Читати книгу - "Американська трагедія"

Вона почала розв’язувати стьожку, якою була зав’язана коробка, але весь час невідривно думала про те, що ж іще міг таїти в собі вчорашній вечір. Які дівчата, крім Белли і Майри, були на танцях у Стілів? Може, Клайд останнім часом захопився якою-небудь дівчиною і зустрівся там з нею? Раніш він часто згадував про Сондру Фінчлі, Бертіну Кренстон і Джіл Трамбал. Може й вони там були вчора?

— А хто був там, крім твоїх двоюрідних сестер? — спитала вона раптом.

— О, безліч народу, ти їх не знаєш. Там з’їхалися двадцять чи тридцять чоловік з різних місць.

— Аз Лікурга, крім твоїх сестер, був хто-небудь? — наполягала вона.

— Всього кілька чоловік. Ми захопили з собою Джіл Трамбал і її сестру, так хотіла Белла. Арабелла Старк і Перлі Хайнс були вже там, коли ми приїхали.

Клайд не згадав ні про Сондру, ні про інших, хто особливо цікавив його. Але в тому, як він сказав це, в тоні його голосу і в блиску очей було щось дивне, і його відповідь не задовольнила Роберту. Вона була дуже стривожена, але почувала, що зараз нерозсудливо набридати Клайдові дальшими розпитуваннями. Він може розсердитись. Кінець кінцем в її очах він завжди був зв’язаний з цим світом. Вона не хотіла, щоб він запідозрив, ніби вона хоче добути якісь права на нього, хоч саме таким і було її приховане бажання.

— А мені так хотілося вчора побути з тобою і віддати тобі свої подарунки, — сказала вона, намагаючись прогнати похмурі думки ї викликати співчуття в Клайда.

Він відчув сум в її голосі — раніше це завжди примушувало його ставати лагідним, а тепер він не міг і не хотів піддаватися.

— Але ж ти знаєш, Берта, як було діло, — відказав він майже з викликом. — Адже я пояснив тобі.

— Так, знаю, — тужно сказала вона, бажаючи приховати смуток, що заволодів нею.

Вона розгорнула папір і відкрила кришку коробки. Побачивши туалетне приладдя, вона злегка повеселішала: ніколи ще в неї не було таких дорогих і гарних речей.

— Ах, як красиво! — вигукнула вона з мимовільним інтересом. — Я на таке й не сподівалася! Поруч з цим мої маленькі подарунки нічого не варті.

Вона пішла дістати їх. Але Клайд бачив, що навіть його надзвичайний подарунок не може розвіяти тугу Роберти, викликану його байдужістю. Його незрадливе кохання було для неї незрівнянно дорожчим від усіх подарунків.

— Подобається? — спитав він, всупереч усьому палко бажаючи, щоб подарунок відвернув її від сумних думок.

— Звичайно, милий, — відповіла Роберта, з інтересом розглядаючи приладдя. — Мої подарунки куди скромніші,— додала вона сумовито, пригнічена крахом усіх своїх планів, — але вони придадуться тобі, і вони завжди будуть з тобою, біля твого серця, а цього я й хочу.

Вона простягнула йому коробочку з металічним вічним олівцем і самописною ручкою; вона вибрала ці речі, думаючи, що вони знадобляться йому в його роботі на фабриці. Якби це було тільки два тижні тому, він гаряче обійняв би її і постарався б утішити в тому горі, якого завдав їй. Але тепер він тільки стояв і думав, як би заспокоїти її, не здавшись при цьому надто холодним, але й не виявляючи звичайної ніжності. І він поспішив висловити бурхливе, але нещире захоплення з приводу її подарунка.

— О, оце чудово, дорога! Саме це мені й потрібно. Ти просто не могла придумати нічого влучніше! Я тепер завжди користуватимуся ними.

Він нібито з величезним задоволенням розглядав олівець та ручку, потім укріпив їх у боковій кишені. І бачачи, як вона стоїть перед ним, сумна і задумлива, — втілення всього, що так спокушало в їхніх минулих відносинах, — він обійняв її і поцілував. Поза всяким сумнівом, вона дуже мила! І коли вона обхопила його шию руками і гірко розплакалася, він пригорнув її до себе і сказав, що їй нема чого журитися: в середу вона повернеться, і все піде по-старому. І одночасно він подумав, що це неправда… Але ж як це дивно, — адже всього якийсь місяць тому він палко кохав її… Дивно, як швид-ко інша дівчина захопила його! І все ж це правда. Роберта, певно., думає, що він кохає її так само, як і раніше, але кохання вже немає й ніколи не буде. І через це він щиро жалів Роберту.

Щось чудне було в його поведінці в цю хвилину. Роберта відчула це в його словах і пестощах: їм невистачало щиросердості. Він був надто неспокійний, поцілунки його надто байдужі, в голосі не чулося справжньої ніжності. До того ж він майже в ту саму хвилину постарався звільнитися з її обіймів і, поглянувши на годинник, сказав:

— Мені вже час іти, люба. За двадцять хвилин третя, а нараду призначено о третій. Я б дуже хотів проводити тебе, але що робити, — побачимося, коли повернешся.

Він нахилився, щоб поцілувати її, і цього разу Роберта остаточно зрозуміла, що його почуття до неї змінилося, охолонуло. Він ласкавий, добрий, та думки його далеко… Вона постаралася зібрати всі свої сили, покликала на допомогу все своє самолюбство, — це почасти удалося їй, — і сказала досить холодно і рішуче:

— Ну що ж, я не хочу, щоб ти запізнювався, Клайд. Іди скоріше. Але я не маю наміру затримуватися вдома надовго. Як ти вважаєш, якщо я повернуся рано в перший день свята, ти зможеш прийти до мене ввечері? Я не хочу спізнюватися в середу на роботу.

— Звичайно, люба, я зайду, — сказав він весело і навіть щиро, певний, що його нікуди не запрошено на цей вечір, і радіючи можливості кинути її зараз. — Коли ти розраховуєш повернутися?

Вона думала повернутися на восьму, і він вирішив, що у всякому разі зможе тоді відвідати її. Він знову вийняв годинника.

— А тепер мені все-таки час, — сказав він і попрямував до дверей.

Занепокоєна, пройнята тривогою за майбутнє, Роберта підійшла

до нього, взяла його за вилоги пальта і, дивлячись йому в очі. благально і настійно сказала:

— Це вірно, Клайд, ти прийдеш, як умовилися, на цей раз ти не підеш іще куди-небудь?

— Не турбуйся, — відповів він. — Адже ти знаєш мене. А вчора я нічого не міг поробити, люба. Але у вівторок я прийду напевно.

Клайд поцілував її і поспішив піти, — він почував, що, можливо, поводився не зовсім розумно, але не уявляв собі, як же треба було діяти інакше. Коли мужчина