґом. Навіть не знаю, коли ще так багато плакала. Я була такою дурною й безмозкою. Я кохаю вас по-справжньому. Це було одкровення. Я не хочу забирати своїх слів назад. Але все це було частиною не-нашого життя.

Не можу закінчити цього листа, розумію, що нічого не пояснила як слід, і мушу ще дещо додати. (Щось на кшталт «дякую, що взяв мене» чи щось таке!) (Пробачте, я не навмисно вигадала цей жахливий каламбур.) Я справді не можу зосередитися, тут такий галас. На мене витріщається якийсь француз, вони постійно так витріщаються. Бредлі, я сподіваюся, що пізніше ми зможемо бути друзями, це було б так цінно для мене. Нам нічого не вдалося б, справді, нічого не вийшло б. Не через якусь особливу причину — просто не вийшло б. Але я все одно щаслива, що ви розповіли мені про своє кохання. (Я не писатиму про все це в моєму романі, як, підозрюю, ви подумали!) Сподіваюся, попри все, ви відчули полегшення та свободу. Дякую. І не сумуйте. Пробачте мені, що я така молода, нерозумна й так усе заплутую. Ой, не можу закінчити цього листа, але мушу. Ох, коханий-бажаний, на все добре, з усім усім усім коханням

Джуліан.

— Бреде, можна мені ввійти?

Я вдягався.

— Гарні новини, Бреде?

— Вона в Італії, — відповів я. — Поїду за нею. Вона у Венеції.

Листа, звичайно, було написано про Арнольдове око. Фраза «дасть мені марку» це чітко пояснювала. Дівчина перебувала під наглядом, була фактично полоненою. Звісно, вона не могла, як написала, «пояснити чітко». Вона й далі писала одні й ті самі незрозумілі потоки слів, сподіваючись, що останньої миті вдасться передати справжнє повідомлення, ось звідки ці натяки, що вона «не може закінчити». Але їй не вдалося. Можна не сумніватися: Арнольд прийшов, прочитав листа й наказав завершувати. А потім забрав його й надіслав. Він попіклувався б, щоб у неї не було грошей на марки. Проте їй удалося повідомити мені, що її примушують писати. Також їй удалося повідомити, куди вони їдуть. Фраза «ці сніги і я», до якої вона привертала увагу, поза сумнівами, означає Венецію. Італійською сніг буде «неве», а разом зі згадкою про «італійські слова» дістаємо очевидну анаграму «ЦІНЕВЕ і Я — ВЕНЕЦІЯ». А у словах «догори дриґом» ховалася підказка, що маленька місцина в горах — це насправді велике місто біля моря. Арнольд теж згадував Венецію, хоча й удавав, що хоче збити мене з пантелику. Назви геть невипадкові.

— Ви збираєтеся до Венеції сьогодні? — поцікавився Френсіс, поки я натягав штани.

— Так. Одразу поїду.

— Ви знаєте, де Джуліан?

— Ні. Листа зашифровано. Вона зупинилася в Арнольдового прихильника. Я не знаю, хто це.

— Що мені робити, Бреде? Тобто, може, мені поїхати з вами? Я можу допомогти влаштувати пошуки, залишатися на посту й таке інше. Дозвольте мені поїхати, я буду вашим Санчо Пансою!

На мить я замислився.

— Гаразд. Ви можете знадобитися.

— Ой, чудово! Мені піти купити квитки? Ви мусите залишатися тут, самі знаєте. Вона може зателефонувати, чи надіслати повідомлення, чи ще щось.

— Гаразд.

Він мав рацію. Я сів на ліжко. Знову стало млосно.

— І, чуєте, Бредлі, може, мені трохи понишпорити? Я можу піти до Арнольдового видавця й дізнатися, хто його венеціанський поціновувач.

— Як? — не зрозумів я. Перед очима знову замиготіли спалахи, і Френсісове обличчя, набрякле від завзяття, оточив водоспад зірок, як у святого на іконі.

— Я вдам, що пишу книжку про те, як ставляться до Арнольдової творчості різні національності. І запитаю, чи можуть вони дати мені контакти його італійських шанувальників. Вони можуть мати адресу, варто спробувати.

— Блискуча ідея, — визнав я. — Геніальна думка.

— І, Бреде, мені знадобляться гроші. Тоді я замовлю нам квитки до Венеції.

— Якщо не буде одразу прямого перельоту, зарезервуйте через Мілан.

— А ще я прихоплю кілька карт і путівників. Нам знадобиться мапа міста, чи не так?

— Так, так.

— Тоді, Бреде, випишіть мені чек. Ось ваша чекова книжка. Випишіть «на пред’явника», і я віднесу його до вашого банку. Не скупіться, Бреде, щоб я міг замовити нам найкращі місця. А ще, Бреде, якщо не заперечуєте, у мене зовсім немає

1 ... 115 116 117 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний принц, Айріс Мердок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорний принц, Айріс Мердок"