Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Українська література 17 століття 📚 - Українською

Читати книгу - "Українська література 17 століття"

338
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Українська література 17 століття" автора Автор невідомий. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 117 118 119 ... 202
Перейти на сторінку:
всей язбуки не прочитаю.

Тьфу, сину, ци же-сь не чував,

Що мовлять люде — а, б, в, л?

Іой-гой, сину, нічого доброго з тебе не буде!

Син

От ти, тату, не бридь, а ліпше чинити будеш, Коли мене не можеш письма научити,

От ти мене по святах полиш оженити. І

Тато

Ов песький сину, перепеський, поганський сину!

От коли умотаю руку у твою чуприну!

Та мені, сивцеві, казати лгати?

Прийшлося батькові од тебе лиха дождати!

Син

А чом же-сь мя змалу до школи не давав,

Але-сь мі вівці і телята пасти казав?

А тепер я до науки охоти не маю І тої язбуки прочитати не знаю.

Тато

Отже, панове, чого се я на старость дождав,

Що мені мой син брехати казав?

Син

Тату, тату! Як тя возьму києм обертати,

Не будеш знав, куди утікати!

А чом же-сь мя замалу до науки не давав?

То би-сь був з мене тепер ліпшую потіху мав,

А тепер росту псу трава, бо пам’яті не маю.

Озьми собі і кеблицю, бо нічого на нюй не знаю.

Тут син татові таблицю положить.

Тато

Ав, песький, перепеський, поганський сину!

Бодай-єм тя був не знав, такую дитину!

Так мене, старого сивця, зневажати?!

От тепер же я тебе озьму обертати!

Тут тато костуром на сина махаєт, а син та йому Костуром складаєт; по тім мовить.

Син

Ей.тату, дай покуй! Ей, гвалт! Тату, дай пукуй! Гамуйся!

Тут тато сина бієт, син мовить.

Син

Ей, не буду ті больше тривати,

А юж, боже, помагай, тата обертати!

І будет тата син бити, тато кричить.

Тато

Гвалт! Гвалт! Панове, од сина ратуйте!

Для бога, щоби мя не забив, його гамуйте!

Тут син, отця вибивши, пойдет і мовить.

Син

Нехай же тато знаєт, що мя замалу до школи не давав! То би я його тепер ні в чом не турбував.

Тут встанет отець, як його син виб’єт, мовить.

Тато

Приглядітеся, люде, моїй зніті од сина!

Ах, моя нещасливая нинішняя година!

Волів би-м го бив замалу до науки дати,

А ніжелі од нього тепер ганьбу отримати!

А южей пойду на нього где помсти шукати,

Буду я його добре шпікгувати!

І пойдуть.

Фініс.

белетристика

княжі ЖИТІЯ

[ЖИТІЄ КНЯГИНІ ОЛЬГИ]

Прийдіте вшелякого правовірнії возрасту, поклонімся господеві, хвалячи'пресвятоє ім’я його і великую його милость на нас, іже, сліпотою невірія і баввохвальства нас хоруючих, яко отець чадолюбивий, світом ласки своєї просвітив і в ра-зум правдиваго бога, во святой тройці славимаго. Прийдіте, похвалім і святую блаженную великую княгиню Ольгу которую бог, як денницю пред сонцем, послав в нашу Російськую землю. Тая бовім почала в темностІЛлудящих наставляти, баввохвальством зарослія серця ум’ягчати і православную християнськую віру щепити. —•

По многих літах, в которих наш народ руський, непре-станними войнами забавляючися межи собою, жив, жадного порядку і жадного старшого над собою не маючи; тілько, гди на войну виходили, вибирали з-межи себе єдного мужа валечного і мудрого і чинили його старшим собі, поки война тая ся одправила; а по том в [ча] щалися межи ними зайзро-сті, ненависті; і міли з того межи собою великії і непрестан-нії войни, од которих барзо їх много погинуло і уменшалося народу; а до того встав на них народ околичний козари (альбо газари), которії, звитяживши, їх вельми упокорили, гди теж господь бог, схотів ласку свою святую в нашой землі явити, дав покой.

І обрали собі князя, аби їми владнув, судив кривди і од [о] количних неприятелей боронив. І упросили собі-од землі варяжської (которії називалися пруси) великого князя Рю-рика. Которий пришов до них на великоє княженіє, і з ним братов два, [Си] неус і Трувор, ізо всім родом своїм і людом немалим. І од сих варяг, або прусов, по том наш народ прусами, а по том русами, а на остаток русь названо, а перед тим слов’янами називано. А інії повідають, для того, іж той народ бив вельми великий і валечний і по всей землі розсіявся і од розсіянія розський названий. А інії зась — од воло-сов русих. А іншії — од князя Рюрика руссю названо. Од князя теди Рюрика великоє княженіє Руськоє почалося. Той вшелякії порядки пристойнії і обичаї ліпшії установив.

I In иікоторих зась літєх браття його: померли. Незадовго по них і сам князь Рюрик помер, оставивши сина младого єдного, їгора, которого з княженієм руським оддав Ольгу, по-кревному своєму. Сей Ольг, владнучи панством, вельми меликії войни з околичними панстви мів і барзо много под княженіе руськоє подбив, межи которими і Царигород, так іж і греки дань давати мусили.

Од сього корене варяжського, з села Вибут, недалеко великого міста Пскова, святая великая княгиня Ольга родилася, любо не од княжого роду, єднак од зацного, поневаж Трувор брат Рюриков бив. Била теж на тварі слична і мудра над всі панни варязькії і руськії так, іж не било їй ровиої, а до того в чистоті вельми ся кохала, любо і закону не знала.

Гди Ігор, син Рюриков, будучи молодим, в панстві Псков-ськом поліованнєм ся забавляв, трафилося йому за рікою лов бачити, але. не мог ріки перебити. Обачив нікоєго в лодці пливучого, которого.упросив, аби його за ріку перевіз. А она, як князя, услухала. А гди обачив Ігор, іж не млоденець, але панна його перевозником, а до того єще на тварі барзо слич-ная, оная то Ольга, зараз, яко молодий, похотію блудною розпалився од самого только взгляду і почав до неї слова невстидливії мовити. А она, зрозумівши, іж злую похоть мів, о чистості її мислив, як мудрая, мудрою своєю мовою розмову його пересікла, мовячи:

— Чому, княже, трвожишся? Зрозуміла-м бо з слов твоїх, же хочеш з мене ся насміяти, чого уховай боже. Але прошу тебе, послухай мене, одкинь од себе злую похоть, поневаж по том і сам ся того будеш вствдати. Вспомнй, же єст-єсь князь, а князю потреба бити, як світильнику. І яко ж можеш інших право судити, а сам зле чинити? А на остаток і тоє знай, же нас тут тілько двоє, теди не можеш мні сили учинити, а іначей волю чистою утонути, где і ти зо мною- мусиш, аніжли панєнства мойого чистость тратити.

Такії і большей сих слов блаженная Ольга до князя Ігоря мовила.

Князь зась, слишачи так мудрії слова і завстидавшися, мовчком переїхав ріку, а по часі одшов до Києва.

Такий початок добрий блаженної Ольги,

1 ... 117 118 119 ... 202
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Українська література 17 століття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Українська література 17 століття"