Читати книгу - "Над Тисою"

— Проноза! — крізь зуби, презирливо кинув Тарас Волошенко.

Ця думка куховара була такою несподіваною, що всі прикордонники обернулись до нього, чекаючи пояснень.

Волошенко, який так гаряче і віддано любив жарт, роздмухував найслабшу іскру гумору, де б вона не виникла, був незвично серйозним.

— «Свій в дошку» цей ваш талант! — сердито відказав він. — Без усякого мила, як-то кажуть, в друзі лізе. Дуже «свій». Правильно, товаришу старшина?

Смолярчук навмисне не погодився з Волошенком:

— Не розумію, Тарасе, чого тобі не сподобався Микола Григорович. Хлопець як хлопець, не гірший від нас з тобою.

— Душі в ньому немає, лише шкіра та кістки, та ще язик-базікалка. Я його наскрізь бачу.

— Та ти йому просто заздриш, — пожартував Смолярчук. — Як же не заздрити! Конкурент знайшовся. Такий же веселий, як ти, такий же…

Волошенко дозволив собі перебити старшину.

— Вірно, я веселий. Але в мене це від душі, а він прикидається. Ваньку він валяє.

«Молодець, Тарасе, розбираєшся в людях», подумав Смолярчук. Голосно він сказав:

— Ну, от що, веселий чоловіче: готуйся в позачерговий наряд. Соколов, Філімонов, Тюльпанов — теж у наряд!

В суботу, закінчивши робочий день у книжковому магазині, Криж статечно пройшов по привокзальній площі, перетнув центр Явора і, не менше дюжини разів вклонившись знайомим, добрів до Гвардійської, увійшов до свого будинку і приступив до виконання таємних обов'язків, обов'язків резидента розвідувального центра «Південь».

Він відсунув убік великий портрет Тараса Шевченка й постукав у дощаний, замаскований шпалерами лаз, що вів у приміщення, де знайшов собі притулок Джон Файн.

Тайник одразу ж відчинився, і в темному квадраті отвору з'явилась голова «Чорногорця».

— Добрий вечір, сер, — промовив господар англійською мовою.

— Здрастуйте, Криж, — відгукнувся Файн теж по-англійськи. — Відпрацювалися?

— Відпочиваю до понеділка. Будемо обідати?

— З задоволенням. Я таки добре виголодався.

Файн підтягнувся на руках і легко, з акробатичною спритністю, виплигнув з люка. Потім він зайшов до кімнати, яка служила Крижу за бібліотеку.

— Новини є? — спитав він уже російською мовою.

— Є! Зараз викладати чи потім, коли підкріпимось!

— Коли підкріпимось.

Обідали вони тут же, в бібліотеці, перед завішеним до «половини вікном, звідки добре було видно хвіртку і садову доріжку, що вела до дому. Якщо хтось зайде на подвір'я Крижа, то не застане Файна зненацька: він встигне сховатися в тайнику. Обидва їли і пили мовчки, з удаваним захопленням, хвалячись один перед одним терпінням, витримкою, холоднокровністю, вмінням тримати язик за зубами.

Файн першим закінчив обідати. Відсунувши від себе тарілки, він поклав лікті на стіл, закурив.

— Ну, от і підкріпилися. Тепер викладайте свої новини, Криж.

Длубаючи гусячим загостреним пером у зубах, резидент сказав звичайнісіньким буденним голосом:

— Привіт вам від «Учителя».

— Від кого? — Файн потиснув руку Крижа. — Від «Учителя»? То ви його бачили?

— Під'їхав до мого магазина на лісовозі. Купив «Путівник по Закарпаттю» і доповів, що благополучно прибув і що все йде по плану.

— Друга удача, слава богові! — Файн молитовно приклав долоню до грудей. — Тепер можна сміливіше діяти. Ви, здається, в добрих стосунках з шляховим обхідником Дударем?

— Ми давно подружилися з ним. Знаменитий різьбар по дереву продає і дарує мені свої вироби, а я йому — рідкісні книги. Він також навчив мене робити з дерева різні дрібнички.

— Дуже добре. Отже, ваша поява в домівці Дударя нікого не здивує, не приверне уваги?

— Так, певен.

— В які дні ви звичайно бували у свого «друга»?

— Найбільше у свята і по суботах.

— От і добре. Сьогодні субота. Ви сьогодні ж підете до Дударя. На мою думку, «Учитель» зупинився жити у шляхового обхідника.

— Дудар — наша людина? — здивувався резидент.

— Ні. Але це зараз не має значення. Як ви гадаєте, чи зможе Дудар відверто розповісти вам про свого нового квартиранта?

— Гадаю, що так. Якщо не розповість сам, я йому допоможу.

— Ні в якому разі! Додержуйте найсуворішої обережності! Не запитуйте ні про що. Навпаки, робіть вигляд, що вас абсолютно не цікавить шофер Ступак.

— Слухаю.

— І коли ви переконаєтесь, що Ступак перебуває поза підозрою, то знайдіть момент і передайте йому слово в слово таке: «Післязавтра, в понеділок, приїжджайте у Явір, зайдіть до магазина Книготоргу, де одержите інструкцію, що вам належить робити». Файн посміхнувся і лукаво поглянув на Крижа: — Не хвилюйтесь, Любомире, до післязавтра ви будете знати, як проінструктувати Ступака.

Криж швидко закивав головою:

— Я не хвилююсь, сер. Все буде виконано так, як наказано.

Сьорбаючи гарячий, янтарного настою чай з блюдця, Файн спитав:

— Гірські туристи є у Яворі?

— Аякже! Явір з трьох боків оточений горами. У нас є навіть турбаза.

— А рибалки? Мисливці?

— Є і рибалки, і мисливці.

— Сподіваюсь, вони перед неділею не відсиджуються вдома, а вирушають на рибалку, на полювання, в гірські походи?

— Так. Найчастіше це буває по суботах.

— От і добре. І я сьогодні прогуляюся в гори під виглядом туриста, — несподівано для Крижа сказав Файн.

— Ви? Ви наважились залишити мій притулок?

— Лише на один