Читати книгу - "Несподіване весілля, Ксана Рейлі"

Через вісім місяців
 

Рік... Цілий рік пройшов з того дня, коли ми вперше з Гордієм зустрілися на нашому весіллі. Так, це не було коханням з першого погляду, але це наша особлива історія. Ми вперше побачилися, познайомилися та навіть поцілувалися на нашому весіллі. Усе не так, як мало б бути за стандартом. Та кому потрібні ці стандарти, якщо обоє до нестями кохають одне одного?

Здається, Гордій приготував якийсь сюрприз на річницю нашого фальшивого весілля. Ми таки не розлучилися, бо йому все ж вдалося переконати мене забрати заяву про розлучення. Та й я не хотіла розлучатися з ним. З тієї миті, як ми вийшли з того автодрому після чемпіонату, ми з Гордієм майже весь час проводили разом. Я відчувала себе по-справжньому щасливою, і жодного разу не пошкодувала про те, що пробачила йому тоді. Його мама, здається змирилася зі мною у ролі невістки, що теж неабияк тішило мене.

Я поправила білу сукню до колін з широкими рукавами, яку Гордій попросив мене вдягнути сьогодні. Вона виглядала майже як весільна, але була короткою та не дуже пишною. Він надіслав мені адресу, за якою я мала б приїхати. Коли таксі зупинилося біля якогось парку, то я трохи насупилася. Та приємне передчуття змусило мене розслабитися. Я вийшла з автомобіля та дещо розгублено попрямувала вперед.

Коли побачила Гордія, то широко усміхнулася йому. Він стояв у красивому костюмі чорного кольору, що шалено личив до його очей.

— Привіт! — радісно привіталася. — Що ми тут робимо?

— Ходи зі мною! — запропонував він і простягнув мені свою долоню.

Я зацікавлено подивилася на нього та поклала свою руку в його. Він повів мене кудись вглиб парку. Я мало не впала на своїх шпильках, коли йшла цією бруківкою.

Гордій завів мене на невелику поляну. Тут був маленький столик з двома келихами шампанського.

— Наша з тобою історія розпочалася неправильно, — сказав Гордій своїм улюбленим серйозним тоном. — Я хочу показати тобі, як уявляю її, якби ми з тобою зустрілися за іншими обставинами.

— Це звучить цікаво.

— Думаю, що ми б з тобою зустрілися на вечірці після якогось крутого модного показу, на якому ти була б моделлю, — почав він. — Ти так сильно вразила мене своєю красою, що я захотів познайомитися з тобою. І власне... — Гордій узяв у руку келих та уважно подивився на мене. — Мені здається, чи ви сумуєте?

Він зацікавлено підняв одну брову, наче справді вперше побачив мене. Чудово! Отже, гра почалася.

— Мені здається, чи це не ваша справа? — холодно сказала я.

— Красива дівчина сумує і не хоче знайомитися. Гм, цікаво.

— Може, ви не подобаєтеся мені? — я показово примружила очі. — Одразу помітно, що ви — самозакоханий тип.

— Дозвольте переконати вас в іншому. Повірте, красиві дівчата подобаються мені більше, аніж моє не менш красиве обличчя у дзеркалі.

Я засміялася, але потім все ж змусила себе замовкнути. Не хотілося так легко здаватися.

— Ви можете спробувати здивувати мене, — сказала я та гордо підняла голову.

— Як щодо танцю? — спитав він і простягнув мені свою руку.

— Лише тому, що мені нудно, — фиркнула я, але все ж прийняла його долоню.

Він притягнув мене до себе, обіймаючи за талію. Але хлопець все ще тримав відстань між нами, наче ми були незнайомцями.

— Можу я дізнатися ваше ім’я? — спитав він, дивлячись мені в очі.

— Поліна, — відповіла я.

— Прекрасно! Вам дуже личить.

— Дякую. А ви?

— Гордій, — сказав хлопець.

— Жахливо, — пробурмотіла я та скривилася.

Він засміявся, і це теж змусило мене усміхнутися. Ми ще трохи поговорили, перейшли на «ти» та нібито обмінялися своїми телефонами. Після цього Гордій повів мене до наступного місця нашої зустрічі. Ми зупинилися уже на іншій галявині. Тут був столик з лавочками та велика гойдалка. Гордій повів мене саме до неї. Він допоміг мені сісти та легко погойдав її. Потім хлопець опустився біля мене.

— Якось так я уявляю наше перше побачення, — сказав він. — Це було б спокійне романтичне місце, де ми могли б побути вдвох, щоб краще пізнати одне одного. Я б розповів тобі про своє захоплення перегонами, а ти б, як завжди, невдоволено зморщила свій красивий носик. Після цього ти б ділилася своїми успіхами в кар’єрі та мріями на майбутнє. Ми б сиділи так до вечора розмовляючи. А тоді я б спитав у тебе дозволу, щоб поцілувати.

Я усміхнулася, слухаючи його слова. Мені подобалася така романтична сторона Гордія, адже він дуже рідко проявляв її.

— Зазвичай на першому побаченні не цілуюся, — мовила я, дивлячись на нього, — але сьогодні хочу зробити виняток.

Гордій стримав усмішку та нахилився до мене. Він поклав свою руку на мою щоку і вмить його губи торкнулися моїх. Це було так обережно, легко та бентежно, наче справді перший поцілунок. Він не поглиблював його і не вимагав, щоб я відповідала йому. Хлопець просто цілував мої губи та насолоджувався цим моментом. Я теж насолоджувалася ним наче вперше. Відчуття всередині переповнювали, і я вкотре переконалася, що шалено кохаю його.

Він відсторонився від мене і підвівся з гойдалки. Я зробила те саме. Гордій міцно стиснув мою руку та повів далі.

— Потім у нас було б ще багато побачень, — продовжив говорити він, коли ми йшли. — Ми б гуляли вечірнім містом, цілувалися під дощем, сиділи на терасах ресторанчиків. Ти б проходила до мене на перегони та тренування, а я б не пропускав жодного твого показу. У пориві пристрасті ми б поїхали до мене, де зайнялися б коханням. Це була б найкраща ніч у моєму житті. Я б зізнався в цей момент тобі в коханні, а ти б відповіла мені взаємністю.

Гордій зупинився. Він узяв мою праву руку та зняв з неї красиве колечко, яке колись подарував. Хлопець раптом почав опускатися переді мною на одне коліно. Гордій трохи знервовано прочистив горло. Я ж не розуміла, чому він нервує.

— Поліно, — сказав він, дивлячись мені в очі, — ми з тобою прожили немало всього. Я не один раз образив тебе, зробив боляче, але намагався виправитися. Старався кожної миті показувати тобі, як сильно кохаю тебе. Це дійсно так. Ти змогла закохати мене в себе, наче божевільного. Я постійно думаю про тебе, і ти — це єдине, що має значення у моєму житті. Я хочу бути з тобою до кінця своїх днів. Хочу, щоб ми нарешті по-справжньому пов’язали наші долі. Я мрію, що колись ти подаруєш мені маленьких Тео та Вікторію, — я засміялася, коли він згадав про дітей, а на моїх очах з’явилися сльози. — Поліно, ти згодна вийти за мене заміж по-справжньому?