Читати книгу - "Коли світ говорить шепотом, Love"

Це сталося несподівано — не як вибір, а як поклик. Може, в мені щось подорослішало. А може, просто настав час.

Я побачив, як дитина плаче у шкільному коридорі. Маленька дівчинка, з рюкзаком, більшим за неї. Сльози тихі, але справжні. І ніхто не помічав. Усі поспішали — у свої справи, свої дні.

Я підійшов і сів поруч.

— Що сталося? — спитав, як колись питала мама мене.

Вона глянула — очі червоні, долонька міцно стискає уламок олівця.

— Він зламався… А я не встигла закінчити малюнок. Там був мій тато. Я хотіла показати…

Вона знову заплакала. І я мовчки дістав свій олівець. Простягнув їй. Вона здивувалась. Але взяла. І раптом — усміхнулась.

— Дякую, — прошепотіла.

У той момент я згадав маму. Як вона втирала мені сльози, коли світ здавався занадто великим. Як завжди знаходила потрібне слово. І якось зовсім непомітно її голос став моїм. Її ніжність — моїм рухом. Її сліди — моїми кроками.

І я зрозумів: ми залишаємо її в собі. І передаємо далі.

---