Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

Спільними зусиллями вдалося загасити вогонь і втомлено розійтися по кімнатах. Одна тільки Галина Андріївна спала у себе в ліжку і ні про що не підозрювала.

Але ледь час перевалив за сьому ранку, як вона з'явилася. Надзвонювала кожному, криками викликаючи до себе в кабінет, і не заспокоїлася, доки не висловила все.

- Це що таке було?! - вона розмахувала лінійкою, немов чарівною паличкою. Після жахливої ночі це нікому більше не здавалося смішним. - Чому частина мого табору перетворилася на попіл? Ви що влаштували?

- Ми нічого не влаштовували, - позіхав Рік, прикриваючи рот кулаком.

- Може це ви, Еріку Едуардовичу, кинули бичок у недозволеному місці?

- Ви ж знаєте, наша курилка в іншому боці, - нагадав він.

- Вам це не завадить грішити ночами посеред табору.

- На жаль, завадить, - стрепенувся Валера, хоч і був єдиним, хто колись дозволив собі закурити в недозволеному місці. - Ви ж почуєте своїм ідеальним нюхом. Ніхто не стане так ризикувати.

- І то вірно, - цей аргумент припинив її підозри. - Але винного знайти потрібно.

- Давайте ми просто всі прикинемося винними й житимемо далі? - запропонував Діма.

- Це був навмисний підпал! - завила вона. - Раптом це конкуренти?

Очі Агати округлилися:

- Що такого жахливого ви зробили конкурентам, якщо вони здатні вас спалити?

- Досить одного мого існування, - понизила голос директорка. - Наприкінці зміни знову комісія приїде, їм таке не сподобається. Потрібно очистити територію від попелу й обгорілого листя. Щоб не дай боже в людей запитань не виникло. Подумають ще, що тут небезпечно. Починаєте на тихій годині, щодня. Один у загоні, інший на прибиранні.

Далі вожатим довелося будити дітей і вигадувати виправдання, щоб ті не хвилювалися. Нічого жахливого не сталося, полум'я дісталося до табору, але до кінотеатру, який знаходиться найближче - не встигло. Все вчасно загасили.

Тепер у будь-яку вільну хвилину працівники бігали розчищати обгорілу місцевість. З корінням вирубували кущі, вигрібали залишки згорілої трави, щоб не було жодного натяку на пожежу.

Працювали вожаті по черзі, вже ніхто не обурювався. Кожен виконував свою роботу мовчки. Якщо закрити цю територію і не пускати комісію, то ніхто нічого не дізнається. Головне, щоб вони самі не надумали сюди явитися.

На вечері в їдальню заскочив В'ячеслав із жахливими новинами.

- Я знайшов Ріка! - він говорив своїй компанії, але занервували всі вожаті. - Листя вигрібав, а він у канаві лежить, непритомний. На багнет напоровся, я не можу його дотягнути, у мене спину заклинило.

До цього моменту ні в кого не виникало запитань щодо його зникнення, а зараз з'ясовується, що вже якийсь час Рік лежав знесиленим і чекав допомоги. Телефону, судячи з усього, він не брав.

Більшість вожатих одразу ж кинулися в обгорілий бік. Вадиму довелося просити Рому з друзями, щоб за дітьми пригледіли та бігти слідом.

Вони стояли біля обриву, дивлячись униз, де лежав Рік, не подаючи ознак життя. Попелясте волосся розпатлане, лоб вологий, очі прикриті. Вигрібаючи листя, він скотився вниз і напоровся ногою на штир. Неподалік валялися граблі. Зазвичай туди ніхто й ніколи не ходив, надто густі кущі, просто так не пролізти, але після пожежі площа стала значно рідшою.

Чоловіки одразу скотилися і взялися оглядати пораненого, поки дівчата бігали за медсестрою.

Літня жінка в білому халаті, незважаючи на пару десятків зайвих кілограмів, бігла швидше за молодих і не зупинялася до останнього. Рік прийшов до тями сам, але мозок насилу розумів від болю. Медсестра дозволила витягнути залізяку з його ноги, завбачливо затиснувши стегно джгутом.

Вадим із Дімою дотягли колегу в медпункт і поклали на кушетку. Їм намагався допомагати В'ячеслав, але обійшлося і без його втручань.

Після надання першої медичної допомоги, приїхала швидка. Ріка забрали в лікарню, можливо, поранення доведеться зашивати, та й багато крові він втратив. Агату з ним не пустили, сказали, що провідати потерпілого можна наступного дня. Лікарі відразу дали зрозуміти, що Ріку нічого не загрожує, але трохи помучитися доведеться.

У жахливому стані вожаті повернулися до дітей. Перший загін розважав молодших як міг, ніхто не помітив зникнення дорослих. День самоврядування довелося провести попри заборони директорки.

Дорогою Агата тихо схлипувала, прикриваючи рот долонями. Стримувалася, коли її коханого забирала швидка, а зараз усвідомлюючи, як йому боляче, не змогла тримати себе в руках. Вероніка та Діана обіймали її, намагалися заспокоювати, нагадуючи, що з ним усе буде гаразд.

Усі ставилися до ситуації з розумінням і тільки В'ячеслав починав будувати божевільні теорії.

- Сам би він у ту канаву не впав, - насуплені брови додавали йому грізності. - Може це ти Ріка з обриву зіштовхнув? - глянув на Діму. - Привід у тебе є.

Діма стиснув щелепу, насилу утримуючи в голові вибух ненависті.

- Ларисо, стеж за язиком свого мужика, - він знову повернувся до В'ячеслава. - По собі судиш?