Читати книгу - "Грона гніву"

— Пильнуй за ними, наче мимохідь,— сказав Джул. Він наблизився до вартового.— Хто цих трьох запросив? — спитав він.

— Хлопець наш, Джексоном звати, четвертий блок.

Джул обернувся до Тома.

— Думаю, вони і є.

— Відки зна’ш?

— Не знаю. Просто відчуваю. Нашорошені вони якісь. Простеж за ними, перекажи Віллі, аби перевірив: чи запрошував їх Джексон з четвертого блоку. Хай він їх перевірить. А я тут буду.

Том пройшов повз трьох молодиків. Вони спокійно попрямували на танцювальний майданчик і зайняли місця в юрбі. Том побачив біля оркестру Віллі й подав йому знак.

— Що тобі? — спитав Віллі.

— Оті троє — бачиш — там?

— Ну.

— Кажуть, Джексон з четвертого блоку їх запросив.

Віллі витягнув шию, побачив Гастона і покликав.

— Оті троє,— сказав техасець.— Треба покликати Джексона з четвертого блоку, розпитати, чи запрошував їх.

Гастон розвернувся і пішов; за кілька хвилин він повернувся з худорлявим і кощавим канзасцем.

— Ось Джексон,— сказав Гастон.

— Слухай, Джексоне, отих трьох бачиш?

— Так.

— Ти їх запрошував?

— Ні.

— А раніше колись бачив?

Джексон подивився на них.

— Атож. Працювали разом у Ґреґоріо.

— Виходить, вони знали, як тебе звати.

— Так. Ми ж разом працювали.

— Ну добре,— промовив Гастон.— Тримайся від них подалі. Ми їх не зачепимо, якщо вони нормальні. Дякуємо, містере Джексон.

— Добра робота,— звернувся він до Тома.— Гадаю, це вони ті самі і є.

— Джул їх запримітив,— сказав Том.

— Чорт забирай, не просто так,— зауважив Віллі.— У нього кров індіянська — от чуйка й підказує. Гаразд, піду покажу своїм хлопцям.

Через юрбу продерся шістнадцятирічний підліток. Важко дихаючи, він став перед Гастоном.

— Місте’е Гастон,— звернувся він.— Я все зробив, як ви сказали. Одну машину біля евкаліптів припаркували — у ній шестеро сидять,— а на північній стороні, на узбіччі,— ще четверо. Я в них сірника прикурити попросив. У них є пістолети. Я сам бачив.

Погляд у Гастона став жорстким.

— Віллі,— спитав голова,— ти певен, що у тебе все напоготові?

Віллі весело всміхнувся.

— Ну аякже, містере Гастон. Комар носа не підточить.

— Ну, поки що не зачіпайте. Пам’ятай. Якщо можна, хай буде тихо, хочу побачити їх. Я буду у себе в наметі.

— Погляну, чи зможемо,— сказав Віллі.

Танці ще офіційно не були оголошені, проте техасець уже заліз на майданчик.

— Займайте місця,— оголосив він.

Перестали грати. Юнаки й дівчата, молоді чоловіки і жінки — усі заметушилися, забігали, доки на майданчику не вишикувалися вісім каре, завмерлих в очікуванні. Дівчата стояли взявшись за руки і переплівши пальці. Кавалери схвильовано тупцювали. Навколо танцюристів сиділи літні люди, злегка усміхнені, тримаючи дітей на віддалі від майданчика. А далі сиділи святенники, на чиїх обличчях застигло жорстоке презирство, і пантрували за гріхом.

Мати і Ружа Шаронська сиділи на лавці, спостерігаючи за святом. І коли який-небудь кавалер запрошував Ружу Шаронську на танець, мати відповідала: «Ні, їй недобре». І Ружа Шаронська вся червоніла, очі її сяяли.

Розпорядник вийшов у центр і підняв руки.

— Усі готові? Тоді починаємо!

