Читати книгу - "Життя Степана Бандери: тероризм, фашизм, геноцид, культ, Гжегож Россолінськи-Лібі"

Першим завданням Сташинського було знайти вбивцю українського радянського письменника Ярослава Галана, якого 24 жовтня 1949 р. зарубали сокирою в його львівській квартирі. Проникнення Сташинського у підпілля ОУН-УПА відбувалося так. Наприкінці березня — на початку квітня 1951р. МДБ симулювало розшук Сташинського в Борщовичах і Львові. Ці дії переконали місцевих оунівців у тому, що Сташинський переховується від МДБ, і дали йому змогу увійти до середовища підпільників. Після приблизно двох місяців перебування в ОУН-УПА Сташинський повідомив МДБ, що виявив убивцю Галана, — і вийшов з підпілля. За три місяці Михайла Стахура, ймовірного вбивцю письменника, впіймали й стратили[1751].

Після цієї операції Богдан Сташинський вимушено припинив навчання у Львові. До літа 1952р. він працював у МДБ Львівської обл., допомагаючи вишукувати підпільників. У наступні два роки Сташинський навчався в Києві, де він здобував навики роботи іноземного агента МДБ, відвідуючи, між іншим, тренування, уроки німецької мови та курси радянської ідеології. У липні 1954 р. він переїхав до Польщі, а чотири місяці потому — до НДР, де КДБ надав йому документи на ім’я «Йозеф Леман». Богдан видавав себе за етнічного німецького репатріанта[1752]. 1956р. керівник Сташинського («Сергій») провів з ним роз’яснювальну роботу, під час якої розповів, що лідери українських націоналістичних організацій, які «засіли» у ФРН, завдають шкоди СРСР. їхня антирадянська пропаганда підриває позитивний імідж СРСР і відлякує багатьох українських емігрантів від ідеї повернення додому. «Сергій» повідомив Богдану, що першим лідером, якого він має убити, буде Лев Ребет[1753].

Для вбивства Ребета розробили спеціальний метод, який полягав у тому, щоб із пістолета-розпилювача вистрілити в обличчя людині струменем отруйних парів, які утворювалися внаслідок розплющування капсули ціаніду у стволі. Зброя була маленька і компактна, її можна було легко сховати (наприклад, у газету). Смертельна дія ціаніда полягала у тому, що він різко звужував кровоносні судини. За десять хвилин ціанід, який вдихала жертва, випаровувався, тому встановити, що людина померла насильницькою смертю в результаті отруєння, було неможливо. Напередодні замаху (з метою убезпечення від самоотруєння) вбивці потрібно було проковтнути спеціальну таблетку, а відразу після вбивства, якщо пари отрути потраплять йому до легень, вжити антидот. За півгодини до замаху вбивця також мав випити заспокійливі ліки, щоб підвищити стресостійкість[1754].

Сташинський готувався до вбивства кілька тижнів, упродовж яких він стежив за Ребетом та іншими українськими емігрантами. Обравши зручний день (12 жовтня 1957 р.), він вбив Ребета, вистріливши йому отрутою в лице з пістолета, який загорнув у газету (у мить вбивства Сташинський перебував на відстані близько 40 см від своєї жертви). Вбивство сталося в під’їзді будинку на Карслплатц, 8, де розміщувалася редакція газети «Український самостійник». Ребета знайшли мертвим на сходовому прольоті другого поверху о 10:40 ранку. Наступного дня Сташинський вилетів до Східного Берліна і повідомив, що виконав своє завдання. Лікар, який проводив посмертний огляд Ребета, не знайшов жодних доказів насильницької смерті і дійшов висновку, що той помер, напевно, від серцевого нападу[1755].

У травні 1958 р. Сташинського відрядили до Роттердама, де були заплановані ювілейні заходи з нагоди тридцятих роковин смерті Євгена Коновальця (іл. 190–191). 25 травня Сташинський відвідав могилу Коновальця і зробив кілька фотографій. КДБ планував перешкодити проведенню заходу підривом вибухового пристрою зі смердючим газом, однак з невідомих причин цей механізм не спрацював. Спочатку в КДБ навіть розмірковували над закладенням справжньої вибухівки, але пізніше цей план відхилили, зрозумівши, що від наслідків вибуху постраждають не тільки українські націоналісти, а й випадкові перехожі[1756].

У січні 1959 р. Сташинському було наказано прибути до Мюнхена і стежити за Степаном Бандерою, який там жив під псевдонімом «Стефан Попель». У квітні Сташинський вилетів до Москви, де йому повідомили про наступне завдання — вбивство Бандери. Оскільки Сташинський доповів, що Бандеру завжди супроводжує охоронець, фахівці КДБ підготували значно специфічніший пістолет-розпилювач, цього разу з двома стволами, в кожному з яких була капсула з ціанідом і кожна з яких вистрілювала окремо. Одна капсула мала поцілити в охоронця, інша — в Бандеру. У травні 1959р. Сташинський вилетів з Берліна до Мюнхена. На другий чи третій день після приїзду йому випала слушна для вбивства нагода: він застав

Бандеру в гаражі та без сторонніх людей. Втім, як він пізніше зізнався, того разу він був не в злагоді з самим собою, і тому не наважився стріляти. Він викинув зброю і спробував відчинити двері житлового будинку Бандери спеціальними ключами, виготовленими фахівцями КДБ, проте безуспішно. Сташинський повернувся до Берліна, а потім знову вилетів до Мюнхена — вже з новими ключами. Він переконався, що ключі підходять, але вбивство відклав. Сташинський приїхав до Мюнхена 14 жовтня 1959р., напередодні відвідавши у Борщовичах своїх батьків. Наступного дня, озброївшись пістолетом-розпилювачем, він вирушив до багатоквартирного будинку на Крайтмайрштрасе, 7. Сташинський очікував Бандеру на сходовому майданчику, безпосередньо поруч із вхідними дверима. Коли Бандера увійшов, він вистрілив йому отрутою в обличчя відразу з обох стволів. Сташинський заявив, що він занадто нервувався, щоб цілковито контролювати свої дії, і тому здійснив два постріли. Кількість ціаніду, яка потрапила у рот Бандері, була настільки великою, що Провідник мимоволі ковтнув кілька крапель. Це й дало змогу експертам ідентифікувати отруту під час розтину[1757].

За вбивство Бандери голова КДБ Олександр Шелепін 5 або 6 грудня 1959 р. нагородив Сташинського орденом Червоного Прапора. Шелепін також дозволив йому одружитися з Інґе Поль (іл. 196), з якою Богдан познайомився в берлінському казино в квітні 1957р. Співробітники КДБ зазвичай не одружувалися з іноземцями: для цього був потрібен спеціальний дозвіл. Після вбивства Бандери Сташинський облаштувався у Москві, де удосконалював свої навички та готувався до інших операцій[1758].

Під час слідства, яке тривало в ФРН, Сташинський повідомив, що його свідомість змінилася завдяки стосункам з Інґе Поль. Він також розповів, що вже восени 1959 р. він побачив кінохроніку з кадрами похорону Бандери, його тіла у труні, скорботних родичів та друзів, і зрозумів, що вбив двох людей, а не двох ворогів СРСР. Сташинський, напевне, розумів, що постріли отрутою в обличчя здатні вбити людину, але усвідомлював свої «дії тільки теоретично», настільки непоказний вигляд мала зброя, яку він використав (іл. 197)[1759].

На