Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— Так і було. До неї, — продовжив Гордій, а я здивовано завмерла на місці. — Вона зовсім випадково з’явилася у моєму житті, але одразу перевернула його з ніг на голову. Спочатку все між нами було брехнею. Ми обманювали всіх та прикидалися заради своєї вигоди. Та я навіть не помітив, як ця брехня стала правдою. Наш зв’язок повністю змінив мене та мої погляди на життя, його цінності. Тепер я знаю точно, що понад усе люблю її, а не свій автомобіль. Я не зможу жити без неї, а не без швидкості. І я найбільше боюся втратити саме її. Та через свою гордість я уже зробив це. Вона — це те, що змушує мене рухатися вперед. Вона — те, що є і завжди буде на першому місці. Поліно, —  звернувся він, а я ошелешено дивилася на нього. Він справді щойно говорив про мене? — Знаю, що ти зараз тут. І хоч я не бачу тебе, усе одно відчуваю твою присутність. Особливий зв’язок, пам’ятаєш?

Я відчула сльози на очах та притиснула праву руку до своїх грудей. На моєму безіменному пальці досі була обручка та колечко, що він подарував мені. Я не хотіла їх знімати, хоча й намагалася зробити це.

— Я кохаю тебе, Поліно! — упевнено сказав Гордій. Він почав очима оглядати трибуну. Я ж просто стояла, відкривши рота. — Я хочу поговорити з тобою, виправити усе. Знаю, ти можеш не хотіти цього. Але дай мені шанс, будь ласка!

Я вагалася та не знала, як мені вчинити. Хотілося побігти до нього та міцно обійняти, але гордість... Я незчулася, як Аріна міцно схопила мене за руку та потягнула вниз до траси. Мені хотілося пручатися, але вона так сильно тягнула, що я навіть не змогла зупинити її. Звідки в такої маленької дівчинки стільки сил?

Охоронець пропустив нас через огорожу, і Аріна просто-таки випхала мене на трасу. Я озирнулася довкола та помітила, що всі надто уважно спостерігають за мною. Мені зовсім не хотілося привертати до себе стільки уваги. Я почала злитися. В основному на Гордія та Аріну. Вона точна знала, що буде на цьому чемпіонаті, бо звідкись взяла квитки. Тепер ще й підставила мене так.

Я нікуди не зможу втекти звідси. Коли глянула вперед, то побачила, що Гордій помітив мене. Він віддав мікрофон ведучому, а кубок упихнув у руки Микиті, що стояв біля сцени. Сам же хлопець зістрибнув з підвищення та попрямував у мій бік. Я глибоко вдихнула, але все ж попрямувала йому назустріч. Час уже покінчити з цим. Ми зустрілися на траві посеред автодрому між сценою та трасою. Я напружилася, коли він зупинився навпроти мене. Мені було важко дивитися йому в очі, тому я опустила погляд і склала руки на грудях.

— Ти прийшла, — тихо мовив він.

— Було цікаво, чим закінчиться це шоу, яке ти називаєш перегонами, — пробурмотіла я.

Я не втрималася та все ж глянула на нього. Він усміхався. Усміхався, чорт забирай! Це розізлило мене не на жарт.

— Кажи швидко, що хотів сказати, — буркнула я. — У мене ще є справи, і я не маю жодного бажання слухати тебе. Роблю це лише для того, щоб не соромити тебе серед усіх цих людей.

— Горда, — прошепотів Гордій. — Я кохаю тебе, Поліно. Не хочу тебе втрачати.

— Ти вже втратив. І що це взагалі за цирк? Ми могли поговорити особисто. Перед усіма цими людьми... Навіщо?

— Щоб переконати тебе у щирості своїх слів.

— Якщо ти так намагаєшся повернути мене, то в тебе це дуже погано виходить! — різко сказала я.

— Мені шкода, що так вийшло. Пробач, Поліно. Знаю, що зробив тобі боляче, — Гордій підійшов ще ближче до мене, — і я ненавиджу себе за це.

— Я тебе теж ненавиджу!

І хоч мій голос тремтів, я намагалася говорити твердо.

— Я хочу бути з тобою кожну секунду свого нікчемного життя. Будь ласка, дай мені шанс усе виправити.

— У мене було лише одне прохання до тебе, — сказала я, відчуваючи сльози на очах. — Я просила тебе вислухати мене, почути та зрозуміти. Ти відмовився, накричав, звинуватив у тому, що я нібито підставила тебе, а тепер хочеш, щоб я пробачила тобі?

— Ти казала, що я пошкодую про це, і це дійсно так. Я не можу без тебе, Поліно, — мовив Гордій, дивлячись мені в очі. Його погляд був таким глибоким, що моє серце знову розривалося на малесенькі шматочки. — Я не хочу бути без тебе. Ти потрібна мені.

— Як і мені був потрібен ти! Колись. Я не хочу більше тебе слухати.

Він видихнув, опустивши голову, але потім знову глянув на мене. Мабуть, не збирається здаватися.

— Знаю, ти казала, що не пробачиш мені, навіть якщо я стану перед тобою на коліна...

— Спробуй! — кинула виклик я. — Може, це змусить мене передумати?

Я переможно усміхнулася, коли помітила на його обличчі вираз збентеження. Поставити Гордія на коліна перед усією публікою та телекамерами — це справжнісіньке приниження для нього. Він не зробить цього ніколи, а в мене з’явиться можливість втекти. Та я мало рота не відкрила, коли він кивнув і почав повільно опускатися. Руки затремтіли, а хвилювання всередині змусило моє серце битися швидше. Він легко доторкнувся до моїх ніг. Я ж потягнулася до нього, щоб зупинити.

— Що ти робиш? — вражено спитала я. — Гордію, перестань! Ти соромиш себе перед усіма.

Хлопець підняв на мене свій погляд, усе ще легко обіймаючи руками мої ноги. Я ледь не розчинилася в цих сірих очах. Його волосся перебувало в неохайному безладі, і мені страшенно захотілося провести по ньому своєю рукою. Боже, він такий красивий! І я так сильно кохаю його.

— Стояти на колінах перед коханою жінкою — це не соромно, — сказав Гордій, дивлячись на мене.

Я поклала свої руки на його плечі та повільно присіла біля нього. Так наші обличчя були на одному рівні. Він потягнувся рукою до моєї голови та зняв мою кепку. Хлопець легко провів своєю долонею по моєму волоссі. Очі щипало від непролитих сліз, бо почуття переповнювали мене.

— Мені боляче, Гордію, — зізналася я, тремтячи голосом. — Ти не повірив, коли я намагалася переконати тебе в тому, що мене підставили. Ти навіть не захотів слухати. Ми могли б з цим розібратися разом.

— Я ідіот, і зрозумів це уже тоді, коли ти пішла.