Читати книгу - "Протистояння. Том 2"

Поки він говорив, у її голові повільно, спізніло поєднувалися дві речі.

Усередині залишилося тільки троє людей… просто чудо.

Матінка Ебіґейл… вона повернулась… о, і вона в жахливому стані… чудо потрібне!

Тихо засичавши від болю, вона трохи підвелася на ліжку, щоб зазирнути в обличчя Стю.

— Матінка Ебіґейл, — промовила вона. — Ми б усі лишалися всередині під час вибуху, коли б вони не приїхали нам сказати…

— Просто чудо, — повторив Стю. — Вона врятувала нам життя. Навіть якщо вона…

Він замовк.

— Стю!

— Вона врятувала нам життя своїм поверненням, Френні. Вона врятувала нам життя.

— Вона померла? — спитала Френ. Схопила його за руку, стиснула: — Стю, вона теж померла?

— Вона повернулася в місто приблизно за чверть до восьмої. Її привів за руку хлопчик Ларрі Андервуда. Він нічого не міг сказати — ти ж знаєш, як він, коли хвилюється, — але він привів її до Люсі. Там вона просто впала, — Стю похитав головою. — Боже мій, як вона тільки змогла стільки пройти… що вона там їла, що робила… Я тобі дещо скажу, Френ. У світі таке буває, таке діється, яке мені в Арнетті навіть і не снилося. Я думаю, ця жінка від Бога. Чи була від Бога.

Френ заплющила очі.

— Вона померла, так? Уночі. Вона повернулася померти…

— Ще не померла. Усе виглядало на те, і Джордж Річардсон каже, що їй небагато лишилось, але вона жива, — він просто, відверто на неї подивився. — І мені страшно. Вона врятувала нам життя своїм поверненням, і я боюся її, боюся причини її повернення.

— Що ти хочеш сказати, Стю? Матінка Ебіґейл ніколи б не зробила нічого поганого…

— Матінка Ебіґейл робить, як Бог їй скаже, — різко сказав він. — Той самий Бог, який власного сина вбив, наскільки я чув.

— Стю!

Вогонь у його очах згас.

— Я не знаю, чого вона повернулась і чи має вона ще що нам сказати. Просто не знаю. Може, вона помре, не опритомнівши. Джордж каже, що це найбільш імовірно. Але я точно знаю, що цей вибух… і загибель Ніка… і її повернення… розкриють усім тут очі. Вони говорять про нього. Вони знають, що саме Гарольд підклав бомбу, але вважають, що це він змусив Гарольда це зробити. Чорт, та я й сам так думаю. Багато хто також каже, що саме через Флеґґа матінка Ебіґейл отак повернулась. А от я — не знаю. Таке враження, що я нічого не знаю, але мені страшно. Наче все погано скінчиться. Раніше в мене такого відчуття не було, а зараз є.

— Але ж є ми, — майже благально промовила вона. — Ми і дитина, правда? Правда?

Він довго не відповідав. Вона не очікувала, що він щось скаже. А тоді Стю сказав:

— Так. Але чи надовго?

——

Того дня, третього вересня, коли почало сутеніти, люди почали поволі, немов без мети, підходити вулицею Тейбл-Меса-драйв до будинку Ларрі й Люсі: по одному, по двоє, по троє. Вони сиділи на сходинках будинків, двері яких Гарольд позначив хрестиками. Сиділи на бордюрах, на газонах, які висохли й стали бурими, поки це літо довго закінчувалося. Говорили мало, тихо. Курили цигарки та люльки. Був там Бред Кічнер — одна рука в нього була товсто перебинтована й висіла на перев’язі. Була там і Кенді Джонс, і Річ Моффат прибрів із двома пляшками канадського віскі «Блек Вельвет» у газетярській торбі. Норман Келлоґґ сидів поряд із Томмі Ґерінджером, підкатавши рукави на обпечених сонцем веснянкуватих біцепсах. Юний Ґерінджер і собі підкатав рукави. Гаррі Данбартон і Сенді Дюш’єн сиділи разом на підстилці, тримаючись за руки. Дік Воллмен, Чіп Гобарт і шістнадцятирічний Тоні Донаг’ю сиділи біля підворіття в півкварталі від будинку Ларрі, передаючи по колу пляшку віскі «Кенедіен Клаб», а за нею теплий севен-ап. Патті Кроґер сиділа поряд із Ширлі Геммет. Між ними стояв кошик із харчами. Їжі там було багато, але вони майже не їли.

О восьмій люди вже рясно сиділи й стояли понад вулицею — і всі дивилися на будинок. Перед ним стояв мотоцикл Ларрі, а великий «кавасакі-650» Джорджа Річардсона — поряд із ним.

Ларрі дивився на них із вікна спальні. За ним, на їхньому з Люсі ліжку, непритомна лежала матінка Ебіґейл. Сухий, хворобливий запах, який ішов від неї, бив у ніс і викликав нудоту — Ларрі терпіти не міг блювати, але він терпляче сидів поруч. Це йому за те, що втік, коли загинули Нік і Сьюзен. Він чув позаду притишені голоси — люди прийшли чувати біля її ліжка. Джордж скоро поїде в лікарню подивитися, як там решта пацієнтів. Зараз їх було лише шістнадцять. Трьох виписали. А Тедді Вейзак помер.

Сам Ларрі зовсім не постраждав.

Той самий старий Ларрі — свою голову тримає, коли інші голови кладуть. Його відкинуло вибухом через доріжку на клумбу, але він не отримав навіть подряпини. Навколо гострою шрапнеллю сипались уламки, але жоден його навіть не зачепив. Нік загинув, Сьюзен загинула, а він лишився неушкодженим. Ларрі Андервуд у своєму репертуарі.

Тут чувають, там, надворі, чувають. Уздовж усього кварталу. Шістсот людей, цілком може бути. Гарольде, ти б міг прийти ще з десятком гранат — і вже все закінчити. Гарольд. Він їхав слідами Гарольда через усю країну, за пачками з-під батончиків і розумними імпровізаціями. Ларрі ледь собі пальці не відхопив, заправляючись у Веллсі, а Гарольд просто витяг затичку — і викачав. Саме Гарольд, який просився в різні комітети, набував серед людей популярності. Гарольд, який пропонував проголосувати за попередній Комітет у повному складі. Розумний Гарольд. Гарольд і його книга. Гарольд і його посмішка.

Це Стю добре казати, що ніхто б не здогадався, що задумали Гарольд і Надін, побачивши обрізки дроту на аерохокейному столі. З Ларрі такі справи не проходили. Він же й раніше бачив блискучі імпровізації Гарольда. Одну з них той написав на даху сараю на висоті майже двадцяти футів[128], Боже милий. Треба було здогадатись. Інспектор Андервуд добре вміє винюхувати папірці від цукерок, а от динаміт — не дуже. Правду кажучи, інспектор Андервуд — йобаний довбодятел.

«Ларрі, коли б ти тільки знав…»

Голос Надін.

«Якщо хочеш, я стану