Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

— Чому ти не прийшов у суд? — спитала я.

— Бо не хочу розлучатися з тобою, — просто відповів він. — Так, я образив тебе. Знаю, що мій біль — це ніщо в порівнянні з твоїм. Я зрозумію, якщо ти не пробачиш мені, якщо захочеш повністю викреслити мене зі свого життя, але є дещо, що ти повинна знати.

— Що?

— Я не відмовлюся від тебе, Поліно. Мабуть, потрібно було втратити тебе, щоб зрозуміти, що ти — саме та жінка, яка потрібна мені.

— Я не можу вірити тобі, — прошепотіла я, хоча мені страшенно хотілося обійняти його в цей момент.

— Я привселюдно зізнався тобі у коханні та попросив у тебе пробачення, — почав він. — Я усю ніч фарбував свій автомобіль у твій улюблений колір, а зараз стою перед тобою на колінах. Ти досі сумніваєшся у моїх почуттях до тебе?

— Ти зробив мені боляче.

Гордій уважно дивився на мене, а тоді приречено похитав головою. Наче він був за крок до того, щоб змиритися з тим, що це кінець між нами.

— Ти навіть не уявляєш, як боляче було мені, коли я побачив ті докази, — заговорив хлопець і втомлено потер обличчя. — Коли побачив на камерах, як той твій колишній поцілував тебе. Я не хотів вірити, що ти так вчинила зі мною, але емоції та злість захопили мене повністю. Може, тобі буде легше, якщо я скажу, що цей тиждень був найгіршим у моєму житті. Я по-справжньому страждав без тебе. Мені не хотілося нічого. Навіть цього чемпіонату. Я був за крок до того, щоб відмовитися від нього. Та потім прийшов дідусь, розповів мені правду. Я зненавидів його, Поліно, а себе відчував останнім покидьком. Тоді зрозумів, що мені потрібно зробити все, щоб повернути тебе. Цей чемпіонат... — Гордій важко видихнув. — Складно було зібратися без твоєї підтримки. Єдине, що налаштувало мене на перемогу — це бажання вразити тебе. Я і цей кубок хотів отримати лише для того, щоб ти з гордістю називала себе дружиною чемпіона. Думав, що зможу переконати тебе повернутися до мене, але бачу, що ти непохитна. Я надто сильно зробив боляче тобі, і це вбиває мене.

— Гордію, — прошепотіла я та легко поклала свою руку на його щоку, — гаразд. Ми можемо спробувати все спочатку.

Він здивовано дивився на мене, наче не вірив, що я справді сказала це. Я легко усміхнулася йому та відчула, що по моїй щоці потекла сльоза.

— Ти справді хочеш цього? — спитав Гордій.

Я кивнула головою. Він нахилився до мене та притулився своїм чолом до мого, заплющивши очі. Здавалося, наче хлопець насолоджувався цим моментом, моїм запахом, мною.

— Що б не було між нам раніше, це не змінює того факту, що я кохаю тебе, — сказала я. — Намагалася не кохати тебе, але не змогла. Між нами особливий зв’язок, пам’ятаєш?

Я усміхнулася йому, а він легко витер своїми пальцями мої сльози.

— Пам’ятаю, — прошепотів Гордій.

Він нахилився ближче до мене, і я відчула поцілунок на своїх губах. Він був таким ніжним та легким, що всередині все затріпотіло в передчутті. Я вдихнула повітря, змішане з його запахом, і відчула приємне тепло в животі. Здається, усі метелики прокинулися та готові піднести мене кудись на небеса.

— Думаю, що нам уже час іти звідси, — мовив хлопець, коли відірвався від моїх губ.

Він швидко піднявся на ноги та допоміг мені теж випрямитися. Я вже встигла забути, що Гордій весь цей час стояв на колінах. Хлопець усміхнувся та знову крадькома поцілував мене в губи. Я тихо засміялася.

— Додому? — спитав Гордій, глянувши на мене.

— А де мій дім? — поцікавилася я, схиливши голову вбік. 

— Там, де і мій.

Я прикусила нижню губу, стримуючи усмішку. Гордій обійняв мене однією рукою, притискаючи до свого тіла та повів на вихід з цього автодрому. Я трохи опустила голову, коли зрозуміла, що за нашою сценою на траві спостерігала публіка й телекамери. Та мені було байдуже, бо в цей момент я нарешті відчула полегшення від нашого примирення. Щось підказувало, що тепер у нас все обов’язково буде добре.

— Ей, чемпіоне! — почула за нашими спинами голос Микити. — Ти свій кубок забув.

Ми разом обернулися до нього. Хлопець підбіг до нас та простягнув Гордію його заслужену нагороду. Я усміхнулася, адже це довело мені, що я таки важливіша для нього за все.

Гордій забрав свій кубок, усе ще обіймаючи мене. Я мигцем глянула на цей приз, за яким хлопець так довго гнався. Треба буде пізніше роздивитися кубок детальніше.

— Розгляд заяви про розлучення перенесли на цю п’ятницю, — сказала я.

— Ти не забереш її? — спитав Гордій, глянувши на мене.

— Не знаю, — я байдуже знизала плечима. — У тебе є п’ять днів, щоб переконати мене не робити цього.

— Нове випробування? — Гордій примружив очі. — Я готовий!

— Це останнє, — прошепотіла я та поцілувала його в щоку. — Обіцяю!

Він так уважно подивився на мене, що я аж зніяковіла. Гордій зупинився, змушуючи мене теж глянути на нього.

— Я ніколи більше не ображу тебе, Поліно.

— Знаю, — я грайливо усміхнулася йому. — Бо якщо ти зробиш це ще раз, то я таки вб’ю тебе.

— М-м-м-м, — Гордій поклав свою руку на мою талію, обіймаючи мене, — яким способом?

— Наприклад, підкину тобі в кімнату кота, на якого у тебе алергія, або ж придушу вночі тебе подушкою.

Він глибоко засміявся, а його губи легко торкнулися моєї скроні.

— Я встиг скучити за твоїми погрозами, Поліно.

— Знаю, що ти їх любиш.

— О! Є так багато речей, які я люблю в тобі, — Гордій ще міцніше притиснув мене до свого тіла, а я поклала руки на його груди. — Розказати?

— Розкажи, — прошепотіла я, удивляючись в його красиві очі.

— Гаразд...

І я майже не чула, що він говорив, адже вся моя увага була на губах цього хлопця, який колись викрав моє серце, але так і не зміг повернути його мені. Натомість у мене було інше. Те, що нестримно билося під моїми руками у такт з моїм. І це було наше з ним кохання.