Читати книгу - "Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Волковинский В. Н. Махно и его крах. – М., 1991.
Волковинсъкий В. Н. Нестор Махно: Легенда і реальність. – К., 1994.
Канев С. Н. Октябрьская революция и крах анархизма. – М., 1974.
Канев С. Н. Революция и анархизм: из истории борьбы революционных демократов и большевиков против анархизма (1840—1917 гг.). —М., 1987.
Комин В. В. Махновщина в гражданской войне в России // Большевики и непролетарские партии в период Октябрьской революции и в годы гражданской войны. – М., 1974.
Комин В. В. Анархизм в России. – Калинин, 1969.
Комин В. В. Нестор Махно: мифы и реальность. – М., 1990.
Криворукое И. Н. На рубеже отторгнутой земли. – М., 1990.
Корноухое Е. М. Борьба партии большевиков против анархизма в России. – М., 1981.
Лебеденко А. М. История анархизма в Украине (конец XIX – начало XX вв.). – К., 1995.
Нестор Махно. Крестьянское движение на Украине. 1918—1921. Документы и материалы. – М., 2006.
Пронякин Д. Анархизм: Документы и материалы. – Т. 2. – 1917—1935. —М., 1999.
Пронякин Д. И. Анархизм: исторические претензии и уроки истории. – Л., 1990.
Равич-Черкасский. Анархисты. – Харьков, 1929.
Савченко В. А. Авантюристы гражданской войны. – Харьков, 2000.
Савченко В. А. Двенадцать войн за Украину. – X., 2005.
Савченко В. А. Махно. – М., 2005.
Савченко В. А. Политика Советского государства по отношению к анархистскому движению на Украине в 1917—1921 гг. Дис… канд. ист. наук. – Одесса.
Семанов М. Н. Нестор Махно: Вожак анархистов. – М., 2005.
Солдатенко В. Ф. Україна в революційну добу. Історичні есе-хроніки: В 4-х т. – Т. III: Рік 1919, Т. IV: Рік 1920. – К., 2010.
Троцкий Л. Что означает переход Махна на сторону Советской власти. – М., 1920.
Чоп В. Н. Нестор Иванович Махно. – Запорожье, 1998.
Шубин А. В. Анархия – мать порядка. Между красными и белыми. – М., 2005.
Шубин А. В. Махно и махновское движение. – М., 1998.
Шумов С, Андреев А. Махновщина. – М., 2005.
Ярославский Е. Анархизм в России. – М., 1939.
«Ми хочемо самі порядкувати своїм життям»
(Ісаак Прохорович Мазепа)
Партійний і політичний діяч, автор праць з історії Української революції народився 16(28) серпня 1884 р. в с. Костобобр Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії.
Походив із хліборобської сім'ї. Навчався у повітовій бурсі, згодом – у духовній семінарії в Чернігові. Оскільки семінаристів до університетів не приймали, юнаку довелося екстерном скласти екзамени за курс гімназії, а в 1904 р. він вступив на природничий факультет Петербурзького університету, який закінчив у 1910 р. З 1905 р. він систематично бував в «Українському літературно-вокально-музичному товаристві» – по суті українському земляцтві, яке було під ідейним впливом Революційної української партії. В кінці 1905 р. вступив до місцевої групи УСДРП, почав активно цікавитись національною проблемою. «Моє почуття українця, – згадував пізніше, – зміцнилося особливо після того, як я познайомився з теоретичними підставами необхідності автономного життя на Україні. Пам'ятаю, що з того часу, як я переконався, що централістична Росія гальмує й нищить нормальний розвиток українського народу, гасло вільної України стало в моїх очах догмою».
