Читати книгу - "Вiйна Калiбана, Джеймс С. А. Корі"

Еймос був правий. Голден ширяв так високо у хмарах, що

напартачив із пряжками на стегновій броні.

— Вибач, мені складно зараз зосередитися.

— Наляканий до усрачки, — кивнув Еймос.

— Ну, я б не сказав...

— Не про тебе кажу. Про себе. Я наляканий до усрачки, боюсь

іти у вантажний відсік, поки там є та штука. І то я ще не бачив

зблизька, як Ерос сходить на слиз. Тому розумію. Не треба

пояснювати, Джиме.

На пам’яті Голдена це вперше, коли Еймос назвав його на ім’я.

Голден кивнув у відповідь і продовжив поправляти броню на

стегні.

— Ага... А я щойно накричав на Алекса за те, що він був

недостатньо наляканий.

Еймос закінчив із бронею і видобув із шафки свій улюблений

автоматичний дробовик.

— Та ну?

— Ага. Він пожартував, а я такий наляканий, аж дах їде, тож

накричав на нього і пригрозив звільнити з посади.

— Ти хіба можеш таке зробити? — запитав Еймос. — Він, типу, наш єдиний пілот.

— Ні, Еймосе. Ні, я не можу викинути Алекса з корабля, як не

можу викинути і тебе чи Наомі. Ми навіть не кістяк екіпажу.

Ми — це те, що залишається, коли нема кістяка.

— Хвилюєшся, що Наомі піде? — спитав Еймос.

Він говорив тихо, але його голос бив, наче молот по ковадлу.

Голден відчув, як у легенях закінчилось повітря, і довелося на

якийсь час зосередитися, щоб знову почати дихати.

— Ні... Тобто так, звісно, хвилююсь. Але я не через це зараз на

нервах.

Голден підняв свою гвинтівку й оглянув її. Потім поклав назад

у шафу і вийняв натомість важкий пістолет без віддачі.

Автономні ракети, якими він заряджений, не передають

поштовху і не запустять його у протилежний бік, якщо він

вистрілить за нуль-гравітації.

— Я бачив, як ти помираєш, — додав Голден, не дивлячись на

Еймоса.

— Ге?

— Я бачив, як ти помираєш. Коли та команда викрадачів, чи

хто вони такі, взяли нас. Я бачив, як один із них вистрілив тобі

в потилицю, і ти впав на підлогу обличчям уперед. Кров

повсюди.

— Ага, але я...

— Я знаю, що то була нелетальна зброя. Знаю, що вони хотіли

взяти нас живими. Знаю, що кров була з твого зламаного носа, коли ти головою вперіщився об підлогу. Тепер я все це знаю.

А тоді я знав тільки те, що в тебе щойно вистрелили і вбили.

Еймос вставив обойму в дробовик і дослав набій, але, крім

цього, не видав жодного звуку.

— Усе це дуже крихке, — вів далі Голден, обводячи рукою

корабель. — Ця наша крихітна сімейка. Один пройоб, і ми

втратимо щось незамінне.

Тепер Еймос насупився.

— Це ж досі про Наомі, так?

— Ні! Тобто так... Але ні. Коли я думав, що ти помер, це вибило

з мене весь дух. А тепер, коли треба зосередитися на тому, щоби

спекатися цієї штуки, я можу думати тільки про те, що втрачу

когось зі свого екіпажу.

Еймос кивнув, повісив дробовик на плече й сів на лавку поряд

зі своєю шафкою.

— Розумію. То що хочеш зробити?

— Я хочу, — відповів Голден, вставляючи обойму в пістолет, —

спекатися цього довбаного чудовиська. Але, будь ласка, пообіцяй мені, що не помреш, поки ми будемо таким займатися.

Це нам дуже допоможе.

— Кеп, — сказав Еймос через усмішку. — Все, що мене вб’є, до

цього встигне вбити всіх інших. Я народився, щоб вистояти до

останнього. Можеш на це розраховувати.

Паніка і страх не залишили Голдена. Вони сиділи у нього на

грудях так само, як і раніше. Але принаймні він більше не

почувався з ними наодинці.

— То нумо висадимо цього зайця.

* * *

повітря, а гідравліка відкручувала зовнішній люк, що вів до

вантажного відсіку, очікування здавалося нескінченним.

Чекаючи, Голден не знаходив собі місця. Він, певно, з пів

десятка разів перевірив свій пістолет. Еймос стояв розслаблено, не притискаючи до себе дробовик надто сильно. В очікуванні був

плюс, якщо його можна так на звати: поки