Читати книгу - "Улісс"

Гордість славетної гори Кальпи{634}, красуня з косами чорнішими, ніж воронячі крила, дочка Твіді. Там росла вона, плекала свою вроду, де мушмула і мигдаль квітнуть і пахнуть скрізь довкола. Сади Аламеди{635} чували легку ходу її ніг, оливкові гаї знали її і кланялися їй. То благовірна жона Леопольдова, Меріон пишногруда.

І ось, чи ба! Сюди прямує один із коліна О’Моллойового, вродливий витязь білолиций і рум’янощокий, радник його величности, знавець усіх законів, і з ним іде принц і наслідник шляхетного роду Ламбертів.

— Здоров, Неде.

— Здоров, Елфе.

— Здоров, Джеку.

— Здоров, Джо.

— Спаси вас Бог, — каже Громадянин.

— Спаси Він і вас по милості Своїй, — каже Дж. Дж. — Що будете ви, Неде?

— Половину, — каже Нед.

Тож Дж. Дж. замовляє відповідно.

— Ви, мабуть, із суду? — питає Джо.

— Так, — відповідає Дж. Дж. — Він усе влаштує, Неде, — каже він.

— Будемо сподіватися, — відказує Нед.

То на що вони намірилися, ці двоє? Дж. Дж. домагається, щоб його викреслили з реєстру присяжних, а той допоможе йому сяк-так перебутися. Бо його ім’я вже опубліковане у Стаббса. Карти та гулі із світськими жевжиками, що шикують моноклями, обпиваються шампанським, а сам він ущерть завалений повістками в суд і борговими зобов’язаннями. Заставляв свій золотий годинник у Каммінса на Френсіс-стрит, де ніхто його не знає, а я саме зайшов туди випадково з Пісюном, той чоботи свої викуповував із застави. Як ваше прізвище, сер? Він відповідає: Денні. Я подумав: видно, що справи у тебе ЗлиДенні, а ці хитрощі твої, я певен, вилізуть тобі колись боком.

— А ви, часом, не бачили там цього дурила, Бріна? — питає Елф. — К. п.: капут.

— Бачили, — відказує Дж. Дж. — Шукав приватного детектива.

— Еге ж, — докидає Нед, — він уже зібрався був іти прямісінько до судді, та Корні Келлегер завернув його, сказав, що треба спочатку зробити експертизу письма.

— Десять тисяч фунтів, — кепкує Елф. — Господи, та я б усе на світі віддав би, щоб почути, як він це скаже перед суддею і присяжними.

— Чи не в цьому полягає твоя робота, Елфе? — питає Джо. — Говоріть правду, всю правду і нічого крім правди, і хай допоможе вам Джиммі Джонсон{636}.

— Моя? — обурюється Елф. — Будь ласка, не пробуй очорнити мою бездоганну репутацію.

— Будь-що сказане вами, — цитує Джо, — може бути використане як свідчення проти вас.

— Звичайно ж, позов його повинні прийняти, — каже Дж. Дж. — Бо з нього не випливає, що позивач не compos mentis[211]. К. п.: капут.

— Що позивач не компост, це ми самі знаємо, — сміється Елф. — Хіба ти не знаєш, що він несповна розуму? Поглянь на його голову. Чи відомо тобі, що зранку, надягаючи капелюх, він послуговується ріжком для взуття?

— Хай навіть так, — відказує Дж. Дж., — але з точки зору закону правдивість розголошеного не захищає від відповідальности за його розголошення.

— Ха-ха, Елфе, — посміюється Джо.

— А проте, — озивається Блум, — варто подумати про бідолашну жінку. Тобто про його дружину.

— Авжеж, її жалько, — погоджується Громадянин. — Як і будь-яку іншу жінку, що вийшла заміж за ні се, ні те.

— Як ні се, ні те? — питає Блум. — Ви хочете сказати, що він…

— Я хочу сказати: ні се, ні те, — повторює Громадянин. — Такий, що ні риба, ні м’ясо.

— А щось наче гриб, — докидає Джо.

— Ось це я й хотів сказати, — погоджується Громадянин. — Pishogue[212], якщо ви знаєте значення цього слова.

А я вже відчуваю: скоро тут може і до роздраю дійтися. Блум знай пояснює: він, бачите, мав на увазі, що то біда, коли жінці доводиться тягатися по місту слідом за своїм чоловіком бевзем-недорікою. Воістину це можна вважати жорстоким поводженням із твариною, коли, скажімо, вивести цього пришелепуватого злидня Бріна надвір на пашу з бородою навипуск, щоб небо побачило його і заплакало від жалю. А вона, коли вийшла за нього заміж, ще й носа задирала, бо якийсь його родич прислужував у Римі в церкві самому папі. Портрет його у них на стіні з підкрученими догори вусами. Синьйор Бріні з Саммергілла{637}, гіталієць, папський зуав при Найсвятійшому Отці, полишив набережну і переселився на Мосс-стрит. А хто він, скажіть нам, власне, такий? Та ніхто, дві кімнатки вікнами у двір, сім шилінгів на тиждень, і ходив, навісивши собі на груди всілякі брязкальця на знак зневаги до всього світу.

— Навіть більше, — продовжує своє Дж. Дж. — поштова листівка вважається розголосом. У прецедентній справі Седгроува проти Гоула{638} її визнали вагомим доказом лихого наміру. Я вважаю, позов можуть прийняти.

Знову за рибу гроші! Кому цікаво, що ти вважаєш? Дай нам спокійно випити кухоль пива. Господи, невже нам і цього не дозволять?

— За ваше здоров’я, Джеку, — каже Нед.

— І за ваше, Неде, — каже Дж. Дж.

— А ось і він знову, — каже Джо.

— Де? — питає Елф.

І справді, бий мене сила Божа, він знову тюпає повз двері, під пахвою у нього ті самі два здоровецькі томи, поряд жінка і Корні Келлегер, той, проходячи, позирнув каламутним поглядом у вікно і щось йому по-батьківському роз’яснює, силкується умовити його купити труну, що вже була у вжитку.

— А як там просувається справа щодо канадського шахрайства? — питає Джо.

— Відкладена, — відповідає Дж. Дж.

Річ у тім, що один із пляшконосої братії на ймення Джеймс Воут, він же Шапіро, він же Спарк, він же Спіро, помістив у газетах оголошення, ніби може за двадцять шилінгів забезпечити в’їзд у Канаду. Що? Ви вважаєте, я зсунувся з глузду? Та ні, то була просто мана. Ну, що скажете? Усіх обморочив, обвів кругом пальця, не тільки служниць і двірників, прибулих із графства Міт, а навіть своїх одноплемінців. Дж. Дж. розповідав нам, як один старий єврей, Зарецький, чи як його там, подає свідчення в суді, не скинувши капелюха, і плачеться, присягаючися святим Мойсеєм, що його обкрутили на два фунти.

— А хто слухав справу? — питає Джо.

— Головний суддя, — відповідає Нед.

— Бідолашний старий сер Фредерік, — каже Елф. — Та його тільки заплішений дурень не обдурить.

— У нього велике серце, — додає Нед, — більше, ніж у лева. Варто розказати йому зворушливу казку про борги за квартплату, про хвору жінку і цілий виводок дітлахів, і, будьте певні, він зразу ж заллється сльозами у своєму кріслі.

— Атож, — підтверджує Елф. — Рувиму Дж. з біса пощастило, бо йому світила тюряга за те, що довів