Музиканти грянули «курячого веремія» — пронизливо і дзвінко озвалася скрипка, гугняво й різко заграли губні гармоніки, забасили струни гітар. Розпорядник називав повороти, каре зарухались. І всі танцювали, рухалися вперед-назад; «беріться за руки, кружляйте ваших дам». Розпорядник нестямно постукував ногою, походжав туди-сюди, проходив між парами, які оголошував.

— Кружляйте дам, вперед-назад. Тепер — за руки, і — нова фігура.

Музика ставала то гучнішою, то тихішою, і стукіт черевиків по майданчику калатав як барабанний дріб.

— Кружляйте, правий поворот, лівий поворот, пауза, а тепер — пауза — повернулись, усі разом,— монотонно, високим тембром виспівував розпорядник.

Тепер коси у дівчат не були так гладенько зачесані. Тепер на чолах у юнаків виступив піт. І хвацькі танцюристи почали виробляти закаблуки, складні викрутаси. І літні люди, які сиділи біля стіни, захопилися ритмом, злегка поплескуючи руками, притупуючи ногами і з м’якими усміхами обмінюючись поглядами одне з одним та киваючи.

Мати близько нахилилася до рожевого вуха Ружі Шаронської:

— Мо’, ти не повіриш, але татко твій був вправним танцюристом — найліпшим, яких я замолоду бачила.— І вона всміхнулася.— Сама собою старовина пригадується,— додала вона.

Й усмішки на обличчях інших глядачів означали, що літні люди теж пригадують старі часи.

— Біля Маскоґі[29] років двадцять тому був один сліпий, на скрипці грав...

— А я раз хлопця бачив: міг підстрибнути — і чотири рази підборами клацнути.

— А шведи в Дакоті... знаєте що іноді виробляють? Сиплють перець на підлогу. Дами стрибають, спідниці задираються, а перець туди потрапляє — то леді так гарячкують — ну достеменні кобилки, що жеребців ждуть! Шведи таке виробляють.

На віддалі святенники стежили за своїми непосидющими дітьми.

— Дивіться на гріх,— казали святенники.— Ці гріховоди просто до пекла на коцюбі в’їдуть. Скорботно праведникам на таке дивитися.

А діти зберігали мовчання й нервувалися.

— Ще одне коло — і відпочинок,— скомандував розпорядник.— Розгарячкуйте дам, а то ми скоро скінчимо.

А дівчата були вже геть спітнілі, розпарені, танцювали розтуливши рота, з трепетними зосередженими лицями, а кавалери відкинули назад довгі патли й аж вибрикували, вивертаючи носаки туфель і тупочучи підборами. І каре зарухались, обмінюючись парами, кружляючи під музику, а різка мелодія не вгавала.

Раптом усе скінчилося. Зморені танцюристи стояли, важко хапаючи повітря. А діти нарешті прорвали перепони, ринули на майданчик, почали шалено ганятись одне за одним, гасали, ковзалися, зривали одне в одного кашкетики і тягали недругів за волосся. Танцюристи присіли, обмахуючись руками. Музиканти в оркестрі встали і потяглися для розривки, і знову сіли. А гітаристи тихо настроювали лади і струни своїх інструментів.

Тепер Віллі оголосив:

— Наступні каре, якщо бажаєте.

Кавалери ледь підвелися на ноги і почали обирати дам. Том тримався поряд з трьома молодиками. Він бачив, як вони проторували собі шлях на майданчик і підійшли до одного з каре. Він махнув рукою Віллі, а той заговорив зі скрипалем. Музикант зі скреготом провів смичком по струнах. Дванадцятеро молодих людей повільно вийшли на майданчик. Та трійця підійшла до каре. І один з трьох сказав:

— Я танцюю з нею.

Білявий хлопець подивився здивовано:

— Це моя дама.

— Ану стули пельку, ти, жовтодзьобий сучий сину...

У темряві