Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Ребекка 📚 - Українською

Читати книгу - "Ребекка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ребекка" автора Дафна дю Мор'є. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 136
Перейти на сторінку:
Френка. — Заради Бога, зупиніть його!

Френк глянув на мене й хутко рушив до дверей.

Я почула голос Максима — дуже спокійний і вельми стриманий.

— З’єднайте мене з Керрітом 17, — проказав він.

Февелл не зводив погляду з дверей, він мав на диво напружений вираз обличчя.

— Облиште мене, — сказав Максим Френку.

За дві хвилини його голос почувся знову:

— Це полковник Джуліан? Вам телефонує де Вінтер. Так. Так, я знаю. Я хочу запитати, чи не могли б ви просто зараз приїхати до мене? Так, у Мендерлей. Терміново. Це не телефонна розмова — ви все почуєте, щойно приїдете. Страшенно перепрошую, що мені доводиться вас смикати. Так. Дуже вам дякую. До побачення.

Максим знову повернувся до бібліотеки.

— Джуліан уже їде сюди.

Він перетнув кімнату й розчахнув вікна. Злива досі не вщухла. Максим стояв, розвернувшись до нас спиною, і дихав холодним повітрям.

— Максиме! — тихо покликав Френк. — Максиме!

Він не відповідав. Февелл зареготав і пригостився черговою цигаркою.

— Якщо ти хочеш, щоб тебе повісили, старий, то мені однаково, — сказав він.

Февелл узяв зі столу газету, плюхнувся на диван, заклав ногу на ногу й узявся гортати сторінки. Френк повагався, зиркаючи то на мене, то на Максима. Затим підійшов до мене.

— Невже ви нічого не можете зробити? — прошепотіла я. — Їдьте назустріч полковнику Джуліану, заверніть його, скажіть, що сталася помилка.

Не обертаючись і досі стоячи біля вікна, Максим заговорив:

— Френк звідси не вийде, — мовив він. — Я все владнаю сам. Полковник Джуліан буде тут рівно за десять хвилин.

Ніхто з нас нічого на це не відказав. Февелл продовжив читати газету. Тишу порушував тільки рівномірний шум дощу. Невпинного, спокійного, рівного та одноманітного. Я почувалася безпорадною, безсилою. Я нічого не могла вдіяти. Френк також нічим не міг зарадити. Якби ми були персонажами книжки або п’єси, я б знайшла револьвер, ми б застрелили Февелла та сховали його тіло в шафі. Однак револьвера не було. Не було й шафи. Ми були звичайними людьми. Із нами такі речі не відбувалися. Я не могла зараз підійти до Максима та на колінах благати його дати Февеллу грошей. Я була змушена сидіти склавши руки, дивитися на дощ і спостерігати за Максимом, що, розвернувшись до мене спиною, стояв коло вікна.

Злива була надто сильна, аби розчути, як під’їжджає автомобіль. Шум дощу заглушав собою будь-які інші звуки. Ми не знали, що полковник Джуліан прибув, доки двері не відчинились і Фріс не провів його до бібліотеки.

Максим рвучко розвернувся.

— Доброго вечора! — привітався він. — Ось ми й знову зустрілися. Ви дуже швидко доїхали.

— Так, — відповів полковник Джуліан. — Ви сказали, що справа термінова, тож я виїхав одразу. На щастя, в одного з моїх людей була під рукою машина. Ну й вечір!

Він кинув невпевнений погляд на Февелла, а тоді підійшов і потиснув мені руку, кивнув Максиму.

— Добре, що почало дощити, — сказав він. — Надто довго збиралося. Сподіваюсь, вам стало краще?

Я щось, не знати що, пробурмотіла у відповідь; полковник стояв, потираючи руки, і переводив погляд з одного на іншого.

— Думаю, ви розумієте, що я покликав вас не для того, щоб поточити ляси перед вечерею. Це — Джек Февелл, кузен моєї покійної дружини. Не знаю, чи ви зустрічалися раніше.

Полковник Джуліан кивнув.

— Обличчя знайоме. Можливо, ми колись тут перетинались.

— Цілком імовірно, — мовив Максим. — Ну ж бо, Февелле, розповідай!

Февелл підвівся з дивана та жбурнув газету на стіл. Схоже, за ці десять хвилин він протверезів. Февелл доволі твердо тримався на ногах. Припинив усміхатися. У мене склалося враження, що він був не надто задоволений таким поворотом подій і кепсько підготовленим до зустрічі з полковником Джуліаном. Февелл заговорив гучно, доволі зарозумілим тоном.

— Послухайте, полковнику, — сказав він, — ходити манівцями немає сенсу. Я приїхав сюди, бо мене не задовольнило рішення, ухвалене сьогодні під час дізнання.

— О! — вигукнув полковник Джуліан. — А вам не здається, що це вже справа містера де Вінтера, а не ваша?

— Ні, я так не думаю, — мовив Февелл. — Я маю право голосу не лише як кузен Ребекки, але і як її майбутній чоловік, якби вона була досі жива.

Це заскочило полковника Джуліана зненацька.

— О, — протягнув він. — О, ач як! У такому разі, інша справа. Містере де Вінтер, це правда?

Максим стенув плечима.

— Уперше про це чую, — відказав він.

Полковник Джуліан перевів недовірливий погляд з одного на іншого.

— Послухайте, Февелле, — промовив він, — що саме вас не влаштовує?

Якусь мить Февелл не зводив з нього очей. Я бачила, що він щось планує, і помітила, що він таки не протверезів достатньо, щоб з усім упоратись. Февелл повільно дістав із кишені жилета записку Ребекки.

— Цю записку було написано за кілька годин до того, як Ребекка мала вийти в море й накласти на себе руки. Ось, візьміть. Я хочу, щоб ви її прочитали і сказали, чи, на вашу думку, жінка, що написала таке, могла бути налаштована на самогубство.

Полковник Джуліан вийняв із кишені футляр, дістав звідти окуляри і прочитав записку. Потім повернув її Февеллу.

— Ні, — відказав він, — з першого погляду, не могла. Утім мені невідомо, чого саме стосується ця записка. Можливо, про це знаєте ви? Або, може, де Вінтер?

Максим мовчав. Февелл крутив папірець у пальцях, свердлячи полковника поглядом.

— У цій записці моя кузина цілком очевидно призначила мені зустріч, чи не так? — сказав він. — Вона попросила мене приїхати тієї ночі до Мендерлея, бо мала мені щось повідомити. Що саме, гадаю, ми вже ніколи не дізнаємося, проте річ не в цьому. Вона призначила зустріч і мала намір провести ніч у хатині для того, щоб побачитися зі мною наодинці. Сам факт того, що вона вийшла в море, мене ніколи не дивував. Вона частенько вирушала у плавання на годинку чи дві, провівши цілий день у Лондоні. Але пробити дірки в каюті та зумисне себе втопити — це радше скидається на істеричний вибрик якоїсь невротички, — е ні, полковнику Джуліане, Христом Богом присягаюся, це аж ніяк на неї не схоже!

Обличчя Февелла почервоніло, і на останніх словах він зірвався на крик. Така поведінка

1 ... 117 118 119 ... 136
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ребекка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ребекка"