Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Наречені на свята, Лана Кохана 📚 - Українською

Читати книгу - "Наречені на свята, Лана Кохана"

231
0
10.03.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наречені на свята" автора Лана Кохана. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 146
Перейти на сторінку:
***

***

— То чим ви двійко займалися тут усе літо? — запитав Захар наступного ранку за сніданком.

— На Петрос ходили, — відказав я й зробив ковток кави.

Єва ще спала, а Ліза плескалася в душі, тож у їдальні ми були лише вдвох.

— Два місяці на Петрос ходили? — скинув брів Захар.

Я знизав плечима.

— Це вакації. Що ми, по-твоєму, повинні робити, якщо не відпочивати?

— Ви дивні. Обидва.

— Дуже милий коментар, братику, дякую.

— Ви поводитеся дивно.

— Не розумію, про що…

— Трясця його матері! — долинуло з ванної.

Я чимдуж кинувся туди й затарабанив у двері:

— Лізо! Лізо, з тобою все гаразд?

Вона прочинила двері й стрімко вигулькнула до мене.

— Так, я… — затнулася, помітивши Захара. — Я… я тільки… Я впала.

Я насупився. Бреше.

— Впала?

— Угум. Послизнулася й потягнула твій рушник. Здається, я упустила його в унітаз. Пробач.

Я не розумів, до чого цей цирк, і був певен, що Захар на це не повівся, але підіграв.

— О, та нічого. Просто… викинь його й квит.

Ліза схопила мене за руку, коли я хотів було йти.

— Це…

Вона зиркала на Захара, а її голос був сповнений такого хвилювання, що я почав шукати прихований сенс у її словах.

— Це був червоний рушник.

— Червоний? — уточнив я.

Усі рушники в цьому домі були кремового кольору або ж сірі.

— Так, червоний. Насиченого такого кольору. Наче кров.

— Наче…

До мене дійшло.

— Трясця його матері! — вигукнув я.

А тоді побачив вираз обличчя, з яким на нас дивився Захар, і спробував себе опанувати — прочистив горло.

— Я мав на увазі… файний був рушник.

— Так, дуже, — Ліза марно ховала усмішку.

— То, може, принести тобі новий?..

«Тест на вагітність», — мав договорити я, але ж не при Захарові!

— О, ні, не переймайся, тут є ще.

Ясна річ, Ліза не зрозуміла, про що я.

— А ти не міг би?.. — я помахав Захарові рукою, бо не спромігся придумати в ту мить нічого кращого.

Він задки покрокував на кухню, а я зашепотів, прихилившись до Лізи:

— Тобі купити новий тест?

— Кажу ж, місячні почалися.

— А якщо це не вони?

— Внизу тягне як при місячних, — набурмосилася Ліза.

— Перестраховка не завадить.

— Тоді візьми два різні.

Я кивнув:

— Візьму три.

Ліза покрутила головою: у зоні видимости нікого не було, тож вона хутко цмокнула мене в щоку й ізнов зачинилася в душі. Цієї ж миті з-за повороту вигулькнув Захар.

— Ані слова, — прошепотів я, вказуючи на нього пальцем. — Єві теж.

— Ви з нею що?.. — люто зашипів на мене Захар.

— Мовчи.

Широким кроком я дійшов до виходу, Захар ішов за мою назирці.

— А хіба мама не розповідала тобі про важливість контрацепції? — не вгавав він.

— А хіба мама не вчила тебе, що підслуховувати не годиться?

Я вліз у сандалі й намацав сонцезахисні окуляри на ключниці. Захар вискочив за мною на ґанок.

— І що ти робитимеш, коли літо скінчиться?

Я зупинився.

«Якщо Ліза не вагітна, то… видихну з полегшенням?» — подумав я, а тоді обернувся й сказав:

— Не знаю. А тобі яке діло?

— Тобі щонайменше ще рік учитися в Києві.

— І?

— А стосунки на відстані потребують вдвічі більше старань, знаєш?

— Знаю, якось розберуся.

— Ти — так, а як щодо Лізи? Хіба її колишній не зрадив її саме так?

— Я б нізащо…

— Я знаю, довбню, але є така штука, психотравмувальним досвідом зветься. Ліза може бути недовірливою, зважаючи на…

— Психотравмувальний досвід, — урвав його я. — Які розумні слова від людини без психологічної освіти.

Захар зітхнув.

— Просто… зваж на це, добре? Я на твоєму боці, Тимку, але ж Ліза… Вона ж твоя ліпша подруга.

— О так, дякую, тепер я бачу сенс! — уїдливо кинув я.

— Йой, та йди ти! Тільки не налажай.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 117 118 119 ... 146
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наречені на свята, Лана Кохана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наречені на свята, Лана Кохана"