В березні 1907 р. петербурзька група УСДРП делегувала І. Мазепу на черговий з'їзд партії до Києва. Тут він ближче познайомився зі всіма визначними її провідниками – В. Винниченком, А. Жуком, П. Дятловим, зміцнив контакти з М. Поршем і С. Петлюрою. Влітку 1907 р. І. Мазепа працював у нелегальній організації УСДРП в Полтаві, відвідував практично всі партійні осередки губернії, готуючи губернську конференцію. Зазнав арешту та негайної висилки до Петербурга.
Після поразки революції брав участь у діяльності просвітницького гуртка «українознавства» при Петербурзькому університеті, українського клубу «Громада». В 1910 р. за дорученням ЦК УСДРП І. Мазепа виїжджав для налагодження організаційної роботи на Полтавщину, де деякий час мешкав нелегально, під чужим прізвищем. Потім, за відрядженням Міністерства землеробства Росії, вивчав агробіологію в Австрії, Німеччині, Данії, Швеції, а з 1912 р. працював агрономом у Нижньогородському губернському земстві. З початком Першої світової війни «як мобілізований агроном» працював на Північному Кавказі, потім разом з родиною (дружиною та двома доньками) повернувся в Україну – до Катеринослава, де в губернському земстві займався справою постачання армії.
Не полишає й партійної роботи, хоч вплив УСДРП в робітничому середовищі був замалим – ефект давала лише співпраця з більшовиками.
Ситуація кардинально змінилася після Лютневої революції. Українство значно активізувалося, виникли численні національні організації. Пролетарський Катеринослав зі здивуванням спостерігав за жовто-блакитними кольорами, що несподівано пишно уквітчали першотравневу демонстрацію, перетворили її мало не на національну маніфестацію. На губернському українському з'їзді, який відбувся наприкінці травня 1917 р. відповідно до ухвал національного конгресу, з доповіддю з центрального питання – про автономію України – виступив І. Мазепа. У повній згоді з тогочасними уявленнями керманичів Української революції з'їзд висловився за федеративно-республіканський лад в Росії і національно-територіальну автономію для України. З'їзд обрав представників від Катеринославщини до Центральної Ради і сформував Губернську раду, яка в перший період своєї діяльності займалась переважно просвітницькими питаннями.
Більшу політичну вагу мала місцева Рада робітничих і солдатських депутатів, членом якої як «делегат від українських робітників Брянського заводу» був обраний і І. Мазепа. Однак перевага представників загальноросійських партій, передусім меншовиків і есерів, паралізувала всі ініціативи українських представників, зокрема у культурно-освітній сфері.
Невисоким залишався вплив українських соціалістів у Катеринославі і влітку 1917 р. На виборах до міської думи із 113 місць українці спромоглися вибороти лише 9. Серед обраних виявився і І. Мазепа, який працював тоді членом управи губернського продовольчого комітету.
Після Жовтневого повстання більшовиків у Петрограді ситуація на місцях загострилася. В Катеринославі вона деякий час не мала чітко вираженого характеру, оскільки організація РСДРП(б), її представники в Раді робітничих і солдатських депутатів висловлювались за можливість співпраці з українськими партіями, з губернською радою, виявляли згоду на визнання Центральної Ради крайовою владою з наступним її переобранням на з'їзді Рад.
Однак тенденція розмежування, поляризації сил і тут перемогла. Перебуваючи в таборі прибічників Центральної Ради, І. Мазепа намагався чинити перешкоди діяльності представників Радянської влади, зокрема у питанні постачання продовольства в Росію, увійшов навіть у особистий конфлікт з надзвичайним комісаром Півдня Росії Г. Орджонікідзе, але марно. Управа продовольчого комітету, до якого входив І. Мазепа, була розпущена.
На початку січня 1918 р. на загальних зборах губернського земства І. Мазепу було обрано членом губернської земської управи, де він завідував відділом агрономії і сільськогосподарської статистики. Спочатку більшовики не втручалися в роботу земських і міських рад. Але після ухвали Катеринославською міською радою резолюцій протесту проти
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Проект «Україна». 1917—1920 рр. Постатi», після закриття браузера.