Читати книгу - "Розкоші і злидні куртизанок, Оноре де Бальзак"

— Пробачте, пані, мені треба сказати два слова Бованові...

Світською мовою це означало для графині: “Я не повинен бути свідком того, що відбудеться між вами і Камюзо”.

— Що це таке — оті протоколи? — лагідно звернулася тоді Леонтіна до Камюзо, зніяковілого перед дружиною одного з найвидатніших державних мужів.

— Пані, — відповів Камюзо, — секретар записує запитання слідчого і відповіді підслідного; протокол підписується секретарем, слідчим і підслідними. Ці протоколи — елементи судової процедури, вони визначають обвинувачення і передання обвинувачених до суду присяжних.

— Так, — сказала вона, — а якби знищити ці протоколи?..

— Ах, пані, це злочин, якого не може зробити жоден урядовець, це громадський злочин!

— Ще більшим злочином проти мене було скласти їх! Але зараз — це єдиний доказ проти Люсьєна. Чуєте, прочитайте мені ці протоколи, щоб ми подивились чи немає якогось способу врятувати вас усіх. Йдеться не тільки про мене, — бо я спокійно заподіяла б собі смерть, — йдеться також про щастя пана де Серізі.

— Пані, — сказав Камюзо, — не думайте, що я забув повагу, яку повинен мати до вас. Якби, наприклад, це слідство було доручено панові Попіно, вам було б гірше, ніж тепер, коли справа у мене. Він не прийшов би порадитися з генеральним прокурором, усе залишилося б невідомим. До речі, пані, в пана Люсьєна взяли все, навіть ваші листи...

— О! Мої листи!

— Ось вони, запечатані, — скавав слідчий.

Графиня в своєму збуренні подзвонила, немов була у себе дома; ввійшов служник генерального прокурора.

— Світла! — сказала вона.

Служник засвітив свічку і поставив її на камін, тим часом як графиня розглядала свої листи, рахувала їх, м’яла й кидала в камін. Потім графиня підпалила цю купу паперу, використовуючи останній скручений аркуш, як факел. Камюзо досить безглуздо дивився, як горіли папери, тримаючи в руках обидва протоколи. Графиня, що здавалась цілком захопленою знищенням доказів свого кохання, стежила краєм ока за слідчим. Розрахувавши час і рухи, вона з котячою прудкістю схопила протоколи і кинула їх в огонь; але Камюзо швидко витяг їх звідти; графиня кинулась на слідчого і знов схопила палаючі папери. Почалась боротьба, під час якої Камюзо кричав:

— Пані! Пані! Ви чините... пані!

В кімнату кинувся якийсь чоловік, і графиня не могла стримати вигуку, впізнавши графа де Серізі в супроводі пана де Гравіля і пана де Бована; не вважаючи на це, Леонтіна, що хотіла за будь-яку ціну врятувати Люсьєна, не випускала жахливих документів, тримаючи їх як кліщами, хоч полум’я вже попекло її ніжну шкіру. Нарешті Камюзо, якому теж зачепило пальці вогнем, начебто засоромився такої ситуації і випустив папери. Від них залишалась тільки частка, стиснута руками тих, що боролись, до якої вогонь не міг дістатись. Уся сцена відбулась за коротший час, ніж треба на те, щоб прочитати про неї.

— Про що могло йтися між вами і пані де Серізі? — спитав міністр у Камюзо.

Перше, ніж слідчий відповів, графиня наблизила папери до свічки й кинула їх на уривки листів, яких полум’я цілком ще не поглинуло.

— Мені доведеться, — сказав Камюзо, — подати скаргу на пані графиню.

— Що ж вона зробила? — спитав генеральний прокурор, по черзі дивлячись на графиню і на слідчого.

— Я спалила протоколи допитів, — сміючись, відповіла ця модна жінка, настільки щаслива зі своєї витівки, що досі не відчувала опіків. — Коли це злочин, ну, що ж, пан може розпочати знову свою жахливу писанину.

— Це так, — відповів Камюзо, намагаючись відновити свою гідність.

— Ну, що ж, усе на краще, — сказав генеральний прокурор. — Але, люба графиня, не слід часто вдаватися до подібних вільностей з судовою владою. Вона, чого доброго, може не зважити на те, хто ви є.

— Пан Камюзо відважно чинив опір жінці, якій ніщо не може чинити опору: честь судової мантії врятована! — сказав, сміючись, граф де Бован.

— А! Пан Камюзо чинив опір? — сказав, сміючись, генеральний прокурор. — Він дуже смілива людина! Я не наважився б чинити опір графині.

Тепер цей важливий замах видався жартом гарненької жінки, і сам Камюзо сміявся з нього.

Але генеральний прокурор помітив, що одна людина не сміється. Недарма зляканий виглядом і виразом графа де Серізі пан де Гранвіль відвів його набік.

— Друже мій, — сказав він йому на вухо, — твої страждання примушують мене вперше і востаннє в моєму житті поступитися своїми обов’язками.

Суддя подзвонив, увійшов служник.

. — Скажіть, щоб до мене прийшов пан де Шаржбеф.

Пан де Шаржбеф, молодий адвокат з кандидатів, був секретарем генерального прокурора.

— Любий пане, — казав генеральний прокурор, завівши Камюзо до вікна, — йдіть у свій кабінет, складіть знову з вашим секретарем протокол допиту абата Карлоса Еррери. Не бувши підписаний ним, цей протокол може бути поновлений без труднощів. Завтра ви зробите очну ставку цього іспанського дипломата з паном Растіньяком і Б’яншоном, які не впізнають у ньому нашого Жака Коллена. Певний, що його звільнять, цей чоловік підпише протоколи. Щодо Люсьєна де Рюбампре, то звільніть його сьогодні ж увечері, бо він, напевне, не буде говорити про допит, протокол якого знищений, особливо після вказівок, що я йому зараз дам. “Судова газета” завтра оголосить про негайне звільнення цього молодого чоловіка. Тепер подивімось, чи зазнає шкоди правосуддя від таких заходів. Якщо іспанець є каторжником, то ми маємо тисячу способів заарештувати його знову, розпочати процес, бо ми дипломатично з’ясуємо його поведінку в Іспанії. Корантен, начальник контрполіції, буде стежити за ним, та і ми не будемо випускати його з ока. Отже, поводьтесь з ним добре, не треба секретної камери. Чи можемо ми вбити графа, графиню де Серізі, Люсьєна через крадіжку семиста п’ятдесяти тисяч франків, до того ж усе ще гіпотетичну і вчинену на шкоду Люсьєнові? Чи не краще,