Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Це не був особливий день. Не було нагоди, не було свята. Лише тихий вечір і присмерк, що повільно наповнював кімнату.

Мама сиділа в кріслі, загорнута в плед, із книжкою в руках. Я повернувся з роботи, скинув куртку, пройшов повз… і раптом зупинився. Щось у мені покликало.

— Мамо, — сказав я.

Вона підвела очі. Лагідні, теплі, як завжди.

— Дякую.

Вона не одразу зрозуміла. А потім — усміхнулась. Ледь-ледь. І нічого не сказала. Просто простягла руку і стисла мою. Її пальці стали слабшими, ніж колись. Але в тому стиску — було все: життя, що вона мені дала. Любов, яку не виміряти. Терпіння, яке будувало мене день за днем.

— За що саме? — запитала вона тихо, майже пошепки.

— За все, — відповів я. — За те, що була. Є. І завжди будеш.

Вона кивнула. У очах — блиск, як у вечірньому вікні. Ми мовчали. Але в тій тиші було більше слів, ніж у тисячі листів.

І я зрозумів: іноді найголовніше — сказати просте «дякую». І встигнути.

---